Зерно розбрату
Хочеться вірити, що гарячі голови відпрацювали алгоритм традиційного методу наукового тицяння на Польщі: не буде експорту зерна – не буде огірків і помідорів – не буде допомоги українським біженцям. А тепер зупиняться в своєму безупинному бажанні розбити голову об стінку (адже голова не власна, а народна) і знайдуть належний вихід з цієї ситуації. І ні, він не в СОТ (навіть думати не хочу, хто підсунув цю дурнувату пропозицію).
Після цієї блискучої триходівки навіть не раджу затягувати традиційну пісню: дайте нам гроші, бо ми хороші – які реформи? Тільки кеш! – верховенство права зачекає – боротьба з корупцією? Так ми вам Коломойського в клітці покажемо! І до чого тут Єрмак?
Бо це все виглядає не як нахабство і ідіотизм, а відверта робота на ворога з розвалу проукраїнської коаліції.
Якщо що, ми все бачимо.
Щодо торговельних суперечок між Україною і Польщею, які розвиваються за дуже небезпечним сценарієм.
У таких питаннях головне, що варто тримати в голові – це як вирішити питання по суті.
Польська сторона попереджала про проблеми ще у лютому цього року (хоча весь минулий рік розказували, що все в порядку).
Часу було достатньо, щоб поставитись до ситуації не як до «гри з нульовою сумою», а, навпаки, знайти взаємовигідні рішення. Або принаймні перевести спір у регульоване річище, обговорення, пошук виходу.
Шанс на повернення до питання зʼявиться після польських виборів 15 жовтня. Головне, до цього часу не наробити і не наговорити незворотного. Бо вирішувати питання таки доведеться – і спецефекти та буффонада тут не допоможуть.
Так, ладно, стосовно Дуди і Польщі, і обожебоже, зелений клоун провалив дипломатію.
Коли Польща нас в жопу цілувала, ви ж не бігали з криками яке щастя, зелений клоун виявився геніальним дипломатом, нас любить весь світ, подивіться, як нас зустрічають.
Ні. Ви знайшли інші, об’єктивні чинники такого ставлення. І правильно зробили, до речі. Ну так от і тут тепер спробуйте знайти об’єктивні чинники такого ставлення. Це, до речі, максимально неважко.
В Польщі вибори. Правляча партія має проблеми. Вона ці проблеми натурально хоче комусь подарувати. Тому вона робить те, що може – дарує ці проблеми нам. Тому що українці за поляків не голосують.
ПіС – консервативна до мракобісся, достатньо популістична і соціалістична партія. Тому і її риторика буде саме такою.
Польське сільське господарство поряд з нашим – хєрня і всасує. Польське фермерство порівняно з нашим – це хобі і стиль життя, серіал “зелені акри” на ICTV проти транснаціональних агрокорпорацій. Наше зерно дешеве, краще, і його дохуя. Польський фермер від цього тужить, бентежиться.
Що в цих умовах робить Юлія Володимирівна Тимошенко, АвтоЗАЗ і польські консерватори? Вони захищають вітчизняного виробника. Вони кажуть – їбать, шановний фермер, пся крев, ми більше ніколи не будемо їсти велике красиве дешеве українське зерно, мы будемо їсти лише твоє, маленьке, миршаве, дороге, наше улюблене, тому що слава польським хліборобам.
Хлібороби розчулюються, кажуть – пшепрашам, тримайте патріотів, – і голосують за ПіС.
Після цього ПіС або входить в ум, або ні. Якщо входить – вона забуває всю цю передвиборчу хєрню і повертається до роботи. Якщо ні – вона посилює захист фермерів, хуяре пошліни, наші транскорпорації знизують плечима, з наступного сезона контрактуються деінде і везуть зерно кудись ще. В Польщі від цього захисту фермера вмирає пекар, тому що він вимушений тепер мати не українське дешеве красиве борошно, а лише крафтове польське народне за всі гроші, але гірше, тому що польський фермер і раніше був послабше, а тепер зовсім не старається, його держава захищає, а не конкуренція. Польський хліб стає дорожчий, його стає менше, всі ходять задумливі й дивуються, як це так сі стало. Починають робити соціальні сорти, змушувати пекарів тримати ціни, субсидують то фермерів, то пекарів, все це за рахунок польського платника податків, коротше, всі щасливі, всі довольні. Дуда вирішив не рятувати потопаючу Україну, тому макарони спіралька тепер можна побачити лише в музеї хлібобулочних виробів.
Коротше, хто пам’ятає АвтоЗАЗ, той в курсі за захист вітчизняного виробника і пошліни. Добра справа, цікава. Але Юлія Володимирівна на грошах Укравто до влади прискочила, і ПіС також на захисті вітчизняного виробника шось електоральне підніме.
Наша роль в цьому фестивалі вторинна, нам на виборах в Польщі слова не давали, і слава богу.
Українська влада в історії з Польщею діє за принципом «назло мамі відморожу вуха». Правда, вуха не її. А страждатимуть українська економіка і виробники, в тому числі сільгосппродукції, українські біженці, жінки і діти.
Велика помилка – використовувати трибуну Генасамблеї ООН для розборок із сусідами та друзями. Навіть якщо ці сусіди неправі в епізоді з блокуванням нашого аграрного експорту.
Треба говорити. Включати всі дипломатичні можливості. Залучати Брюссель до вирішення суперечки. А в нас тим часом фактично заблокували діалог з Польщею, заборонили депутатам брати участь у заходах в Польщі. Принаймні нам не дали відрядження на економічний форум у Карпач, де обговорювали безпекову ситуацію в Україні. І це безумство.
Замість шукати компроміс, згладжувати гострі кути, ми сваримося з UK, ображаючи міністра, з Німеччиною, тепер з Польщею.
Так, зовнішня політика жорстка. Всі країни жорстко відстоюють свої національні інтереси, в тому числі економічні. Це неприємно, але так живе світ.
За півтора роки страшної війни Зеленський звик до захоплених аплодисментів, які західна аудиторія посилає ЗСУ і українському народу в його особі. А коли виникли проблеми, ОП вдався до образ наших партнерів і плодить нових ворогів.
В Польщі зараз виборча кампанія. Жорстка й не завжди цивілізована. На жаль, українські питання стали її частиною. Це неприємно. Але точно потребує терпіння і діалогу, а не загострення.
Сумно, що МЗС самоусунувся і віддав питання дипломатії ОП, де давно не бачать берегів. Ні у внутрішній, ні у зовнішній політиці.
Ті, хто готували Зеленському виступ на Генасамблею і вставили туди пасаж про «сусідів» в такій тональності, припустилися великої помилки.
Краще б президент привіз у Нью-Йорк і показав в ООН жменю спаленого російськими ракетами зерна з одеських портів. Ефект був би сильніший і акценти правильніші.
Давайте пограємо у зернову відгадайку. Ось вам новина про Хорватію, а разом ми вгадаємо: як її прочитають інші українці.
«Хорватія не імпортуватиме українське зерно, проте готова й надалі надавати свої порти для транзиту». Дуже гарна новина, насправді. Чому? Як же так, вони ж не купуватимуть зерно? А вони й не повинні.
Дивимось дані по топ-імпортерах українського зерна. Аби уникнути маніпуляцій, пов’язаних із російською блокадою в Чорному морі, спеціально брав дані до вторгнення. Початок лютого-2022.
По порядку, бігом. Індонезія, Іспанія, Нідерланди, Іран, Пакистан, Лівія, Туніс. Не бачу тут Хорватії. Ще не бачу Польщі, Угорщини чи Словаччини, через яких нині катають істерику мої співвітчизники. Катають, бо Східна Європа чомусь не купує наше зерно. От дивина. Раніше не купувала й зараз не збирається, суперський привід для нервів.
Ну ок, Польща не хоче брати наше зерно. Зате разом із Литвою допомагає його транспортувати.
А те, що хорвати про транзит окремо говорять, – дуже добре. Один лише порт Рієка дозволив нам вивезти 100 тисяч тонн зерна. Це, звісно, не з нашої Одеси ганяти. Але краще, ніж не мати такої можливості. Тим паче, Хорватія пропонує нам і порт Рієка для перевезень, і порт Задар. Перепрошую, але крута можливість. Тим паче, ми туди возимо зерно через не надто дружню Угорщину – тож нехай все працює, аби не збивалось.
Тим паче, Україна теж пристосовується до вимог Європи. Наприклад, змінює правила експорту власного зерна: тепер до Польщі, Угорщини, Словаччини, Болгарії та Румунії ви своє збіжжя відправите лише з ліцензією від Мінекономіки. А її узгодить Мінагро. Ось так. Тож не треба панікувати та тішити цим ворога.
Якщо хтось не вкурив, саме про обмеження нашого зерна нещодавно непокоїлись поляки. Казали, що треба. Бо вся Європа зарегульована, і ми дійсно можемо поховати її аграрку. Ще й лишити власних покупців із дулею.
Чуєте новину про блокування зерна – уточніть щодо транзиту. Ось моя вам порада.
А хто не купував, той і не купує.
Про українсько-польські стосунки. Писатиму ще про це. Поки короткі рефлексії.
Ми не повинні ні в кого безмежно закохуватися і постійно розчаровуватися. Ні у внутрішній політиці, ні у зовнішній. Політики змінюються, як настрої у суспільстві. І політики є частиною чи відображенням різних верств власного суспільства. В Україні теж так.
Що таке Україна для поляка, американця чи й російського агресора? Це Кравчук чи Кучма? Ющенко чи Янукович? Порошенко чи Зеленський? Америка – це Трамп чи Байден ? Та й Польща – це Качинський і Дуда чи Туск?
Інколи покращення чи погіршення стосунків залежать від успіхів і провалів нашої дипломатії, а інколи при всіх наших талантах ці стосунки більше залежать від внутрішньої ситуації в інших країнах. У таких ситуаціях роль дипломатії ще відповідальніша.
Демократичний польський президент Коморовський разом полював і обіймався з Януковичем, дратуючи нашу проукраїнську спільноту не тому, що поважав його, а тому що дбав про інтереси Польщі. І саме тому достатньо авторитарний, але прагматичний і талановитий політик Ердоган каже, що Путіну можна довіряти, спілкується з ним, але підтримує Україну зброєю й в інші способи.
Багато наших людей часто дивляться на Польщу, як колись дивилися на Росію. Мовби на старшого брата-рятівника. Такі люди зараз, коли ми конфліктуємо через експорт українського збіжжя в Польщу, в усьому звинувачують українську владу. Я мав би підтримати такий підхід, як опозиційний політик. Я справді вважаю, що влада в наших стосунках із західним союзником припустилася багатьох помилок. Але не це стало причиною конфлікту.
Причини у Польщі й у польській внутрішній політичній ситуації. Рішення Польщі зараз є помилковим, бо порушує регуляції ЄС, ставить під сумнів нашу євроінтеграцію, яка вигідна не лише українцям, а й полякам.
Рішення Польщі бʼє і по нашому оборонному бюджету. Адже міжнародна фінансова підтримка може витрачатися лише на соціальні програми. Наш оборонний бюджет формується податками, значну частину яких платять експортери.
Польський Сейм уже колись в історії кричав «Нє позвалям», коли не ратифікував Гадяцьку унію, підписану Гетьманом Виговським. Чим закінчилося це і для України, і для Польщі? Перемогою Росії.
Наша помилка в тому, що до владнання ситуації у Польщі не були підключені ні українська опозиція, ні представники нашого громадянського суспільства. Концепція будувати стосунки лише на відносинах між президентами легко руйнується і з найміцнішої перетворюється на найслабшу.
Ще позавчора Зеленський і Дуда були кращими друзями, а вчора скасували зустріч на Генасамблеї ООН.
Раніше офіс фактично блокував міжпарламентську співпрацю і візити парламентарів у Польщу. Тепер уся відповідальність за провал дипломатії на польському напрямку лягатиме виключно на Президента.
Це та сама помилка, яку ми вже спостерігали у ставленні влади до результатів соціологічних досліджень. Люди вважають Президента відповідальним за високий рівень корупції. Очевидно, така концентрація влади в руках однієї особи не лише дає можливість приписувати собі успіхи, а й покладає відповідальність за провали.
Одна навіть найвеличніша особа не в стані вирішити проблеми країни, а тим більше у стані війни. Саме тому необхідно обʼєднувати зараз владу, опозицію і громадянське суспільство для спільного подолання кризи через агресію, а не далі зміцнювати одноосібну владу і накопичувати помилки.
Будь-які стосунки і між людьми, і між країнами – це не лише емоційна приязнь, але і відповідальна праця.
Прикол історії з поляками в тому, що Зеленський серед них має неймовірну популярність. І ця історія може загалом вилізти ПіСу боком на виборах. Так само, як ви критикуєте українську владу за цю історію, деякі поляки критикують свою владу за неї ж. Усім зрозуміло, що це чиста, сволочна передвиборча маніпуляція.
ПіС звик використовувати антиукраїнський ресентимент уже давно. Не було останнім часом виборів у Польщі, де би не розігрувалася тим чи іншим чином українська карта. І цього не змінила навіть війна. Тому не поспішайте так копати власну владу. Її є за що копати, але точно не за цю “невдячність”, за яку вам сьогодні “соромно”. Це не про невдячність. Це про те, що дехто не вміє заробляти електоральні бали без фобій і страхів.
Це ПіС – колективний польський Орбан. Вони не можуть без випробуваних методів. Не треба ілюзій. Вони сплетені з протиріч і можуть бути різними в різних обставинах. Вони можуть допомагати нам і конфліктувати з нами одночасно. І ті, хто плаче, ніби польська участь у нашій війні зменшиться, дарма нагнітають. Вона не зменшиться, а збільшиться.
Просто тому, що історія з зерном, подібна до нашої, – рутина для вільного світу. Конфліктують між собою навіть країни ЄС. Іноді дуже гостро. Але коли йдеться про питання геополітики і безпеки, працює зовсім інша логіка.
Ми приречені на добрі стосунки з поляками. І нас не посварить це зерно. Якщо посварить, прийдете до мене і скажете, що я не знаю життя.
Колаж: AgroPortal.ua
