Комбат із генеральськими погонами

Олексій Петров

Запрошення відвідати полігон Яворів наприкінці вересня 2021 року, власно кажучи, було вельми неочікуваним. Військові навчання. Штурм учбового містечка. Грандіозний тра-та-та. Купа іноземних гостей. Туди навіть притащили колишнього Міністра оборони, який вже став посміховиськом після вивчення жіночих каблучків перед парадом. Його присутність взагалі залишилась непомітною. А ось Валерій Залужний, попри шалену кількість представників армій союзників, одразу опинився в центрі уваги.

За роки війни я бачив багато полковників і трохи менше генералів.

Чув історії, як генерал Сиротенко, без охорони та супроводу, примчався до Адріатики на позиції під Талаківкою. Довго спілкувався з ротним, отримуючи інформацію з перших рук. Причому спілкувався по-людські, а не по армійські. А потім, через декілька місяців, на моїх очах він виховував двух зальотчиків. Де Анатолій Миколайович тоді знайшов необхідні, хоч і армійські слова, я не знаю! У мене було бажання тих гівнюків змішати з землею. Було за що…

Я зустрічав полковників, із якими хоч у вогонь, а також тих, з ким і срати не сядеш на одному материку. Ні тоді, ні зараз!

Валерій Залужний виявився іншим… Ні, не так! Це був не звичний багатьом генерал. Без «бля» через кожну букву. І чомусь без слів «у мене стільки-то календарів» при знайомстві. Таке враження, що це твій, усіма шанований комбат, але тільки з генеральськими погонами. Причому кожен із присутніх бачив в ньому свого командира. Того, з яким куди завгодно. Таких ще в батальйонах називають просто – батя.

На спілкування було відведено півгодини. Ми говорили втричі довше. Вже тоді, у вересні 2021 року, генерал Залужний все розумів. Скільки втрачено часу і не тільки часу! Яка сила може навалитись на Україну! Як нам шалено не вистачає часу та грошей! І як буде нам усім важко. Ми чудово бачили, що він хоче багато чого ще сказати, але не може. Хоча ми люди військові і все розуміємо. Іноді слова стають зайвими.

Пройшов майже рік с початку повномасштабної агресії. І я навіть не намагаюся собі уявити, що було би, не будь тоді на чолі нашої армії генерала Залужного! Що було би, почни він тоді узгоджувати з Банковою кожну кандидатуру тих, хто опинився поруч з ним. Ну дійсно, навіщо підставлятися та ризикувати кар’єрою? Краще перекласти відповідальність на чужі плечі. Може, хтось інший так би і зробив, але не Валерій Федорович. Та й він чудово розумів, що, наприклад, кандидатури генералів Муженка та Забродського точно би не затвердили. Не та політична кон’юктура в кожного з них! Але мені здається, що думка Банкової взагалі не цікавила генерала.

Почалася велика війна, і тут він приймає рішення! Миттєві рішення. Приймає і несе за них відповідальність!

Зараз його майже немає в медійному просторі. Розумію, на Банковій бояться політичної конкуренції. (Ну смішні ж, наче діти). Але в річницю повномасштабної російської навали, як офіцер ЗСУ та громадянин, я хочу почути фахову думку саме Головнокомандувача ЗСУ, генерала Валерія Залужного. Побачити його велике інтерв’ю, а не кучу нікому не потрібних думок усіляких єрмаків з подоляками. Кому вони взагалі цікаві? Колись із них, із кожного, спитають про підготовку до шашликів. І про ту ціну, яку досі сплачує Україна за їхню суцільну бездіяльність на початку війни!

Сподіваюсь, що післязавтра Україна побачить і почує у великому етері генерала Залужного. Людину, якій довіряють якнайменше дев’яносто відсотків українців. Чому стільки? А тому, що стільки ж довіряють ЗСУ!

Малюнок: Oleksandr Kaniuka