Про банківську систему під час війни
Епіграф.
Африкан Свиридович: Ну от смотрітє, от ви говоріте, шо Валька некрасіва, а лєбєдь красівий?
Саломон Самсонович: Красівий.
Африкан Свиридович: А от давайте, шоб у вас була така шия, як у лєбєдя, отакі лапи красні і пір’я кругом, тоже красіво, а?
От ми часто чуємо та кажемо, що банківська система в нас стійка, самодостатня, ліквідна й навіть прибуткова. Принаймні, операційно прибуткова. Гарна в нас банківська система, загалом.
Й правильно ми тут кажемо і чуємо, бо ж дійсно стійка та операційно прибуткова й ліквідна, навіть профіцитно ліквідна. Й гарна система, дійсно, гарна для воєнного часу.
Й навпаки досить часто також чуємо, й каже багато хто, що в нас система не така, шо не кредитує, й більше третини заробітку банків – це заробіток на депсертифікатах (тут навіть був термін «халявні гроші» від Олександра Паращія, з чим категорично не згодний, та то окремо), а без нього не було б тої операційної прибутковості, і ключова ставка «не така», й взагалі система нестійка й розбалансована, і той величезний профіцит ліквідності – це саме індикатор того, що в системі негаразди і вона негарна.
Й це все теж правильно, про те, що система негарна й «не така», й «неринкова». Для мирного часу негарна.
Ось тут би навіть й не продовжувати, бо й так зрозуміло, що хотів сказати, але ще трохи.
Ми часто звикли судити про успішність/неуспішність, стійкість/нестійкість, ринковість/неринковість тощо за мірками, як то кажуть, довоєнного чи то мирного часу. Це не тільки про банки, та я тут про банки. Щось на зразок: ага, кредитів мало видають, ergo, погані банки й регулятор, і погана система. Але забуваючи про те, що під час війни, коли триває гостра фаза, а вона всі 10 з гаком місяців гостра, кредитів не буде, і не тому, що банки та регулятор, а тому, що невизначеність, яку тут і зараз неможливо проконтролювати.
Чи ті самі нормативи – абсолютно безглуздо у воєнний час вимагати від банків дотримуватися нормативів мирного часу. Бо, за великим рахунком, ті нормативи для того і прописані, щоб у мирний час бути готовими до кризи, й у кризовий час ту кризу подолати без значних втрат для вкладників.
Або із ключовою ставкою: вона насамперед, у першу чергу, ще до того, як стає інструментом трансмісій, монетарних політик та комунікацій, насамперед, має відображати вартість грошей. Рівень ризику, точніше, рівень return’у (як це перекласти – «повернення», «віддачі», «інтересу», Бог його знає, не перекладатиму) за наявного рівня ризику. Яким він має бути, теж ніхто не знає, бо ринку як такого немає, але принаймні, десь має відповідати плюс-мінус очікуваній інфляції як один із індикаторів. Тобто не може вона бути низька та ставка.
Я вже не кажу про вислови а-ля «інфляція висока – винен Нацбанк, бо це його задача забезпечувати низьку та стабільну інфляцію, в Законі та стратегіях так написано», це просто або нерозуміння та небажання розуміти, що відбувається навколо, або нердівське буквоїдство, або класичне «якщо Євтушенко за, то я проти» (це часто такий крок популярний, аби привернути до себе увагу).
До того це все, що немає зараз ані класичних рецептів успіху, ані звичних довоєнних критеріїв оцінки успішності що системи, що дій НБУ, ані тих істин, які були прописними до початку повномасштабного вторгнення. Бо війна, й ті мірки, за якими ми оцінювали діяльність банківської системи, зараз просто не працюють або не можуть працювати. Кредитування, капіталізація, нормативи – це все працює в мирний час, але не зараз, зараз, в принципі, єдине, що дійсно важить в системі та по баках, – це ліквідність. З цієї точки зору система досить успішно працює, з чого й починав.
