Ні-ні-ні-так. Який вигляд має битва за Україну зсередини Білого дому
Сьюзан Б. Глассер / The New Yorker / Texty.org.ua
Американський тижневик The New Yorker опублікував лонгрід про те, що відбувається за лаштунками американської підтримки українців у війні проти Росії. Цей матеріал, у якому детально описано внутрішню кухню Білого дому, пояснює, чому у США зволікають зі зброєю для України й остерігаються повної перемоги українців.
Нижче наводимо автоматичний переклад цієї статті, зроблений за допомогою сервісу Deepl. Перепрошуємо за перекладацькі хиби, але нам здається важливим поширити його серед української аудиторії.
В адміністрації Байдена Джейк Салліван є “інтендантом війни й усього іншого”, — заявив колишній американський чиновник.
“Ми на боці хорошого хлопця”
У серпні, посеред дня в понеділок, коли президент Джо Байден був у відпустці, а Західне крило (Білого дому — ред.) було схожим на місто-привид, його радник з національної безпеки Джейк Салліван сів за стіл переговорів, щоб обговорити участь Америки у війні в Україні. Салліван погодився на інтерв’ю “з трепетом”, як він мені сказав, але зараз, у кімнаті Рузвельта в Білому домі, за кілька кроків від Овального кабінету, він видавався напрочуд розслабленим як для людини з вродженим почуттям тривоги. (“Це моя робота — хвилюватися, — сказав він якось інтерв’юеру. — Тому я хвилююся буквально про все”.) Коли я попросив коментар щодо повідомлень про те, що на нещодавньому саміті НАТО він був розлюченим під час переговорів на тему, чи варто надавати Україні офіційне “запрошення” приєднатися до західного альянсу, він відповів лише наполовину жартома: “По-перше, я, начебто, найраціональніша людина на планеті”.
Але коли зайшлося про саму війну та про те, чому Байден зробив таку ставку на допомогу Україні в боротьбі з нею, Салліван відповів надзвичайно пристрасно: “Як дитина 1980-х, “Роккі” і “Червоного світанку”, я вірю в борців за свободу та в праве діло; і я вірю, що українці мають таке діло, — сказав він. — Я бачив дуже мало конфліктів — можливо, жодного — в епоху після холодної війни… де є чіткий розподіл на хороших і поганих. Зараз ми на боці хороших і маємо багато чого для них зробити”.
Звісно, Сполучені Штати зробили багато: американська допомога Україні на загальну суму 76 млрд доларів, з яких понад 43 млрд на безпекову допомогу, є найбільшою від часу Другої світової війни. Після російського вторгнення 24 лютого 2022 року США поставили понад 2000 зенітних ракет “Стінгер”, понад 10 тис. протитанкових ракет “Джавелін” і понад 2 млн 155-міліметрових артилерійських снарядів.
Вони надіслали ракети Patriot для протиповітряної оборони й високомобільні артилерійські ракетні системи, відомі як Himars, щоб надати Україні можливість завдавати удари на більші відстані; складні безпілотники Ghost і невеликі ручні безпілотники Puma; бронетранспортери Stryker, бойові машини Bradley та танки M1A1 Abrams.
Байден сформулював конфлікт у широких, майже цивілізаційних термінах і пообіцяв залишатися з Україною “стільки, скільки буде потрібно” для перемоги над окупантами, які — попри приблизно 120 тис. загиблих і 180 тис. поранених (офіційні дані українського Генштабу — ТЕКСТИ) — й досі утримують майже 20% території країни. Але майже на кожному етапі адміністрація стикалася з гострими питаннями щодо характеру і тривалості зобов’язань США.
Окрім неминучої напруженості у відносинах з Президентом України Володимиром Зеленським, є ще неспокійна вашингтонська бюрократія, непокірні європейські союзники і фракція трампістів у контрольованій республіканцями Палаті представників, яка зростає, в також виступає проти двопартійних законопроєктів Конгресу, що досі фінансували війну.
Водночас активні прихильники миру вимагають переговорів з Владіміром Путіним, щоб покласти край конфлікту, хоча навіть держсекретар Ентоні Блінкен заявив, що наразі існує мало перспектив для “змістовної дипломатії”.
“Інтендант війни й усього іншого”
Завдання вести Білий дім через таку зрадницьку політику випало на долю Саллівана, який на час свого призначення, у віці 44 років, був наймолодшим радником з національної безпеки від часу МакДжорджа Банді, який обіймав цю посаду під час війни у В’єтнамі. “Це дійсно Джейк, — сказав мені Іво Даалдер, колишній посол США в НАТО, який регулярно консультує Раду національної безпеки з моменту російського вторгнення. Він інтендант війни й усього іншого”.
Салліван — худорлявий, з кучерявим світлим волоссям, схильний до яскраво-червоного рум’янця й трудоголізму, незвичного навіть за вашингтонськими мірками. (Однієї ночі кілька місяців тому Салліван виявив зловмисника, який вдерся до його будинку близько 3-ї години ночі, бо він ще працював.) У його кабінеті висить таблиця, що часто оновлюється й показує поточні запаси боєприпасів у різних країнах, які можуть потрапити до України.
Цієї весни, під час битви за Бахмут, він знав про стан боїв аж на рівні міських кварталів. Салліван спілкується зі своїм колегою в Києві, керівником штабу Зеленського Андрієм Єрмаком, двічі-тричі в тиждень, і взяв на себе відповідальність за все: від лобіювання Південної Кореї щодо артилерійських снарядів до здійснення надзвичайної операції з надання Україні додаткових електрогенераторів.
На початку цього року, коли Німеччина ухилялася від відправлення танків Leopard в Україну, Салліван провів кілька днів в інтенсивних переговорах з німецьким радником з національної безпеки, щоб отримати їх; в обмін на це США погодилися надати танки M1A1 Abrams — крок, проти якого довго виступав Пентагон. Інакше кажучи, Національна Рада з безпеки почала діяти, а Салліван особисто наглядав за цим процесом, одночасно виконуючи решту своєї роботи, яка в останні місяці привела його на таємні зустрічі з високопоставленим китайським чиновником у Відні й на Мальті, а також на складні переговори на Близькому Сході.
Команда Байдена
На відміну від епічної ворожнечі між Пентагоном Джорджа Буша й Державним департаментом щодо Іраку або жорстокої боротьби в команді національної безпеки Дональда Трампа, що зазнала змін, підхід Білого дому Байдена до війни був напрочуд без драматизму.
Розбіжності між радниками, хоча іноді вони були серйозними й довгими, майже не висвітлювали в пресі.
Блінкен, довірена особа Байдена вже понад два десятиліття, був, мабуть, найпомітнішим представником стратегії адміністрації і ключовим каналом зв’язку з європейськими союзниками.
Ллойд Остін, доброзичливий і непомітний міністр оборони, курирує військові відносини з Києвом.
Салліван — більше внутрішній гравець, невблаганний дивак на боці Байдена. В інтерв’ю Блінкен назвав його “центром”, “чесним брокером”, що залагоджував розбіжності в команді, які міністр визнав у розмові зі мною, але описав як переважно “тактичні, рідко фундаментальні за своєю природою”. Той факт, що їх пов’язує “дружба, партнерство й реальна співучасть у спільній роботі впродовж багатьох років”, додав він, також зробив цю групу надзвичайно консенсусно налаштованою.
Водночас політика Адміністрації не завжди була чіткою. “Обіцянка підтримувати Україну “стільки, скільки буде потрібно” не є стратегією”, — написали цього місяця провідні республіканці в комітетах у закордонних справах Палати представників і Сенату в листі до Білого дому. Основна скарга прихильників України в обох партіях полягає в тому, що Білий дім надто довго зволікав з наданням украй необхідної зброї.
Термін “самостримування” популярний серед тих, хто поділяє цю точку зору. Так само як і “інкременталізм” (політика ситуативних рішень і обережних змін — ТЕКСТИ). Джон Гербст, колишній посол США в Україні, назвав це “ситуативністю світового класу”.
“Вони спіткнулися”
У певному сенсі вказівки президента були чіткими від самого початку: жодних американських чобіт на землі; жодних постачань зброї з метою нападу на російську територію; і не давати Путіну підстав для ядерної ескалації. На практиці, однак, Салліван та інші радники Байдена повинні були контролювати низку разових рішень, які системи озброєнь надати Україні, щоб вона й далі боролася. “Я не думаю, що вони йшли на це з думкою: “О, ми будемо повільно варити цю жабу, бо це найкращий спосіб уникнути ескалації”, — сказала Андреа Кендалл-Тейлор, колишній офіцер національної розвідки, яка працювала в перехідній команді Байдена в РНБ США. “Вони спіткнулися”.
У кімнаті Рузвельта, коли я згадав термін “проксі-війна” як можливий опис значної ролі Америки в конфлікті, Салліван відреагував різким запереченням. “Україна не воює від імені Сполучених Штатів Америки для досягнення наших цілей, — заперечив він. — Вони борються за свою землю і свою свободу”.
І продовжив: “Для мене аналогія значно ближча з тим, як Сполучені Штати підтримували Велику Британію на початку Другої світової війни — по суті, ви маєте авторитарного агресора, який намагається знищити суверенітет вільної нації, і США безпосередньо не вступали у війну, але ми надали їм величезну кількість матеріалів”.
Але, як ми тепер знаємо, попри потік допомоги Британії, війна з нацистською Німеччиною була майже неминучою для США. Сьогодні пряма війна з путінською Росією залишається немислимою — і все ж статус-кво також здається нестійким.
Джейк Салліван, “вундеркінд” у Вашингтоні
Я вперше зустрів Саллівана, коли він був головним помічником Державного секретаря Гілларі Клінтон і водночас її найближчим радником з питань подорожей та керівником відділу планування політики Державного департаменту — посади, створеної після Другої світової війни Джорджем Ф. Кеннаном, кремлінологом і архітектором політики стримування. У свої тридцять з гаком Салліван уже був вундеркіндом у Вашингтоні, з блискучим резюме і репутацією симпатичного хлопця з Середнього Заходу. Коли Байден призначив його радником з національної безпеки, то назвав його “інтелектом одного покоління”. Клінтон назвала Саллівана “талантом, який буває в одному поколінні”.
Салліван виріс у багатодітній ірландській католицькій родині в Міннеаполісі, один з п’яти дітей шкільного психолога та професора журналістики коледжу, який колись навчався на єзуїтського священника. У Єльському університеті Салліван був головним редактором газети Yale Daily News і національно визнаним дебатером; раз на тиждень він їздив до Нью-Йорка на стажування до Ради з міжнародних відносин. На останньому курсі здобув рідкісну тріумфальну перемогу — “академічний еквівалент Потрійної корони в кінному спорті”, як висловився “Єльський бюлетень”, — вигравши всі три найпрестижніші стипендії, доступні для американських студентів: Родса, Маршалла та Трумена.
Салліван обрав стипендію Родса, здобув ступінь магістра міжнародних відносин в Оксфорді й узяв перерву для участі в чемпіонаті світу з дебатів серед коледжів у Сіднеї, де посів друге місце. Потім він вступив до Єльської юридичної школи, а після її закінчення здобув посаду клерка у Верховному суді під керівництвом судді Стівена Брейєра.
Салліван розпочав свою політичну кар’єру як помічник іншої яскравої представниці штату Міннесота з дипломом Єльського університету — сенаторки-демократки Емі Клобучар, яка звела його з Клінтон для підготовки дебатів на її праймеріз проти Барака Обами у 2008 році. Салліван швидко став незамінним помічником колишньої першої леді, і коли Клінтон стала державним секретарем Обами, Салліван пішов разом з нею. “Джейк робив для неї все, — сказав один зі старших помічників Обами авторам книги Джонатану Аллену та Емі Парнс. — Хоч би якою була першочергова проблема дня, ви могли звернутися до Джейка”. Зрештою, Клінтон і Салліван відвідали разом 112 країн.
Возз’єднання “старої банди”
Байдена і його команду з питань національної безпеки часто зображували, і не без підстав, як щось на кшталт другого пришестя адміністрації Обами, возз’єднання старої банди, хоча й з молодими помічниками, такими як Блінкен і Салліван, які зайняли головні посади. Коли у 2015 році Салліван одружився з Меґі Ґудлендер, яка згодом стала радником генерального прокурора Мерріка Ґарленда, на весіллі, що відбулось у кампусі Єльського університету, були присутні не лише Клінтон, яка прочитала на церемонії вірш із Біблії, а й Блінкен та Вільям Бернс, майбутній директор ЦРУ Байдена. (Під час президентства Обами Салліван і Бернс, тоді заступник держсекретаря, були таємно відряджені до Оману, щоб розпочати переговори з Іраном, які зрештою призвели до укладення іранської ядерної угоди.) Том Салліван, молодший брат нареченого, зараз є заступником керівника апарату Блінкена.
Багато з тих, хто посідає вищі щаблі в адміністрації Байдена, зокрема й сам Байден, також час від часу виступали з критикою політики Обами щодо Росії.
У 2009 році, коли Обама намагався відновити відносини з Росією, попри її нещодавнє вторгнення в Грузію, Клінтон грайливо вручила міністру закордонних справ Росії Сергію Лаврову величезну кнопку “перезавантаження” — як виявилося, неправильно перекладену російською мовою, — що символізувала нову політику. Але внутрішньо вона була налаштована скептично. Коли вона залишила адміністрацію Обами в 2013 році, одним з її останніх кроків було подання жорстко сформульованої доповідної записки з попередженням президенту про Путіна.
“Не вдавайте, що дуже хочете працювати разом, — сказала вона Обамі, згідно з її мемуарами. — Не лестіть Путіну увагою на високому рівні. Відхиліть його запрошення на саміт президентського рівня”. Перший проєкт меморандуму написав Салліван. Він сказав мені, що “він був значно похмурішим” за кінцевий продукт — так сильно, що “дехто з тих, хто займається Росією в Державному департаменті”, сказав: “Це вже занадто, це вже занадто”.
2014. Обама відмовився надати Києву летальну зброю
Салліван змінив Блінкена на посаді віцепрезидента Байдена (після відходу Гілларі Клінтон) як радник з питань національної безпеки. Наступного року Путін здійснив несподіване захоплення Кримського півострова й підтримав сепаратистську війну на сході України. У відповідь Байден та інші представники Білого дому закликали Обаму надати Києву летальну допомогу — наприклад, протитанкові ракетні комплекси Javelin, але Обама відмовився. Блінкен і Салліван не погодилися з цим рішенням. “Байден, як правило, був значно прогресивнішим, бажаючи зробити більше кроків”, — згадував один з їхніх тодішніх колег по РНБ (Раді національної безпеки). Те саме стосувалося і його радників — “людей”, як висловився колега, “які зараз перебувають за кермом”. Інший колега часів Обами додав: “Це люди з адміністрації Обами, які вважали, що були реальні помилки”.
Салліван залишив Білий дім, щоб стати головним політичним радником кампанії Клінтон у 2016 році. Наступного ранку після свого програшу, коли Клінтон стоїчно говорила про необхідність прийняти перемогу Трампа — у промові, над написанням якої Салліван не спав усю ніч, — він сидів у першому ряду і плакав.
Цей досвід переконав Саллівана, що ліберальні інтернаціоналісти, такі як він, є вимираючим видом, якщо вони не зможуть переорієнтувати своє мислення. У роки правління Трампа він запустив проєкт аналітичного центру з самопроголошеною місією розроблення “зовнішньої політики для середнього класу”. Він став значно скептичніше ставитися до переваг необмеженої глобалізації та вільної торгівлі — нова позиція, яку він підкреслював як головний політичний радник Байдена під час кампанії 2020 року.
2020. Надія на “стабільні та передбачувані” відносини з Росією
Байден переміг на виборах 2020 року, не бажаючи так багато говорити про Росію. Зростання суперництва Америки з Китаєм, сказав Блінкен у своїй першій промові на посаді держсекретаря, тепер видається “найбільшим геополітичним випробуванням”, перед яким США постануть у цьому столітті.
Щодо Росії, то після втручання Путіна у президентські вибори 2016 року й чотирьох років відкритого підлабузництва з боку Трампа, чергове перезавантаження неможливе. Замість цього команда Байдена зупинилася на новій формулі, покладаючи свої надії на “стабільні та передбачувані” відносини. За словами колишнього чиновника, який брав участь у переговорах, у їхніх планах часто згадували слово “бар’єри”.
Навесні 2021 року, коли Росія почала зловісне нарощування військового потенціалу вздовж свого кордону з Україною, Байден запросив Путіна зустрітися в Женеві. Але до моменту саміту в червні загроза для України, схоже, зменшилася, і Байден зосередився на тому, щоб застерегти Путіна від подальших кібератак на США. Після зустрічі Байден наполягав, що існує “реальна перспектива” для поліпшення відносин.
Вихід із Афганістану
Також тоді розгорталася нагальніша проблема. У квітні Байден оголосив про завершення 20-річної військової присутності США в Афганістані, встановивши вересневий дедлайн для виведення всіх американських військ, що залишилися, з країни.
Однак у серпні підтримуваний США уряд у Кабулі зазнав краху. Адміністрація Байдена, вважаючи, що до такої можливості залишилися місяці, не змогла евакуювати афганців, які допомагали США під час конфлікту. Тисячі людей заполонили аеропорт Кабула, де американські військові організували екстрену повітряну евакуацію.
Операція дала змогу врятувати близько 125 тис. людей, але лише після жахливих сцен хаосу й терористичної атаки біля воріт аеропорту “Еббі”, в якій загинули 13 американських військовослужбовців і щонайменше 170 афганців.
Салліван піддався критиці за невдалий вихід, а деякі люди закликали його звільнити. Бретт Брюен, директор з міжнародних зв’язків Білого дому часів Обами, стверджував у своїй статті, що Салліван та інші відповідальні за “найбільш невиправдано ганебний день в історії Ради національної безпеки”. Салліван зберіг свою роботу, але колеги сказали мені, що він узяв це “випробування вогнем”, як висловився один з них, дуже близько до серця.
У звіті Державного департаменту за підсумками цієї події адміністрацію звинуватили в тому, що вона піддалася груповому мисленню й не змогла належно спланувати “найгірші сценарії”. “Це, безумовно, дуже сильно вплинуло на Джейка”, — сказав Рон Клайн, перший керівник апарату Білого дому Байдена, в інтерв’ю автору статті Крісу Віплу.
Жовтень 2021. Розуміння, що Росія нападе
Перші секретні доповіді американської розвідки про плани Росії щодо вторгнення в Україну з’явилися лише через кілька тижнів після виведення військ з Афганістану, на початку жовтня 2021 року. Через місяць, виступаючи в австралійському аналітичному центрі, Салліван знову говорив про “прагнення до стабільніших і передбачуваніших відносин” з Росією.
Фактично, стабільна й передбачувана політика вже була мертвою. За тиждень до промови Байден відправив Бернса, свого директора ЦРУ, з секретною місією до Москви. Бернс повідомив Кремль, що Сполучені Штати знають про його наміри, і попередив про серйозні наслідки, якщо Путін наважиться на це. Він повернувся до Вашингтона переконаний, що вторгнення відбудеться.
Команду Байдена в РНБ переслідували й нещодавня катастрофа в Афганістані, й спогади про захоплення Криму Путіним у 2014 році. “У Криму [Росія] створила доконаний факт ще до того, як світ повністю прокинувся від того, що вона зробила, — згадував Салліван в усній історії для Politico. — Ми хотіли переконатися, що світ не спить”. Він порівняв ситуацію зі сценою з першого фільму про Остіна Пауерса, в якій “у дальньому кінці кімнати стоїть каток, а на ньому хлопець з піднятою рукою кричить: “Ні!”. Потім вони зменшують масштаб і каток рухається неймовірно повільно та дуже далеко”. Він додав: “Я твердо вирішив, що ми не збираємося бути тим хлопцем, який просто чекає, поки каток перекотиться через Україну. Ми будемо діяти”.
Весна 2022. У пошуку “червоних ліній”
Довоєнні оцінки передбачали, що українські військові зможуть протриматися проти росіян не більш ніж кілька днів. “Команда тигрів”, зібрана Салліваном і його заступником з питань національної безпеки Джоном Файнер, зібралася, щоб проаналізувати можливості. “Значна частина нашого планування передбачала найгірший сценарій, — сказав Салліван в інтерв’ю Politico, — що завжди психологічно ставить людину в скрутне становище”.
Натомість Україна перевершила очікування і стримала наступ Росії на Київ. Білий дім несподівано імпровізував стратегію довгої війни. Але дедалі відвертіше брязкання Путіним ядерною зброєю означало, що перші місяці конфлікту минули в суперечках про те, що може, а що не може перетнути червону лінію Росії.
Навесні 2022 року у Вашингтоні точилися дебати, чи варто надавати Україні високоточні ракетні комплекси середньої дальності, відомі як “Himars”. Коли Ненсі Пелосі, спікер Палати представників, очолила делегацію Конгресу до Києва на зустріч із Зеленським, “головним проханням” українського президента були Himars, за словами Джейсона Кроу, демократа Палати представників і військового ветерана.
Зрештою, Байден схвалив постачання, але з умовою, що їх не використовуватимуть для ураження цілей на території Росії. “Я відчував, що ми тягнули час”, — сказав мені сенатор-демократ. Тим часом Україна перейшла до наступних пунктів свого списку. Почалися суперечки про танки, винищувачі F-16 і ракети більшої дальності, відомі як Atacms.
Очікування, аналіз, обережні кроки
Салліван, що характерно, знав кожну сторону кожного питання. “Джейк — майстер дебатів, — сказав один з його колишніх колег по Національній Раді з безпеки. — Він постійно хоче перевірити власні пропозиції”. Прихильники переговорів з Росією мають відкриту лінію зв’язку з Салліваном і його співробітниками, як і колишні чиновники, які вважають, що такі переговори схожі на продаж України. “Одна з речей, якою я щиро захоплююся в Джейку, — це його готовність сприймати критику і пропозиції, його готовність перевіряти ще раз і запитувати”, — сказав мені сенатор Кріс Кунс, довірена особа Байдена з Делавера і член Комітету з міжнародних відносин.
Навіть чиновники в Адміністрації, які часом були розчарованими Салліваном, сказали мені, що вони цінують його відкритість. “Він дуже добре вміє слухати, і це може бути сильною стороною, — сказав один високопосадовець. — Він хоче справжніх дебатів і сприяє цьому. Але його слабкою стороною є те, що іноді він може бути непередбачуваним і ви просто отримуєте ці потрясіння для системи, на кшталт: “Зачекайте, що? Що ми тепер робимо?”
Салліван також старанно уникає суперечностей між собою й Байденом. “Він дуже обережний, щоб не суперечити йому, — сказав колишній чиновник, який працював з Салліваном за часів адміністрації Обами. — Він може направляти його, але не може суперечити йому. Це те, що повинен робити радник з національної безпеки, і Джейк завжди був дуже свідомий того, що, як і будь-який хороший вашингтонський співробітник, він ніколи не перечить своєму керівнику, і він ніколи цього не робить”.
Методичний, гіпераналітичний стиль Саллівана вписується в кар’єрну тенденцію Байдена утримувати рішення, вичікувати, вивіряти кути зору й знаходити шлях до політичного центру тяжіння. Але зворотний бік такого підходу також очевидний. “Є реальна тенденція до паралічу аналізом, — сказав Ерік Едельман, колишній заступник міністра оборони в адміністрації Буша. — Джейк любить розглядати всі аспекти проблеми й хоче все зрозуміти. У цьому й полягає трагедія уряду — вам доводиться ухвалювати рішення за завісою нездоланного невігластва”.
Ізраїльська модель для України
До лютого цього року стало зрозуміло, що війна не закінчиться найближчим часом. Байден вирішив здійснити ризиковану й таємну поїздку до Києва, щоб відзначити першу річницю вторгнення.
Під час нічної поїздки потягом з польського прикордонного міста Перемишль до української столиці Байден і Салліван сиділи наодинці у вагоні з дерев’яними панелями та з опущеними задля безпеки шторами і працювали над контурами довгострокової стратегії, яку вони обговорювали із Зеленським.
З осені минулого року, коли Україна повернула собі Херсон і відстояла Харків, питання полягало не тільки в тому, чи не змогла Адміністрація передбачити катастрофу, як в Афганістані, а більше в тому, що ще вона може зробити, щоб зробити перемогу можливою. Байден і Салліван зосередилися на двох взаємопов’язаних проблемах: як найкраще забезпечити Україну для запланованого весняного контрнаступу і як підготуватися до липневого саміту НАТО у Вільнюсі, Литва, де Зеленський домагатиметься остаточної відповіді на питання про те, коли Україні буде дозволено приєднатися до Альянсу.
Байден був непохитним у своїй опозиції щодо надання Україні членства в НАТО, поки триває війна. Але під час 10-годинної поїздки в зону бойових дій він і Салліван обговорили, що планують запропонувати Зеленському натомість: довгострокові гарантії безпеки та військову допомогу, схожу на ту, яку США надавали Ізраїлю від 1990-х років. Салліван сказав мені: “У нас була довга розмова про це, під час якої президент сказав, що хоче використати зустріч у Києві, щоб викласти Зеленському свою точку зору, що існує шлях до НАТО — не зараз, а пізніше, і міст до НАТО — це ізраїльська модель”.
Ця ідея проростала в РНБ від середини січня. Домовленість з Ізраїлем було закріплено ще за часів адміністрації Рейгана низкою офіційних меморандумів про взаєморозуміння, які зобов’язують США надати певний обсяг військової допомоги та озброєння протягом десятирічного періоду, щоб надати Ізраїлю “якісну військову перевагу” в регіоні. На відміну від зобов’язань НАТО за статтею 5, у якій ідеться про те, що напад на будь-якого члена Альянсу є нападом на всіх, не було чіткого зобов’язання, яке зобов’язувало б США воювати на боці Ізраїлю, якщо на нього нападуть.
Проте така домовленість дала б Путіну й усім іншим зрозуміти, що Сполучені Штати не покинуть Україну. Наступного ранку на зустрічі із Зеленським Байден уперше запропонував “ізраїльську модель”. Пізніше, коли вони з українським президентом зустрілися з пресою, Байден представив цю поїздку як докір Путіну. “Путін думав, що Україна слабка, а Захід розділений, — сказав Байден. — Він думав, що зможе пережити нас. Я не певний, що він так думає зараз”. Потім вони з Зеленським прогулялися Києвом, коли пролунали сирени повітряної тривоги.
“НАТО слід тримати якомога далі від цього конфлікту”
Наприкінці весни Білий дім і далі просував ізраїльську модель. У травні, коли Байден поїхав на саміт G-7 до Японії, Салліван запропонував Єрмаку та іншим радникам з питань національної безпеки спільну заяву з принципами, що окреслюють довгострокові зобов’язання щодо безпеки України. Ідея полягала в тому, що кожна країна, разом зі США, потім проведе переговори щодо власного двостороннього меморандуму про взаєморозуміння з Україною. (Блінкен сказав мені, що США зрештою приєдналися до 28 інших країн.)
“Ми до біса наговорилися про цей документ, — сказав один високопоставлений чиновник Адміністрації. Білий дім і деякі союзники, такі як Німеччина, хотіли бути впевненими, що заява вийде від G-7, а не від НАТО. “НАТО, як ми й досі вважаємо, слід тримати якомога далі від цього конфлікту”, — сказав мені один високопоставлений європейський чиновник.
Зеленський, однак, і далі лобіював повноправне членство в НАТО. Інакше, на його думку, навіть якщо Україна виграє війну, вона існуватиме в сірій зоні безпеки, вразливій до майбутніх нападів з боку Росії. Низка союзників з НАТО, особливо серед країн колишнього радянського блоку, погодилися з ним. “Більша проблема полягає в тому, що він хотів чітко дати зрозуміти, що це не є стовідсотковою заміною НАТО, — нагадав високопосадовець Адміністрації. — Зеленський не хотів, щоб йому сказали: “Все, двері для тебе зачинені. Ти пішов зовсім іншим шляхом, і ти ніколи не зможеш повернутися на цей інший шлях”.
В Адміністрації були розбіжності щодо того, як розвязати цю проблему, що назрівала. Деякі чиновники Державного департаменту підштовхували Білий дім, щоб запропонувати Україні більше.
Під час зустрічі міністрів закордонних справ НАТО на початку червня в Осло Блінкен зателефонував Байдену й Саллівану з повідомленням, що США разом з Німеччиною ризикують бути сприйнятими як ізольовані ухильники. “Більшість вважала, що важливо, щоб саміт зробив кроки вперед у просуванні пропозиції щодо членства України, і що ми не можемо просто триматися за статус-кво, — сказав мені Блінкен. — Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг висунув пропозицію щодо того, що Альянс може запропонувати Україні: поки що не членство, але пришвидшений шлях до нього, за якого від України не вимагатимуть спочатку виконати детально розроблений План дій щодо членства — умова, яку НАТО поставила перед іншими колишніми радянськими республіками.
Коли Столтенберг приїхав до Вашингтона в середині червня, Байден неохоче погодився пропустити “дорожню карту” на шляху вступу до НАТО.
У приватному житті українці навряд чи були в захваті від цієї пропозиції. Зеленський досі плекав надію на конкретні зобов’язання щодо вступу України до НАТО. Високопоставлене дипломатичне джерело повідомило мені, що американці були розчаровані реакцією України на скасування “карти”: “Мовляв, “Що, ви не вважаєте це перемогою?” Це дуже розчаровує”.
Контрнаступ. Імовірність нестачі снарядів
Довгоочікуваний весняний наступ української армії розпочався в червні з великими сподіваннями. Публічно адміністрація наголошувала на тому, що Пентагон назвав “сталевою горою”, яку він відправив на підтримку української армії. Але Росія побудувала три лінії оборони в ключових місцях уздовж фронту. Бойові дії нагадують жахливу окопну війну часів Першої світової. Українці витрачають артилерійські снаряди з нечуваною швидкістю. У Білому домі Салліван та інші занепокоєні тим, що нестача снарядів зупинить контрнаступ раніше, ніж він досягне успіху.
Салліван попереджав про такий сценарій кілька місяців. У січні українці працювали з Пентагоном над масштабною військовою грою у Вісбадені, щоб оцінити свої потреби. Висновок був невтішним: для контрнаступу знадобиться більше 155-міліметрових снарядів, ніж Пентагон міг запропонувати. У лютому Салліван почав говорити про це як про “математичну проблему війни”.
На думку Саллівана, було три можливих рішення: різко збільшити виробництво; шукати додаткові джерела боєприпасів по всьому світу; або відправити Україні частину великих запасів знятих з озброєння касетних боєприпасів, що зберігаються на складах Пентагону.
Рішення про касетні боєприпаси
Але Білий дім дізнався, що для достатнього збільшення виробництва артилерійських снарядів знадобляться місяці — надто пізно для контрнаступу. А Державний департамент був проти відправлення касетних боєприпасів, які заборонені більш ніж сотнею країн, зокрема й багатьма союзниками США в Європі, через жертви серед цивільного населення, які вони часто залишають після себе. Залишалося тільки шукати більше боєприпасів. Остін і Салліван почали телефонувати лідерам по всьому світу, зокрема й до таких країн, як Південна Корея і Ізраїль, які не особливо підтримували військові зусилля.
“Було ухвалено рішення ставити на південнокорейців, бо вони були союзниками, які мали найбільші запаси”, — згадує високопоставлений чиновник Пентагону.
Витік документів показав, що РНБО пропонувала різні креативні способи обійти заборону Південної Кореї на прямий продаж зброї для розпалювання конфлікту; один з них передбачав, що Польща або США купуватимуть боєприпаси, а потім відправлятимуть їх в Україну.
Але на початку літа в секретній доповіді Пентагону попередили, що в Україні можуть закінчитися боєприпаси раніше, ніж очікувалося, і знову рекомендували надіслати касетні боєприпаси.
“Ми дійшли до кінця шляху, — згадував високопоставлений чиновник адміністрації. — Якщо ми хочемо бути впевненими, що не буде значних перебоїв у постачанні, ми повинні ухвалити це рішення прямо зараз”. Державний департамент нарешті зняв свої заперечення — це був “дуже важкий вибір”, сказав мені Блінкен, РНБ скликала засідання, щоб затвердити це рішення.
“Вони повинні були повернутися до президента і сказати: “Варіант А — в українців закінчуються боєприпаси і контрнаступ припиняється або варіант Б — ви надаєте касетні боєприпаси”, — сказав високопоставлений чиновник Пентагону. На початку липня Байден оголосив про цей крок, який він назвав “важким”.
В інтерв’ю того самого дня я запитав Саллівана про цикл рішень Адміністрації “ні-ні-ні-так” щодо надання різної військової допомоги Україні. Було видно, що це питання розлютило Саллівана. “Я думаю, що касетні боєприпаси перебувають в іншій категорії, ніж літаки F-16, — сказав він мені. — А вони, водночас, в іншій категорії, ніж танки “Абрамс”.
Я бачу наскрізну лінію, яку ви, хлопці, проводите на основі “ні-ні-ні-так”, але насправді кожна з цих категорій має власну чітку логіку”. Для нього рішення про танки “Абрамс” було “про збереження єдності” з Німеччиною. Іноді Державний департамент заперечував, як у випадку з касетними боєприпасами. Іноді це був Пентагон або особисто президент, як у випадку з Atacms.
Питання про Atacms
Особливо болючим питанням стали Atacms. У 2022 році Байден відмовився від їх відправлення, аргументуючи це тим, що для Путіна вони означатимуть неприйнятну ескалацію, оскільки їхня дальність — до 190 миль — означає, що вони можуть вражати цілі на території Росії.
“Інша ключова мета — забезпечити, щоб ми не опинилися в ситуації, коли прямуємо до Третьої світової війни”, — сказав Салліван улітку того самого року. Але як тільки британці почали надавати такі ракети, навесні 2023 року, цей аргумент, схоже, перестав діяти.
“Що нас стримувало, — сказав мені цього літа високопоставлений представник Пентагону, — то це те, що це “виснажило б наші запаси тоді, коли нам знадобляться ці ракети на випадок непередбачених обставин: чи то Іран, чи Північна Корея, чи Китай”.
Члени Конгресу з обох партій заперечили проти такої аргументації. У червні Комітет у закордонних справах Палати представників ухвалив двопартійну резолюцію, в якій зазначив, що Atacms слід запропонувати “негайно”. Коли офіційні особи сказали Кроу, конгресмену-демократу, що відправка Atacms вплине на Оперативний план Пентагону, він відповів: “Ну, для якої майбутньої війни? Війна в Європі йде зараз, і в ній беруть участь українці. Тож змініть цей клятий план”.
У ширшому сенсі, деякі з прихильників України побоювалися, що затяжні дебати негативно вплинули на контрнаступ, який до середини літа так і не призвів до очікуваного прориву в російських лініях.
“Подумайте, де ми були б, якби торік там стояли Himars, Стінгери, F-16, Atacms, — сказав мені Ден Салліван, старший сенатор-республіканець з Комітету з питань збройних сил. — Це справді великий недолік у виконанні їхньої стратегії, і він починає підривати підтримку, коли люди не думають, що вони беруть участь у цій війні, щоб її виграти”.
Водночас радник з національної безпеки, схоже, не погоджувався з поширеною у Вашингтоні думкою, що він був “гальмом”, а інші, разом з Блінкеном, — “просунутішими”.
В останні місяці Салліван часто повторював, що попри всю увагу, яку приділяють високотехнологічному озброєнню й винищувачам, є лише дві речі, без яких Україна не може обійтися: артилерія і протиповітряна оборона. Саме тому, за його словами, він був серед тих, хто найголосніше виступав за схвалення касетних боєприпасів, які, як він сказав колегам, були найважливішою єдиною допомогою, яку могли надати США. “Він розчарований тим, що його сприймають як проблему, — сказав мені колишній високопоставлений американський чиновник. — Це абсолютно неправильно”.
Блінкен сказав мені, що критика випливає з нерозуміння ролі Саллівана. “Я завжди виступав за те, щоб надавати українцям різні речі в різний час, але вкрай важливо, щоб це було частиною суворого процесу, — сказав міністр. — Джейк ніколи не був гальмом у цьому процесі — він виконував свою роботу так, як її слід виконувати”.
Колишній урядовець розповів, що до грудня 2022 року Салліван намагався змусити президента використати загрозу надсилання Atacms як важіль впливу на росіян. “Він тиснув на Байдена: “Чому б нам принаймні не сказати, що ми надішлемо ПТРК, якщо ви не припините обстрілювати міста?”, — сказав мені колишній урядовець. “Він наводив цей аргумент щонайменше пів року, а президент не хотів цього робити. Іноді президент є президентом”.
F-16. Двозначність Байдена
Інший колишній високопоставлений американський чиновник пригадав розмову з Салліваном про те, чи погодяться США відправити в Україну винищувачі F-16. Салліван зазначив, що він підтримує цю ідею. Але на початку 2023 року Байден публічно виключив таку можливість, принаймні в короткостроковій перспективі. Через кілька місяців кілька європейських союзників погодилися, зі схвалення Байдена, поставити Україні F-16.
Однак лише влітку США підписали план підготовки українських пілотів на цих винищувачах. Колишній урядовець сказав мені, що дійшов такого висновку: “Найбільше гальмує швидкість реагування на українські запити президент, не Ллойд Остін, не Тоні, не Джейк — не адміністрація, а саме президент. Джейк намагається грати роль чесного брокера, бо він щодня спілкується з Президентом”.
Мартін Індик, який був головним перемовником Обами щодо мирного врегулювання на Близькому Сході, стверджує, що двозначність Байдена мала реальні наслідки.
“Вони зробили велику помилку, — сказав він мені. — Вони самоусунулися. Це позначилося на кожному кроці: обережність в ухваленні поступових рішень, як ми бачимо зараз, озираючись, була непотрібною”.
“Посилайте все, що літає”
Індик, який написав книжку про близькосхідну дипломатію Генрі Кіссінджера, пригадав ключовий момент війни Судного дня 1973 року, коли Кіссінджер, радник з національної безпеки, вагався, чи відправляти до Ізраїлю більш ніж три транспортні літаки С-5а.
“Ніксон, як відомо, сказав: “Знаєш, Генрі, нас будуть звинувачувати і критикувати, якщо ми пошлемо 30 чи 3, — розповів мені Індик. І він сказав: — Посилайте все, що літає. І працюйте далі”. “Проблема сьогодні полягає в тому, що Байден був більше схожим на Кіссінджера, ніж на Ніксона, сказав Індик: “Нам потрібно, щоб він сказав Джейку: “Надсилайте все, що літає, чорт забирай, і покваптеся з цим”. Я думаю, що це змінило б хід війни”.
Липневий саміт НАТО
Саміти НАТО зазвичай відбуваються спокійно, майже все обговорюють і затверджують заздалегідь. Але за кілька тижнів до саміту у Вільнюсі сталися дві події, які зруйнували надії на безпроблемне його проведення. По-перше, наприкінці червня з’явилися вибухонебезпечні новини зсередини Росії: Путінський найманець Євген Пригожин почав заколот. Салліван скасував поїздку до Данії, щоб спостерігати за ситуацією з Вашингтона; вони з Байденом щойно прилетіли гелікоптером до Кемп-Девіду і прибули до своїх кают, коли надійшла звістка про те, що Пригожина вмовили скласти зброю.
Потім, через кілька днів, телефонна розмова між Байденом і канцлером Німеччини Олафом Шольцем загрожувала зірвати переговори щодо підсумкового комюніке саміту, яке показало б позицію НАТО щодо суперечливого питання про прагнення України до членства в Альянсі. Шольц, за словами з чотирьох джерел, з якими я розмовляв, чітко дав зрозуміти, що він категорично проти заяви, яка містила б конкретне “запрошення” Україні вступити до НАТО. Він також сказав Байдену, що скептично ставиться до звільнення України від виконання вимог Плану дій щодо членства. На це Байден відповів відмовою — він уже погодився на це.
Байден, який цінує свою близькість до Шольца, — високопоставлений європейський чиновник писав про “надзвичайно теплі, братерські стосунки” між ними, — погодився виступити спільним фронтом з німцями щодо ідеї надіслати офіційне запрошення Україні. На думку Шольца, зняття дорожньої карти було б досить значним виявом прогресу для України. Високопосадовець Адміністрації згадував: “Байден, по суті, сказав Шольцу: “Послухайте, я подбаю, щоб під час цих переговорів ми не опинилися на дуже слизькому схилі”.
До вихідних перед самітом питання так і не було розвязано. Того понеділка Салліван і Блінкен підписали компромісне рішення: незграбне американське речення, яке пропонувало невизначене майбутнє “запрошення”, але нічого не пояснювало, як і коли Україна могла б його отримати.
Ще один прорив стався тієї самої ночі, коли лідер Туреччини Реджеп Таїп Ердоган погодився відмовитися від своїх заперечень проти членства Швеції в НАТО, яке він майже одноосібно гальмував понад рік.
Жорстка розмова з Єрмаком і твіт Зеленського
Але вранці у вівторок, 11 липня, коли лідери мали офіційно зібратись у Вільнюсі, Салліван відчув неприємності під час телефонної розмови з Єрмаком, начальником українського штабу. Салліван почервонів, коли Єрмак сказав йому, що жорстких формулювань у комюніке недостатньо. Коли Єрмак повідомив Саллівану, що вони з Зеленським незабаром приземляться у Вільнюсі та сподіваються обговорити остаточне формулювання, Салліван різко відреагував: мовляв, це комюніке НАТО, а не України.
Незабаром ситуація погіршилася. Зеленський надіслав твіт, у якому розкритикував проєкт за те, що він ставить перед Україною “безпрецедентні та абсурдні” умови. Він також припустив, що союзники намагаються використати статус України як розмінну монету в майбутніх переговорах з Росією.
Салліван, приголомшений тоном твіту, покинув зустріч, яку Байден проводив з двопартійною групою сенаторів, щоб знову зателефонувати Єрмаку.
“Ми буквально зробили цю пропозицію, щоб зробити їх щасливими”, — згадував той момент високопоставлений американський чиновник. Можливо, сказав Салліван Байдену, варто прибрати або замінити ретельно обговорене формулювання. Який сенс, якщо українцям воно не сподобалося?
“Я думав, що весь цей саміт розвалиться, — розповіло високопоставлене дипломатичне джерело. — Не певен, що колись бачив Джейка таким розлюченим”.
Того вечора після багатогодинних переговорів Байден і Еммануель Макрон, президент Франції, серед інших, заперечували проти внесення будь-яких змін, і заяву було доопрацьовано саме в тому вигляді, в якому вона була до годин ганебних публічних розбіжностей.
Для саміту, який мав продемонструвати “єдність і завзяття” в інтересах України, як висловився Салліван за кілька днів до того, це був безлад. Високопоставлений європейський чиновник сказав, що ця сварка відповідає “послужному списку президента Зеленського, який просить речей, які, як він знає, він не може отримати” й так “створює власне розчарування”.
“Хлопці, п’єса та сама”
Американці, як сказав мені високопоставлений чиновник Адміністрації, повернулися до українців з останньою пропозицією: “Хлопці, п’єса та сама, і вона хороша для вас”, пообіцявши членство в НАТО в майбутньому і двосторонні зобов’язання в галузі безпеки сьогодні. Зеленський зрозумів послання.
Наступного дня він з’явився разом з Байденом і похвалив саміт як “успіх” для України. Їхня зустріч, написав він у Твіттері, була “значущою” і “потужною”.
“Американський народ заслуговує на певну вдячність”
Відчувши полегшення, Салліван вирішив виступити на публічному форумі в кулуарах заходу НАТО.
Дар’я Каленюк, одна з найвідоміших українських антикорупційних активісток, піднялася, щоб поставити йому запитання. Одягнена в запилений рожевий піджак поверх чорної футболки з гаслом “#Україна в НАТО зараз”, вона протистояла Саллівану в різко особистих термінах. За її словами, вона залишила свого 11-річного сина в Києві, який “спав у коридорі через повітряні нальоти”.
“Джейку, будь ласка, порадь мені, що я повинна сказати своєму синові?” Чи відмовляв Байден Україні у вступі до НАТО, “бо боїться Росії”? Чи тому, що він був залученим у “приховані комунікації з Кремлем”, готуючись продати Україну Путіну?”
Салліван, який видавався виснаженим, почав говорити про “хоробрість і мужність” українців і про те, що Сполучені Штати будуть поруч з ними “стільки, скільки буде потрібно”. Але його тон різко змінився, коли він відповів на припущення Каленюк про мотиви Байдена, які він назвав “необґрунтованими й невиправданими” і “великою кількістю конспірологічних теорій, які просто не ґрунтуються на жодній реальності”. Ба більше, він додав: “Я думаю, що американський народ заслуговує на певну вдячність” за підтримку України.
Один із слухачів сказав мені, що в залі було чутно, як він зітхнув, — не варто говорити матері, яка залишила свою дитину, сховавши її від російських бомб, висловити більшу вдячність. Через кілька годин Салліван зустрівся з Олексієм Гончаренком, народним депутатом України, і гаряче поскаржився на “несправедливе й необґрунтоване” запитання.
Каленюк натомість не жалкувала. Саллівана вона називала найважливішим радником Байдена з питань війни, а також “дуже, дуже обережним” гальмом у питанні передових озброєнь, допомоги та членства в НАТО, яких потребувала Україна.
“Просто важливо, щоб Джейк зрозумів, що це не найбожевільніша річ, що насправді є тисячі українців, які мають таке саме сприйняття того, як Америка ставиться до нас”, — сказала вона мені в телефонній розмові. Вона додала, що її найбільший страх полягає в тому, що Вашингтон, попри свою підтримку, не має плану, як забезпечити перемогу України. Саміт НАТО лише посилив це занепокоєння.
“Білий дім не має чіткого сценарію та стратегії завершення цієї війни”, — сказала вона.
На початку команда Байдена визначилася з відповіддю на неминуче запитання про те, як і коли може бути досягнуте припинення війни шляхом переговорів: “Нічого про Україну без України”. Окремої угоди з Росією не буде, пообіцяли вони. Але багато українців, як і Каленюк, і далі турбуються, що саме цим усе й закінчиться, коли дві ядерні наддержави знову сядуть за стіл переговорів і вирішуватимуть долю їхньої країни.
Таємні зустрічі
Незадовго до Вільнюського саміту телеканал NBC News повідомив, що міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров провів таємну зустріч у Нью-Йорку з колишніми американськими посадовцями, зокрема з Річардом Хаасом, почесним президентом Ради з міжнародних відносин.
У той час Салліван і американці намагалися пом’якшити розчарування України щодо членства в НАТО й заперечували свою причетність до цієї зустрічі або до будь-яких інших таємних переговорів з Росією.
Проте колишній американський чиновник, який зустрічався з росіянами під час війни, сказав мені, що РНБ був “повністю поінформованим” і до, й після розмови. У червні мені також розповіли про посередника, який їхав до Білого дому з посланням від Кремля.
“Білий дім хоче бачити цих людей, — сказав мені колишній чиновник, який брав участь у неофіційних переговорах з росіянами. — Вони хочуть зрозуміти, про що росіяни думають”.
Немає сумнівів, що адміністрація Байдена активно розглядає способи посадити Росію за стіл переговорів. Минулої осені Марк Міллі, тодішній голова Об’єднаного комітету начальників штабів, публічно висловив свою думку, що війна, найімовірніше, не закінчиться на полі бою.
У приватних розмовах Салліван багато дискутував про те, якою може бути мирна угода. “Мої розмови з ним постійно були про те, що ви можете зробити, щоб урешті покласти край цій війні, — сказав мені неофіційний радник Саллівана. — Є величезні ризики, пов’язані з продовженням гарячої війни за посередництва росіян. І ці ризики не зменшуються. Найімовірніше, вони зростають.
Тому вони хочуть знайти спосіб урешті досягти замороження, урешті досягти врегулювання шляхом переговорів. Але це має бути щось, що збереже НАТО разом. Це має бути щось, що не ізолює українців і не змусить їх вийти з-під контролю і підірвати все, що було зроблено. Це дуже складне питання”.
Переговори, якщо вони відбудуться, найімовірніше, ще більше посилять напруженість у відносинах між США та Україною.
“Досі політика адміністрації була близькою до безумовної підтримки України і, по суті, до реального небажання, щоб її сприймали як таку, що має протилежні цілі з Україною, — сказав мені Хаас. — Але така політика може тривати лише за умови ідентичності інтересів між США та Україною, і якщо це станеться, то це не матиме історичного прецеденту. Якщо ви подивитеся на історію — чи то США з Південним В’єтнамом, чи то США з Ізраїлем, чи то США з Великою Британією та Францією під час Суецького конфлікту — історія про те, як ви справляєтеся з розбіжностями з вашими союзниками”.
Доля допомоги Україні висить у повітрі
У вересні, незадовго до того, як Зеленський здійснив свій другий візит до Вашингтона після вторгнення, Байден схвалив направлення в Україну Atacms, після майже року опору цій ідеї. Водночас американські чиновники провели два раунди офіційних переговорів з Україною щодо умов меморандуму про взаєморозуміння — “ізраїльської моделі” Саллівана. Однак з наближенням Трампа до номінації на посаду президента США від Республіканської партії політична підтримка України у Вашингтоні, яка колись здавалася такою сильною і двопартійною, швидко руйнується.
30 вересня спікер Палати представників Кевін Маккарті, зіткнувшись з бунтом групи ультраправих трампістів, вилучив фінансування України з резолюції про тимчасове утримання уряду в робочому стані. Через кілька днів Байден телефоном попросив європейських лідерів “не надавати цьому великого значення, — сказав мені Блінкен, — але вже за кілька годин антиукраїнські заколотники усунули Маккарті з посади спікера.
Тепер доля допомоги Україні, разом із запитом Білого дому на ще 24 млрд доларів, повністю висить у повітрі. Зеленський під час свого нещодавнього візиту попередив членів Сенату США про наслідки припинення допомоги: “Якщо ми не отримаємо допомогу, ми програємо війну”.
Салліван, вочевидь, глибоко стурбований тим, як усе це розвиватиметься. Через кілька місяців після початку контрнаступу Україні ще належить відвоювати значно більшу частину своєї території; адміністрація заявляє членам Конгресу, що конфлікт може тривати від трьох до п’яти років.
Виклики для США, які створить перемога України
Війна на виснаження стала б катастрофою і для України, й для її союзників, але врегулювання шляхом переговорів не видається можливим, доки Путін залишається при владі. Звичайно, Путін має всі стимули продовжувати війну до виборів у США наступного року, з можливістю повернення Трампа. І важко уявити, що Зеленський піде на угоду з Путіним, зважачи на все, чим пожертвувала Україна.
Навіть перемога України створить виклики для американської зовнішньої політики, оскільки вона “загрожуватиме цілісності російської держави та російського режиму і створить нестабільність у всій Євразії”, як сказав мені один з колишніх американських чиновників.
Прагнення України повернути окупований Крим викликало особливе занепокоєння Саллівана, який у приватних розмовах зазначив, що, за оцінкою адміністрації, такий сценарій містить найбільший ризик того, що Путін реалізує свої ядерні погрози. Іншими словами, хороших варіантів небагато.
“Ми не боремося за нічию”
“Причина їхніх вагань щодо ескалації полягає не в тому, що вони вважають імовірною проблемою російську відповідь, — сказав колишній урядовець. — Вони не думають, що ми дамо касетні боєприпаси, а потім Росія нападе на НАТО. Це тому, що вони розуміють, що це нікуди не дінеться — що вони ведуть війну, яку не можуть дозволити собі ані виграти, ані програти”.
Я зачитав цю цитату Саллівану під час нашого інтерв’ю в Рузвельт-румі. “Це своєрідне звинувачення на нашу адресу, — визнав він. — Я не думаю, що це справедливо. Ми не боремося за нічию”.
Потім він знову почав порушувати й намагатися зруйнувати всі вже знайомі аргументи. “Бути паралізованими ескалацією було б жахливо, і ми не були паралізовані — ми надали десятки мільярдів доларів передових озброєнь, розвідки, тренувань, потенціалу, які мали величезний смертельний ефект”, — сказав він.
“Але абсолютно не зважати на можливість ескалації, говорити, що навіть порушення цього питання робить вас боягузом, це легко робити ззовні, але коли ви сидите в цьому кріслі, ви не можете цього робити. Ви зобов’язані перед американським народом розглядати найгірші сценарії розвитку подій. Це ваша робота”.
Фото: ОПУ, лютий 2023
