Запрошуємо моралістів. Є вакансії
У нас дуже проста, непомітна і невдячна справа. Бо ми робимо прості та не гарні, не пафосні речі.
В нас, крім інших задач, ще є певні задачі від військового керівництва по якісній підготовці піхоти за програмою базової загальновійськової підготовки. Ну, так склалося, що ми не розповідаємо, як все не правильно чи погано робиться, не розповідаємо, як правильно треба робити, а за підтримки головнокомандувача просто беремо і робимо. Це десь на грані паралельних процесів, але ми робимо, даємо результати, потім масштабуємось і знову даємо вже більше результату і так далі.
А ще паралельно ми боремося з системою та багатьма офіцерами, які розказують дуже правильно, медійно створюють картинку дуже гарну, а по факту роблять те ж саме, що і їх попередники з РККА. Приписки, фальсифікація, найобування старшого начальства і таке інше. Я не знаю, чи є ще десь орган управління, де ще немає моєї кукли вуду, але я над цим наполегливо працюю.
В мене є задача і вона проста. Готувати якісно піхоту за найкоротший реальний термін. І краще нас сьогодні цього ніхто не робить. Все інше – то лірика. Бо ми занадто високу ціну платимо кожен день.
Коли ми відновлюємо якийсь бойовий підрозділ, нам приходиться працювати з тим, що є. В кращому випадку, це люди, яких бригади відібрали собі в якихось навчальних центрах та на полігонах. І вони теж відбирають людей з того, що є. Ніяких добровольців, які пішли з перших днів, ніяких високомотивованих, ніяких конкурсів, ніякого відбору по знаннях чи фізичній формі. Притомна людина, і слава Богу. Не алкаш, не наркоман, і нормально. І наша задача за короткий час дати цій людині певні знання, навички та впевненість. І ми це робимо. Намагаючись підійти індивідуально. Бо ми реалісти.
І ми бачимо, як багато вправ, які красиво виконують тактікульні інструктори, просто неможливо зробити дядькам з хворими суглобами та хребтами. Бо коли, умовно кажучи, 25-річний інструктор красиво нарізає кути на зачистці, то 43-45-літній дядько у цей спосіб зламає собі хребта в тому броніку, витанцьовуючи “як красіво”.
А воювати треба. І ці дядьки підуть воювати. Вони вже тут. Вони вже у війську і вже будуть воювати. Так, як ми навчимо. І це те, з чим ми маємо справу і на полігонах, і на фронті в окопах.
Ми жартуємо, що чим гірша фізична форма у бійця, тим краще він буде в обороні. Бо бігати не може. Але це жарт доволі умовний. Бо це правда. Якщо людина буде знати, що їй робити, та буде вміти стріляти, зможе налагодити комунікацію на місці з такими ж як він, буде впевнений в собі, в зброї, в побратимі та командирі, то хєр його з того окопчику викурять в лоб.
І коли ми знайомимося та працюємо з людьми, ми їм просто пояснюємо, що в нас задача проста – зробити так, щоб якнайбільше з них повернулися додому з війни. Живими. І це ми всі можемо зробити тільки за один спосіб – вбитивсіхпідарів.
Причому нам не треба красиво або академічно по правилах та якимось візуально красіво-ефектними геройськими способами. Нам треба, щоб вони просто це зробили за будь-яку ціну. Перелякані, в лайні, в соплях. Підступно, не по-джентльменськи. Тушкою, рибкою, вєтошью, чучелом, та пофігу як. Вбивпідаратапішовдодому. Точніше кількох. Все.
І коли я бачу це лайно в мережі, де хтось вякає, що хтось із наших вбив ворога якось не так, то в мене зуби зводить. Бо єдині люди, для яких це не так, – це окупанти та їх посіпаки. Все. Немає іншого способу перемогти, крім зробити їх холодними. За будь-яку ціну у будь який спосіб. А моралістів запрошуємо. Є вакансії. Достобіса вакансій.
Фото: Генштаб ЗСУ
