Вісті з фронтів. 14.06.2023
Починаючи з другої половини дня 12.06.2023 командування військ противника у Південній операційній зоні на Бердянському напрямку почало поступово нарощувати зусилля у смузі своєї оборони від с. Новозлатопілля до с. Шевченкове.
Головною метою цього стало прагнення відновити свою систему оборони на вказаному напрямку, а також створити передумови для нанесення поразки оперативно-тактичним угрупуванням ЗСУ, які з 4 червня, в свою чергу, розпочали тут активні наступальні дії.
Для цього російське командування залучило до контратакуючих дій на вказаному напрямку цілий ряд сил і засобів зі складу оперативно-тактичного резерву угрупування військ (УВ) “Восток”. Це були частини та з’єднання, головним чином, зі складу військ східного воєнного округу зс рф (5-ї загальновійськової армії (ЗВА), а також 36-ї ЗВА). Зокрема, протягом дводобових боїв на цій ділянці були відзначені підрозділи зі складу:
– 127-ї мотострілецької дивізії (мсд),
– 37-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр),
– 60-ї омсбр,
– 5-ї окремої танкової бригади (отбр) до батальйону.
Ввод у бій підрозділів вищевказаних частин і з’єднань підтримували вогнем підрозділи 50-ї та 305-ї артилерійських бригад противника.
Окрім того, противник продовжив розгортання на флангах цієї ділянки, на головній лінії своєї оборони, підрозділів 336-ї окремої бригади морської піхоти (обр МП) зі складу балтійського флоту та 40-ї обр МП зі складу тихоокеанського флоту, відповідно у районі с. Водяне та с. Новомайорське.
Тож, реалізуючи цей задум, протягом цих двох діб противник спробував контратакувати по дирекції Старомайорське – Макарівка, Приютіне – Новодарівка, а також Керменчик – Новодонецьке.
Очевидно, що командування військ противника прагнуло зупинити просування передових підрозділів ЗСУ за загальною дирекцію Макарівка – Старомлинівка та Новодонецьке – Старомлинівка.
Окрім того, спроби зупинити просування підрозділів ЗСУ по дирекції на Приютіне та Водяне також говорили про те, що командування військ противника вбачає й з цього боку досить реальною загрозу всій своїй системі оборони в районі с. Старомлинівка.
Однак, в результаті цих контратак противнику так і не вдалося зупинити просування передових підрозділів ЗСУ на цій ділянці (контратакуючі підрозділи російської 127-ї мсд та 60-ї омсбр в районі с. Макарівка та с. Сторожеве були відкинуті та вимушені відходити у південно-західному та південному напрямках, максимум чого їм вдалося досягнути – дійти до південно-західної околиці с. Макарівка). В свою чергу, один з підрозділів 5-ї отбр та підрозділ 37-ї омсбр ще під час свого висування потрапили під вогневий вплив української артилерії й були вимушені зупинитися.
Таким чином, можемо констатувати, що прорив оборони противника на ділянках оборони 394-го мотострілецького полка (мсп) (127-а мсд) та 71-го мсп (42-ї мсд 58-ї ЗВА південного округу), який вдався ЗСУ декілька днів тому, командуванню військ противника так і не вдалося “купировать”.
Крім того, очевидно, що прорив смуги забезпечення та першої лінії оборони противника на вищевказаних ділянках таки створює йому досить суттєві незручності.
Тому, безперечно, не варто сподіватися на те, що воно припинить свої спроби все ж таки відкинути наступаючі українські війська на цьому напрямку. Бо очевидно, що їхнє подальше просування у напрямку на південь, скоріш за все, приведе не тільки до завершення прориву першої лінії оборони противника, а й до їхнього виходу безпосередньо до головної лінії оборони УВ “Восток” (розташована південніше с. Старомлинівка). Що, відповідно, потягне за собою розширення потенційної зони ураження вогневих засобів ЗСУ, включаючи далекобійну та високоточну артилерію у зовсім небажаному для противника напрямку.
Найбільшим “стримуючим” фактором для російського командування в цьому сенсі є той факт, що українське командування, в свою чергу, ще не задіяло головні сили своїх оперативно-тактичних угрупувань на цьому напрямку.
Простіше кажучи, російське командування побоюється, що через те воно “несвоєчасно” й “не в тому місці” задіє власні резерви. Тому поки що у контратакуючих діях противника ми бачимо лише обмежені сили та засоби.
Але, як би там не було, сам розвиток оперативної ситуації так чи інакше примушує противника поступово “розконсервовувати” свої резерви у все більших обсягах. Думаю, саме в цьому сенсі поточний тиждень дасть відповідь на більшу частину запитань.
На мою особисту думку, успіхом ЗСУ протягом найближчого часу варто було би вважати не звільнення якихось територій та населених пунктів, а саме “ввод у бій” противником більшої частини своїх резервів.
Фото: Viacheslav Ratynskyi
