Вісті з фронтів. 03.05.2023. Частина ІІ (відео)

Друга частина “запитання-відповіді” і на цьому тижні завершальна, далі будуть огляди…

Maxim Gorban: Наскільки, з вашої точки зору, відповідає дійсності думка, що реальні резерви, які ГШ РФ копило з осені минулого року, лише обмежено були задіяні в Бахмуті, а реальний резерв все ще топчется під Лиманом, очікуючи поки вагнери “домучають” Бахмут?

– Думаю, це достатньо вагомою мірою відповідає дійсності. Насправді, противник спромігся створити оперативні резерви на цілому ряді напрямків. Так, не скрізь вони суттєві чи достатні для “докорінної зміни” ситуації, і їх якість (рівень боєздатності) певною мірою викликають питання, але вони є.

– Питання зі стратегічними резервами противника більш складне. Визначений до їх складу наряд сил і засобів (скажімо, 3-й АК або, наприклад, частина військ Східн. ВО) в основному розподілений командуванням противника по різних напрямках і операційних зонах. Говорити про них як про цілісну, потужну силу я би не взявся. При першій ліпшій нагоді вони звісно відводяться з перших ліній на доукомплектування та відновлення. Але справа полягає в тому, що нагода ця якось все “не трапляється” або, скоріше, трапляється не часто. Тому зараз більша частина стратегічних резервів використовується командуванням противника для підсилення на окремих напрямках в рамках стратегічної оборонної операції (її підготовки). Про зосередження та розгортання якогось окремого УВ зі складу стратегічних резервів поки казати не варто.

Roman Stuzhuk: Останнім часом всі спікери говорять про F-16 як головну передумову домінуванню у повітрі. Чи згодні Ви з їхніми твердженнями? Чи існують інші дешевші методи завоювання неба- ті ж нові типи Байрактарів, наприклад, подальші поставки систем ППО?

– По-перше, давайте все ж таки вживати більш-менш коректні терміни. В повітряному просторі та на морі в однієї з воюючих сторін може бути або “перевага”, або “панування”. “Домінування” – це скоріше щось зі сфери міжособистісних відношень.

– По-друге, самі по собі “перевага” чи навіть”панування” не з’являються. Навіть якщо на ваших аеродромах фізично з’являться F-16. Це відбувається шляхом проведення наступальної\оборонної повітряної операції як серії цілеспрямованих повітряних\протиповітряних боїв. Винищувач типу F-16 у цьому контексті є лише одним з елементів тих сил і засобів, які можуть бути використані з цією метою. Хоча, звісно, через свої ТТХ і номенклатуру озброєння він є достатньо важливим їх елементом,. бо дозволяє нівелювати певним чином перевагу противника у кількості та якості повітряних засобів ведення війни. Більше того, є БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНОЮ повітряною платформою.

– На сьогоднішній день ситуація з повітряним компонентом виглядає наступним чином – українське командування може, звичайно, спробувати набути переваги у повітрі (я навіть не кажу про панування), якщо не над всіма окупованими територіями, то бодай на потрібному йому окремому напрямку чи ділянці за допомогою вже існуючих у нього сил та засобів. Але шанси на це, скажімо так, “достатньо спірні”. Згадані вами ударні БПЛА типу “Байрактар” у цьому сенсі мають достатньо обмежені можливості, а виключно засобами ППО цього добитися буде вкрай важко не тільки через наявність у противника суттєвої переваги у кількості та якості засобів повітряного нападу, а й потужної системи війскової ППО.

Найбільш оптимальним варіантом було би суттєве підсилення (в першу чергу в якісному вимірі) нашого повітряного компонента за рахунок саме F-16, але сам по собі він не є панацеєю. Нагадаю, перевага у повітрі досягається проведенням відповідної ОПЕРАЦІЇ як КОМПЛЕКСА цілеспрямованих дій, в тому числі наземними діями. Наприклад, масованим ракетним (артилерійським) ударом по об’єктах, цілях та інфраструктурі повітряного компоненту військ противника або виводу з ладу його системи управління та наведення аіації і т.і.

Тому F-16 – це скоріше ну-у-у дуже вагомий елемент, який МОЖЕ схилити терези на нашу користь, ніж “чудодійний засіб” від всіх проблем у повітрі.

Eugene Kuzmenko: 1) Наше військове керівництво та розвідка кажуть, що у ворога не намічається проблем зі снарядами для більшості видів артилерії. Одночасно з цим у стані ворога періодично з’являється інформація про “снарядний голод”, а на днях лиса залупа пригожин висував ультиматуми шойгу/герасимову (щодо забезпечення снарядами належним чином).
З чим ви пов’язуєте цю ситуацію, коли наші кажуть, що у ворога нема проблем з БК? Погана логістика (снарядів вистачає, просто їх важко/повільно доставляють)? Боротьба “башт кремля” (пригожин намагається посунути шойгу/герасимова і просунути більш зручних людей)? Щось інше?
2) Чи є у супротивника технічні можливості для перехоплення ракет HIMARS (як би смішно це не звучало)?
Дякую за ваші відповіді.

– Скоріше друге, ніж перше. Пригожин робить ці “емоційні” заяви переважно з внутрішньополітичною спрямованістю. Це такого роду шантаж, спроба інформаційно-психологічними “інструментами” добитися певних преференцій та переваг за рахунок ресурсів своїх внутрішніх “опонентів”.

– Так, теоретично такі можливості в нього є, але на практиці, як виявилось, вони достатньо обмежені в силу різних причин, й випадки практичного перехоплення ракет типу GMLRS М30 чи М31 противником трапляються достатньо рідко.

У сфері боротьби з цими ракетами росіяни пробують 2 основних способи – намагаються в районі цілі нейтралізувати супутникову систему наведення цих ракет, а також намагаються виявити їх пуск якомога раніше й за допомогою засобів ППО вразити їх фізично. Пробували також полювати за самими HIMARS за допомогою авіації та “піцназу”, але дуже скоро зрозуміли, що то не відповідає навіть мінімальним вимогам за критерієм “вартість – ефективність”.

Paul Federn: Добрий вечір. Пане Костянтине, питання стосовно геополітичних змін у світі.
1) Декілька місяців тому Ви писали, що певні обмеження у поставках зброї з боку Заходу пов’язані з відсутністю у останнього розуміння, що робити з рф після поразки в Україні. Останні повідомлення з західних ЗМІ з певною періодичністю говорять про необхідність переговорів після того, як Україна вийде на певні позиції та створення ситуації не війни, ні миру. Існує думка, що це прийнятно для США у розрізі ймовірного конфлікту з Пекіном. На Ваш погляд наскільки на теперішній час існує така ймовірність?
2) І друге питання стосовно наших стратегічних партнерів (у перспективі союзників). Ви один з небагатьох, хто звернув увагу на достатньо активну участь Британії в українському питанні, де вони протягом війни були послідовними у підтримці. Інше враження складають США, які на перший погляд мають трохи інший погляд на результат цієї війни і місце рф у майбутньому. У цьому контексті наскільки відбулись зміни у цьому питанні, та чи не додалося/додасться у нас стратегічних партнерів із позицією, відмінною від політики Вашингтону?

– Я не думаю, що згадані вами “певні обмеження” у військово-технічній співпраці між Україною та США обумовлюються виключно уявленнями американських правлячих кіл щодо “післявоєнної” архітектури безпеки у Східній Європі, зокрема по “дирекції” Україна – рф, або розрахунком на майбутній “союз” з рф “проти Пекіну”. На мій погляд, більш вагомими у цьому сенсі є зовсім інші фактори. Наприклад, тим, що США “не до кінця” довіряють нинішнім правлячим українським елітам, формальні та неформальні зв’язки яких із рф все ще мають вагомий вплив на ситуацію всередині самої України, не дивлячись на широкомасштабну війну. Який сенс “вкладатися до кінця” в країну, де “провідні провладні спікери” продовжують просувати наративи про “необхідність розмовляти з росіянами”? Який в тому для американців сенс? Щоб одного “чудового дня” українська влада знову звернулася по гарантії безпеки до рф? Американцям потрібні “гарантії для своїх інвестицій” або принаймні якась визначеність у середовищі правлячого українського класу, ані першого чи навіть другого зараз в Україні не прослідковується, на жаль. У нас зараз у владі сидить нехилий такий “табунок рішал”, готових міняти свої переконання у будь-який напрямок у відповідності до “вигідного моменту”. Які вже тут серйозні інвестиції, в тому числі у сфері далеко не дешевої національної безпеки та оборони. Переважна більшість нашої нинішньої еліти формувалася або просто на російській “трубі”, або у фінансово-виробничих сферах, напряму пов’язаних із російським капіталом. І від того, що до важелів держави зараз допустили її “молоду поросль” у вигляді “зламщиків системи” та “молодих реформаторів” (які насправді у реформах ні в зуб ногою) загальна ситуація ніфіга не міняється.

– Британія, насправді, не дуже сильно “відхиляється” від генеральної “лінії” США. Британці вже давно зрозуміли, що у ЄС, де заправляють Німеччина та Франція і, м’яко кажучи, дуже дивним поглядом на майбутні напрямки розвитку євроспільноти, “каши не звариш”. Вони зараз акумулюють можливості для того, щоб стати центром “альтернативного (мається на увазі від осі Париж-Берлін) напрямку розвитку Європи”, в тому числі стосовно так званої “молодої Європи” або по старому визначенню “Східної Європи”. Польща, Україна і цілий ряд інших країн цього регіону від Чехії до Болгарії, Литви та Естонії, у цьому сенсі є її “природні союзники” і нашими також. В цьому контексті лідерство Британії у справі підтримки та допомоги Україні як одній з вагомих складових цього конгломерату, тим більше у “потенційно виграшній” війні, ну -у-у дуже “до нагоди”. Американці просто дивляться “більш глобально”, Велика Британія поки безпосередньо займається Європою, але разом вони становлять цілком цілісний тандем, який покликаний, кажучи армійською “мовою”, привести Європу до “нормального бою”. Інша справа, що це не дуже подобається “китайским товарищам”, які вже розпланували собі “дружеское поглощение” Європи при провідних зусиллях Німеччини та Французької республіки. Але це зовсім інша історія.

Borys Borys: Шановний пане Костянтине! Чи бачите ви ознаки переходу ворога до оборони на Луганському та Донецькому напрямках?

– Виключно на окремих ділянках. Так, обсяг і розмах активних наступальних дій противника, очевидно, що знизився. Але в цілому УВ противника “Запад”, “Центр” та “Юг” намагаються продовжувати свої спроби наступати на окремих напрямках. В першу чергу на тих, які мають достатньо вагоме оперативне значення для них у рамках стратегічної оборонної операції.

Aliaksandr Hrytsuk: Высоки ли шансы завершения активных боевых действий в этом году?

– Так, вони достатньо високі, але, на жаль, завдяки не тільки гіпотетичному успіху нашого наступу. Також цілком можливо, що обидві ворогуючі сторони будуть ВИМУШЕНІ взяти принаймні певний передих.