Вісті з фронтів. 19.05.2023
Дещо про Бахмут та “Сіверський контекст”
На Лиманському напрямку командування військ противника продовжує спроби покращення своїх позицій на тактичному рівні за рахунок вводу у бій частково поповнених підрозділів 2-го армійського корпусу (АК) Південного воєнного округу (ПівдВО) та 20-ї загальновійськової армії (ЗВА) Західного ВО. Зокрема, протягом останніх двох тижнів у бій були введені підрозділи 123-ї та 127-ї окремих мотострілецьких бригад (омсбр) 2-го АК та 254-го мотострілецького полку (мсп) 144-ї мотострілецької дивізії (мсд) 20-ї ЗВА по наступних напрямках:
– урочище Ведмеже – с. Невське (254-й мсп),
– відмітка 162.7 – с. Білогорівка (127-а омсбр),
– с. Білогорівка (нижн.) – с. Веселе (123-я омсбр).
В останньому випадку противнику не тільки не вдалося досягнути успіху в атакуючих\штурмових діях, але довелося на цьому напрямку перейти до оборони. Більше того, в районі с. Сакко і Ванцетті (так, того самого) противник був вимушений полишити цілий ряд позицій та опорних пунктів.
Тому має сенс подивитися на те, що відбувається південніше, на південному фасі Сіверського виступу.
Протягом найближчого часу, зважаючи на той факт, що противнику також довелося відходити в районі Оріхового – Василівки, Григорівки та Берхівського водосховища, перед його командуванням в усій повноті постане одне, але дуже серйозне питання, яке звучатиме – що робити далі?
Адже очевидно, що для нього у випадку подальшого просування передових підрозділів ЗСУ по двох напрямках – Богданівка – Берхівка та Оріхове-Василівка – Парасковіївка сенс продовження боїв на околицях західної частини Бахмуту поступово буде зникати просто тому, що їхня вартість не буде жодним чином виправдовуватись навіть на тактичному рівні (це жодним чином не наблизить противника до ситуації “виходу на оперативний простір” по напрямках на Слов’янськ чи у бік Часового Яру та Костянтинівки). Спалити залишки своєї штурмової піхоти і не отримати таких можливостей буде означати провал задуму російського командування у цьому контексті загалом.
Я вже писав, що сам по собі Бахмут не становить для командування російського угрупування військ (УВ) “Юг” якоїсь вагомої тактичної цінності. Він важливий лише в одному значенні – оперативному, у контексті можливості “впритул” зайнятися вирішенням проблеми Сіверського виступу. Адже росіянам для цього треба бистріше закінчити бої в Бахмуті й провести перегрупування сил і засобів у північному та північно-західному напрямках.
Саме тому командування УВ “Юг” поспішає якомога скоріше закінчити бої у Бахмуті, навіть не зважаючи на реальний стан боєздатності тих частин і підрозділів, які безпосередньо зараз намагаються повністю витіснити ЗСУ з міста (а це переважно штурмові загони пвк вагнер, і залишилось їм дуже небагато, тому що на відміну від північного та південного флангів в самому місті вони продовжують просуватися вперед).
Але те, що тиждень тому почало відбуватися північніше та південніше м. Бахмут, зважаючи на те, що я написав вище, повністю усуває будь-який сенс боїв в самому м. Бахмут, бо лишає російське командування, так би мовити, “стартових можливостей” для організації нового наступу у бік Сіверська або Слов’янська. Адже вихідний “плацдарм” північніше Бахмуту почав скорочуватись, причому зразу на декількох ділянках.
Я недаремно написав, що питання “Що робити далі?” для командування російського УВ “Юг” протягом найближчого часу набуде майже доленосного значення. Адже від рішення, яке воно прийме зараз, буде залежати подальша ситуація у ВСІЙ смузі відповідальності цього УВ противника.
Цю проблему російське командування може вирішити двома основними способами, кожний з яких має як негативні, так й позитивні риси, але так чи інакше йому доведеться робити цей вибір.
Рішення №1. Зупинити активні наступальні дії в самому м. Бахмут і перегрупувати свої сили та засоби, які там задіяні, на фланги.
Рішення №2. Ввести у бій свої резерви (принаймні основну їх частину) саме північніше м. Бахмут, щоб зберегти цей “вихідний плацдарм”, одночасно наростивши інтенсивність витіснення підрозділів ЗСУ з м. Бахмут.
Обидва рішення, як я сказав, мають свої “+” та “-“, головним чином вони визначаються реальним станом боєздатності тих чи інших підрозділів і частин зі складу цього УВ (як тих, які ВЖЕ введенні у бій, так і тих, які знаходяться у резерві).
У цьому сенсі, мабуть, доцільно нагадати тим, хто забув, що саме може ДОДАТКОВО задіяти командування УВ “Юг” для вводу у бій на тому чи іншому напрямку в смузі своєї відповідальності, у рамках рішення №2, порівняно швидко впродовж 1-2 діб:
– Впродовж перших 24 годин після його прийняття командування УВ “Юг” зможе додатково вести у бій 2 батальйони, ймовірно, один зі складу 57-ї омсбр, другий зі складу 51-го парашютно-десантного полку (пшд) 106-ї повітряно-десантної дивізії (пдд). Можливо, що зі складу 57-ї омсбр буде не один, а два батальйони.
– Протягом наступної доби ДОДАТКОВО противник може задіяти ще 6 батальйонів, так би мовити, “второй свежести” – 2 зі складу мсп ТрВ і 4 окремих стрілецьких батальйонів (осб) зі складу мобілізаційного резерву (МР) 2-го АК.
Проблема полягає в тому, що пересування цих підрозділів до районів зосередження, розгортання та рубежів вводу у бій явно буде складати для командування цього УВ певну організаційну проблему. Потрібно ОДНОМОМЕНТНО чимало транспорту, а з цим у противника явні “трабли”, а також забезпечити ПРИХОВАНІСТЬ цього перегрупування.
Звичайно, можливо нашкрябати вантажівки транспортної та бойової групи з артилерійських підрозділів, наприклад, чи вигребти залишки аналогічних автогруп у підрозділів першої лінії. В кінці кінців, можливо скористатися “мЄстними” ресурсами у вигляди мобілізованих самоскидів, автобусів чи “маршруток”. Але очевидно, що це не буде простим організаційним завданням. Факт переміщення резервів УВ “Юг” на той чи інший напрямок явно буде своєчасно вскритий українським командуванням, передумов для цього безліч.
Окрім того, рівень укомплектованості цих резервів особовим складом і рівень його підготовки, а також наявність основних зразків штатного ОВТ (вже не згадуючи за рівень мобільності) також викликають певні питання.
Якщо батальйони 57-ї омсбр та 51-го пдш ще можливо вважати у цьому відношенні більш-менш боєздатними, то стосовно всіх цих “територіальних військ” та “мобілізаційних резервів”, скажімо так, виникають певні сумніви щодо їх “повноцінності”.
Скоріше за все, для статичної оборони та утримання певних позицій і опорних пунктів вони цілком придатні, а ось щодо атак та штурмових дій – навряд чи.
З іншого боку, рішення№1 також особливо “вдалим” не назвеш.
Так перегрупування штурмових загонів вагнера та принаймні одного батальйону 57-ї омсбр із м. Бахмут у район Бахмутське – Красна Гора – Соледар вимагатиме принаймні 2 речі:
– Якщо не зупинки атак в самому місті, то різкого зменшення їх інтенсивності (окрім того ці підрозділи “кимось” потрібно буде замінити, причому в умовах, коли ЗСУ просуваються не тільки північніше Бахмуту, а й південніше, тобто звідти “щось взяти” для цього просто не вийде). Думаю, якщо російське командування на цій ділянці таки прийме рішення №1, йому все одно потрібні будуть ДОДАТКОВІ резерви, хоча би їх частина.
– Відстані там невеликі (все майже поруч), але на таке перегрупування все одно потрібний певний час, впродовж якого противнику знову ж таки доведеться “трохи зупинитися” у самому Бахмуті. До того ж не факт, що переміщення частини його сил і засобів, що діяли до цього у самому місті, “трохи північніше” залишиться непомітним для українського командування. І очевидно зупиняти свої атаки на флангах Бахмутського району оборони для того, аби “почекати”, поки противник проведе це перегрупування, воно явно не буде.
Тож, підсумуємо…
Думаю, ми дуже близькі до того моменту, коли противник буде ВИМУШЕНИЙ ввести у бій свої тактичні та оперативні резерви (мається на увазі УВ “Юг”) на Бахмутському напрямку. Принаймні останні події на цьому напрямку свідчать про те, що в разі продовження розвитку ситуації в тому ж дусі, як це розпочалося тиждень тому, у нього просто не залишиться іншого виходу. Інакше Сіверський виступ, цілком можливо, перетвориться на Сіверсько-Соледарський.
