Поляки змінюють владу і зривають маніпулятивний референдум
Парламентські вибори в Польщі всупереч більшості прогнозів принесли перемогу опозиційним силам. Хоча керівна партія «Право і справедливість» посіла перше місце, у неї не вистачить мандатів, щоб сформувати уряд. І серед інших партій, які пройшли до сейму, немає тих, хто міг би разом з ПіСом утворити парламентську більшість.
Це означає, що після 8 років правлінню ПіСу настає кінець. До всього іншого поляки зірвали призначений владою маніпулятивний референдум — мільйони виборців просто відмовилися брати референдумні бюлетені. Перемога опозиції не повинна зашкодити Україні, а на саму Польщу чекають великі зміни.
Польський парламент і виборча система
У Польщі — двопалатний парламент. Нижня палата — сейм — складається з 460 депутатів, яких обирають за пропорційною виборчою системою з преференціями в регіональних багатомандатних виборчих округах. У нас це назвали б регіональними відкритими списками. За схожою системою, відповідно до Виборчого Кодексу, мають уперше відбуватися й наступні парламентські вибори в Україні.
У верхній палаті — сенаті — 100 депутатів, яких обирають у 100 окремих округах.
Депутатів обирають на чотири роки. Парламентська більшість формує коаліцію й уряд, який є головним центром влади у країні.
Поляризація польського суспільства
Ключова боротьба на нинішніх виборах розгорнулася між керівною консервативною партією “Право і справедливість” (ПіС) на чолі з Ярославом Качинським і їхніми давніми опонентами — ліберальними демократами на чолі з Дональдом Туском, які утворили “Громадянську коаліцію”.
Мали шанси подолати виборчий бар’єр (і в підсумку його подолали) ще три політичні сили: коаліція “Третій шлях”, “Нова лівиця” й “Конфедерація свободи і незалежності”.
Дві перші виступали з гострою критикою влади й обіцяли покласти край пануванню ПіС.
Водночас “Конфедерація” йшла на вибори з відверто антиєвропейськими й антиукраїнськими правопопулістичними гаслами. Саме вона мала б стати партнером ПіСу по коаліції, якщо партії Качинського не вистачило б мандатів, щоб сформувати монобільшість.
Виборча кампанія з усіх боків була надзвичайно конфронтаційною й поляризувала польське суспільство. ПіС залучив урядові структури й суспільні (по суті, державні) медіа для вихваляння влади та поливання брудом опонентів.
“Громадянську коаліцію” зображували як мінімум агентами Брюсселя і Берліна, які відстоюють не польські, а чужоземні інтереси.
Водночас опозиція звинувачувала ПіС у згортанні демократії, узурпації влади й “орбанізації” Польщі.
Водночас керівну партію значно більше підтримували жителі сходу Польщі, а також сіл і маленьких містечок, а її головних опонентів — західна частина країни й великі міста разом зі столицею.
За кілька днів до виборів опозиція вивела на вулиці Варшави сотні тисяч людей, організувавши наймасовішу демонстрацію від часу падіння комуністичного режиму в 1989 році.
Підсумки виборів
Уранці 17 жовтня Державна виборча комісія Польщі завершила підрахунок, опрацювавши протоколи зі 100% виборчих дільниць.
Найпершою сенсацією цих виборів стала рекордна за останні три десятиліття явка. У голосуванні взяли участь аж 74% виборців. Водночас найвищою була явка саме в західних воєводставх і великих містах, де були найсильніші опозиційні настрої.
У Варшаві явка виборців сягнула феноменальних 85%.
І саме ця безпрецедентна активність громадян, які прийшли на вибори, щоб змінити владу, зруйнувала всі прогнози, що пророкували чергову перемогу ПіСу.
ПіС посів перше місце, але здобув лише 35,38% голосів. “Антиукраїнська Конфедерація”, рейтинг якої в останні дні перед виборами невпинно падав, здобула лише 7,16%. Натомість “Громадянська коаліція” — 30,7%, “Третій шлях” — 14,4%, а “Нова лівиця” — 8,61%.
З такими результатами ПіС ні самостійно, ні разом з Конфедерацією, не може створити більшості, для чого необхідно мати принаймні 231 депутата. Натомість три опозиційних сили матимуть разом близько 250 мандатів.
У сенаті ПіС матиме 34 місця, опоненти нинішньої влади — 66.
Провал маніпулятивного референдуму
Польський уряд і керівна партія вирішили використати такий потужний інструмент поляризації суспільства й мобілізації власного електорату, як референдум, призначений на день виборів.
На голосування винесли аж чотири питання, до того ж сформульовано їх було відверто маніпулятивно, адже польська влада прагнула запрограмувати бажаний результат, а не дізнатися об’єктивну думку громадян.
Одне із запитань звучало дослівно так:
“Чи підтримуєте ви продаж державних активів іноземним структурам, що призводить до втрати польками й поляками контролю над стратегічними секторами економіки?”.
Інше запитання розпалювало ненависть до ЄС і мігрантів:
“Чи підтримуєте ви прийняття тисяч нелегальних іммігрантів з Близького Сходу та Африки відповідно до примусового механізму переміщення, нав’язаного європейською бюрократією?”.
Третє запитання, сформульоване в такому самому дусі, стосувалося підняття віку виходу на пенсію для чоловіків і жінок до 67 років, четверте — ставлення до ідеї ліквідувати бар’єр на польсько-білоруському кордоні.
Імовірно, референдум допоміг владі додатково мотивувати своїх прихильників прийти на вибори. Але водночас став мобілізаційним чинником і для її опонентів, у яких така груба гра на емоціях виборців і провокування суспільного розколу викликала не тільки обурення, а й бажання покласти цьому край.
Виборці опозиційних партій вирішили бойкотувати референдум, що давало змогу не лише висловити протест проти маніпуляцій суспільною свідомістю, а й зробити результати референдуму необов’язковими.
Для цього треба було, щоб участь у ньому взяли менш ніж половина виборців. У підсумку в референдумі взяли участь переважно прихильники ПіСу й “Конфедерації”, які дали 95-97% відповідей “ні” на всі чотири запитання.
А більшість прихильників опозиції просто відмовлялися брати бюлетені референдуму. Тому за рекордної виборчої явки 74% участь у референдумі взяли лише 41% виборців. Понад 9 млн з-поміж поляків, які прийшли на вибори, бойкотували референдум.
До речі, наш Закон “Про всеукраїнський референдум” не лише встановлює поріг явки 50% для визнання референдуму чинним, а й забороняє проводити референдум одночасно з загальнонаціональними виборами. Приклад Польщі свідчить, що це правильно, бо загроза використання референдуму як інструменту передвиборчих маніпуляцій — цілком реальна.
Як змінюватиметься влада в Польщі
Попри катастрофічні для себе результати виборів партія “Право і справедливість”, імовірно, до останнього боротиметься за владу. Відповідно до польського законодавства, президент країни Анджей Дуда, який також є представником ПіСу, має можливість доручити формування більшості й уряду саме цій партії, оскільки вона здобула перше місце на виборах.
Дуже малоймовірно, щоб якась із трьох опозиційних партій спокусилася увійти до коаліції з ПіСом навіть на найвигідніших умовах.
Але не виключено, що ПіСівці спробують назбирати “тушками” окремих депутатів, наприклад, із “Третього шляху”, щоб отримати необхідний 231 голос за свого прем’єра. Утім, найімовірніше, їм не вдасться цього зробити. І тоді питання формування уряду буде передане від президента до депутатської більшості.
Імовірно, “Громадянська коаліція”, “Третій шлях” і “Нова лівиця” сформують уряд на чолі 66-літнім з Дональдом Туском, який уже був польським прем’єром у 2007-2014 роках, а від 2014-го до 2019 року обіймав посаду голови Європейської Ради.
Маючи уряд і більшість у сенаті та сеймі, нова коаліція, імовірно, значно змінить внутрішню політику Польщі, а також покладе край конфронтації з європейськими структурами.
Проте влада “Громадянської коаліції” та її союзників, на відміну від нинішньої влади ПіСу, не буде безроздільною. За вісім років ПіС наситив своїми людьми всі владні структури й державні інституції. Контролює ПіС і більшість у Конституційному Суді, й чимало органів місцевого самоврядування, і президента, який може блокувати ухвалені новим сеймом закони, накладаючи на них вето.
Водночас ПіС спирається на підтримку більш як третини польського суспільства і жодна влада не зможе цього ігнорувати.
Для України ж важливо, щоб і нова польська влада, і нова опозиція якомога менше використовували в політичній боротьбі антиукраїнські гасла і дії на кшталт “боротьби з бандеризмом” чи блокування імпорту українського зерна. Є всі підстави вважати, що зміна влади як мінімум не призведе до зменшення військової та політичної підтримки України. Адже наша перемога — в інтересах самої Польщі, що чудово розуміють і польські політики, й абсолютна більшість польських громадян.
Ілюстративне фото: twitter.com/EspresoTV
