Вісті з фронтів. 10.07.2023
Вчора ми розглянули ті сили й засоби противника, які він може задіяти для активних (наступальних) дій на Куп’янському напрямку. Сьогодні спробуємо зрозуміти, як саме він це може зробити.
(краще читати разом із моїм попереднім оглядом, так буде більш зрозуміло)
Перш ніж ми перейдемо безпосередньо до розгляду тих чи інших варіантів, треба зробити ряд зауважень загального характера стосовно причин і наслідків активних дій противника оперативно-тактичного масштабу на цьому напрямку.
– Головна причина – це реалізація задуму російського військового командування щодо проведення стратегічної оборонної операції силами “Объединённой группировки вс рф на Юго-Западном ТВД” в рамках літньої кампанії 2023-го року. Іншими словами, ймовірний наступ противника оперативно-тактичного масштабу на Куп’янському напрямку є одним з елементів загального російського плану цієї операції. Тобто того, що зараз називають “великим планом генерала герасимова”.
– Головний сенс цього плану (задуму) полягає в тому, щоб попередньо, мінімізувавши результати наступу ЗСУ на обраному ними напрямку, примусити українське військове командування ПЕРЕДЧАСНО і БЕЗРЕЗУЛЬТАТНО задіяти свої оперативні резерви (а потім і стратегічні). Після чого самими перейти до активних наступальних дій на раптовому та несподіваному для ЗСУ операційного напрямку. Й добитися принаймні оперативно-тактичного успіху, таким чином створивши передумови для успішного завершення всієї стратегічної оборонної операції.
– Й трете, крайне зауваження щодо обрання саме Куп’янського напрямку. По тверезій, адекватній оцінці ситуації, на інших операційних напрямках єдиним “конкурентно-спроможним” напрямком для Куп’янського є так званий Сіверський виступ ЗСУ, де його північним та південним фасами є відповідно Лиманський напрямок та Соледарський виступ противника. Але якщо оцінювати у КОМПЛЕКСІ, то цілком можливо дійти до висновку, що все ж таки Куп’янський напрямок у цьому відношенні значно виграє у Сіверського.
Перш за все, один, але дуже вагомий показник – для того, щоб добитися успіху на Куп’янському напрямку, противнику треба “пройти” набагато менші відстані й задіяти менше сил і засобів, ніж для того, аби “вирішити проблему” Сіверського виступу. Так, обсяг і розмір ГІПОТЕТИЧНОГО успіху в районі Сіверська може бути трохи більший, ніж би це відбувалося в районі Куп’янська, але й ймовірність його самого тут менша на порядок в силу цілого ряду причин (наприклад, через необхідність форсувати р. Сіверський Донець під вогнем).
Тож тепер розглянемо конкретно, як противник може діяти на Куп’янському напрямку, виходячи зі змісту того, що я написав вчора.
За великим рахунком, для противника тут є рівно 2 (ДВА) варіанти дій.
Варіант №1
– Головний удар наноситься з району Миколаївка – Нова Тарасівка – Ягідне – Орлянка у напрямку Степова Новоселівка – Петропавлівка. Допоміжний з району Гороб’ївка – Вільшана – Лиман Перший – Масютівка у напрямку Синьківка – Кучерівка (або Петропавлівка).
Варіант №2
– Напрямки ті ж самі, тільки розподіл пріоритетності (й відповідно сил та засобів – протилежний).
Є ще варіант – “рівномірна” пріоритетність між цими напрямками, але в такому разі шанси на загальний успіх, очевидно, знижуються. Тому, з точки зору варіативності, я би все ж таки, на свій власний погляд, зробив би один із напрямків пріоритетним. Тим більше що у російського командування, зважаючи на ситуацію на інших операційних напрямках, не так вже й багато сил та ресурсів, щоб діяти своїми підготовленими резервами – “по-баХатому”.
Тепер подивимось, як це може виглядати безпосередньо “на солдатиках”, або як це прийнято у реальному російському війську “на ящике с песком”.
– У варіанті №1, очевидно, що противнику доведеться попередньо провести оперативне розгортання ударного оперативно-тактичного угрупування саме у вказаному мною районі. Й за великим рахунком, він ВЖЕ це зробив (див. мій попередній пост) або ну дуже близький до його завершення. Але, як завжди, є одне “але” стосовно допоміжного удару, то йому доведеться провести у вихідному районі також певне перегрупування своїх сил і засобів. Сенс тут в чому, а в тому, що перед початком масштабної активізації необхідно буде зробити 2 речі – ущільнити бойові порядки 138-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) з метою концентрації її головних сил на своєму лівому фланзі й підсилити 25-у омсбр (її сусіда ліворуч). На мій, ну дуже суб’єктивний погляд, це буде зроблено перед самим початком цього наступу. Й відповідні сили у противника для цього, безумовно, є. Це 11-й армійський корпус (АК), а саме його 18-а мотострілецька дивізія (мсд) – її 79-й та 275-й мотострілецькі полки (мсп). Обидва зараз стирчать у тилах, в районі с. Троїцьке (я так розумію, “відновлюються та доукомплектовуються” у корпусному базовому районі), але я впевнений, що “по первому свистку” вони з’являться в районі с. Богданівське чи с. Вільшана.
– У варіанті №2, який, судячи зі всього, менш імовірний, але повністю не виключений, навряд чи командування противника почне масштабне перегрупування сил і засобів між напрямками (навіть в межах виключно УВ “Запад”), особливо стосовно свого ударного оперативно-тактичного угрупування (інакше воно просто насторожить українське командування цими переміщеннями). Більш логічним було би підсилення у смугах тих же самих 138-ї та 25-ї омсбр ДОДАТКОВИМИ силами та засобами, так би мовити, “зі сторони”. І вони також є у росіян. Починаючи з 05.07.2023 року на територію ри-фи почали прибувати підрозділи 3-х мотострілецьких полків (2 зі складу 20-ї загальновійськової армії (ЗВА) й 1 зі складу 1-ї гв. ТА, ага тієї самої, частини і з’єднання якої й складають основу вище зазначеного оперативно-тактичного угрупування, розгорнутого на Куп’янському напрямку). У яких якраз і закінчився “цикл підготовки” на білоруських полігонах. Ну так, “чисто випадково” співпало – момент закінчення їхнього циклу бойової підготовки та бойового злагодження й необхідність наростити сили на Куп’янському напрямку “свіжими” частинами, ну шо, буває таке (насправді, ні, не буває, в армії жодних випадкових переміщень в принципі не існує).
Отже, як воно може відбуватися в реальності.
– Скоріше за все, розпочнеться саме в районі с. Синьківка (хоча, може, й трохи східніше). Атакують підрозділи 25-ї омсбр (до речі, саме в її смугу оборони російське командування завезло декілька рот штибу “Шторм-Z”, що вже само по собі каже достатньо) та лівофлангові 138-ї омсбр. Головна дирекція – на Петропавлівку.
– Після того, як противник виконає найближче завдання на цьому напрямку (а це вочевидь просування на південь на визначену відстань і захоплення с. Синьківка), а головне, дочекається вводу в бій українським командуванням тактичних (і, можливо, частини оперативних) резервів на цій ділянці, в хід підуть підрозділи 2-ї мсд та 47-ї тд.
– Найбільш імовірна ділянка прориву – Іванівка – Кислівка, хоча може бути й трохи північніше. Головна дирекція (найближче завдання) – дорога Р-07 та рубіж с. Степова Новоселівка – с. Котлярівка. Після досягнення може бути подвійний розвиток – або вздовж дороги у північно-західному напрямку безпосередньо на Петропавлівку (й далі на Куп’янськ), або у напрямку на с. Піщане, аби досягнути рубежу Піщане – Табаївка та перенести головні зусилля у смугу 138-ї та 25-ї омсбр, одночасно прикриваючи наступаюче угрупування з найбільш важливого й загрозливого для противника напрямку – півдня.
Ну, це, звісно, все виключно мої “домыслы”, як насправді задумало російське командування, я не знаю, але я би на його місці робив саме так.
Загальний сенс, думаю, шановні читачі, вам зрозумілий:
– Створюються 2 угрупування на Куп’янському напрямку.
– Одне – більше (головне), інше – меньше (допоміжне).
– Вони наносять удар спочатку у відповдності зі своїм статусом, потім міняються “ролями”, головне завдання – витягнути наші резерви на якісь із цих двох напрямків і зв’язати їх, потім, за необхідності, “поміняти” їх статус (в сенсі перенести зусилля). Якщо їх вдасться зв’язати на допоміжному напрямку з самого початку, така необхідність відпаде.
– Загальний сенс цього задуму – почергове (або ОДНОЧАСНЕ, в залежності від ситуації) просування обох угрупувань по головних дирекціях – з півночі на південь вздовж р. Оскіл прямо на Куп’янськ, “звертаючи” нашу оборону північніше міста, а також вздовж дороги Р-07 у північно-західному напрямку також на м. Куп’янськ.
Гловна “родзинка” всього цього задуму противника – це якраз і є так званий режим “мерехтіння”, тобто активне маневрування його силами та засобами між двома досить близько віднесеними одне від одного напрямками, яки до того ж сходяться в одній умовній “точці” – район Куп’янськ – Вузловий – Кучерівка – Петропавлівка – Курилівка.
Саме такий “образ мыслей” приходить мені на думку після оцінки та аналізу ситуації на Куп’янському напрямку.
Мушу визнати, задумано досить оригінально та нетривіально, що не зовсім характерно для противника.
Фото: Генштаб ЗСУ
