Перспективи забезпечення воєнної кампанії 2023 року: український погляд

Скільки може тривати ця війна, і як нам в ній перемогти. Аналітика на сторінках Укрінформу від Головнокомандувача ЗСУ, генерала Валерія Залужного та народного депутата, генерал-лейтенанта Михайла Забродського.


У сьогоднішньому розумінні абсолютної більшості військових експертів і аналітиків широкомасштабна війна, розв’язана РФ проти України 24 лютого 2022 року, вже давно не вкладається в поняття локального конфлікту середньої інтенсивності. Це стосується і просторових показників, і кількості залучених військових сил, і переконливого переліку засобів ураження та іншого високотехнологічного обладнання, які притаманні цьому військовому протистоянню.

СКІЛЬКИ ТРИВАТИМЕ ВІЙНА?

Окремо стоїть питання тривалості зазначеного конфлікту. Адже в жодному уявленні він вже не вкладається ані в рамки анонсованого російського “бліцкригу”, ані в тривалість активних фаз бойових дій у війнах початку 21-го сторіччя. У будь-якому випадку, тривалість війни вже вимірюється місяцями. І існують всі підстави вважати, що цей часовий рахунок перетне календарні межі 2022 року.

У зв’язку з цим закономірно вже зараз розглядати перспективи на наступний рік. І робити це не лише в форматі передбачень та припущень. Такий розгляд повинен мати на меті цілком практичне вираження. А саме, наскільки мають простягатися військові амбіції української сторони? І логічна похідна від цього питання: що саме потрібно Збройним Силам України як допомога від партнерів на прийдешній 2023 рік?

Цілком логічно, що пошук відповідей на ці питання, крім захоплюючих теоретичних дискусій, має і цілком утилітарну сторону. Для обмеженого кола військових і цивільних посадових осіб такі дослідження є провідною частиною їх професійних обов’язків. Варто додати, що для більшості з них такі питання є по суті чітко вираженою відповідальністю за оборону країни, і, врешті-решт – за її долю.

Можна припустити, що зазначені опрацювання вже знайшли своє відображення в низці керівних і доктринальних документів державного рівня. Із цілком зрозумілих причин їх дослідження не входить до змісту цієї статті. Пропонується лише розглянути основні оціночні судження стосовно зазначених питань і запропонувати власний варіант відповідей на них.

З огляду на належність стратегічної ініціативи агресору, цілком логічно почати з опису ситуації, в якій, ймовірно, перебуватиме російська сторона. Накреслення ліній зіткнення вже сьогодні дає можливість прогнозувати межі амбіцій РФ щодо подальшого просування вглиб території України.

ЯК МОЖЕ НАДАЛІ БАЧИТИ СВОЮ МЕТУ АГРЕСОР?

Певні оперативні перспективи для противника проглядаються на Ізюмському та Бахмутському напрямках. Імовірною кінцевою метою таких дій може розглядатися вихід на адміністративний кордон Донецької області. Ще більш привабливою для противника може виглядати перспектива просування на Запорізькому напрямку. Вона забезпечує подальші дії на північ та створення прямої загрози оволодіння Запоріжжям та Дніпром, що в свою чергу призведе до втрати українською стороною контролю над значною частиною Лівобережної України. Не виключені з порядку денного і повернення до задуму захопити Київ та загроза повторного розгортання бойових дій з території Республіки Білорусь.

Але найбільше можливостей відкриває подальше просування на Південнобузькому напрямку з оперативного плацдарму на правому березі річки Дніпро. Успіх на Півдні, за умови його швидкого та вірного використання, може мати подвійний ефект. З одного боку, цілком реальні перспективи оволодіння Миколаєвом та Одесою. З іншого – створення загрозливого напрямку в бік Кривого Рогу, а в подальшому – і загрози центральним та західним регіонам України.

Свідомо не станемо звертатися до умов, за яких РФ буде вимушена реалізовувати такий імовірний замисел. Водночас не станемо і відкидати весь спектр супутніх стратегічних та навіть глобальних проблем для РФ. Можна згадати і міжнародну ізоляцію, і частковий економічний тиск у вигляді міжнародних санкцій, складнощі із загальною мобілізацією та нестачу сучасного озброєння і обладнання, яка з часом буде лише гострішою.

Крім суто воєнного, такий характер стратегічних дій на Сході і Півдні України принесе РФ додаткові політичні та економічні дивіденди. Серед них – забезпечення безпеки самопроголошених республік і логічне, хоч і запізніле завершення так званої “спеціальної операції”, унеможливлення доступу України до Чорного моря, контроль над ключовим елементом енергетичної системи країни – Південноукраїнською АЕС тощо.

ЧОМУ КРИМ КЛЮЧОВИЙ ФАКТОР, АЛЕ НЕ ЄДИНИЙ?

Нескладно прийти до висновку, що основою такого багатообіцяючого успіху на Півдні і, певною мірою, на Сході, в територіальному сенсі, є надійна оборона і збереження контролю над тимчасово окупованою територією Автономної Республіки Крим. І справді, Крим був і залишається основою для ліній комунікацій на південному стратегічному фланзі російської агресії. Територія півострова дозволяє розміщення значних угруповань військ та запасів матеріальних засобів. Нарешті, в Криму – головна база Чорноморського Флоту і мережа аеродромів для нанесення авіаційних ударів практично на всю глибину території України. Окремі аналітики схиляються до думки, що саме контроль над територією півострова Крим є центром тяжіння для російських сил у цій війні.

Однак при зверненні до ситуації, в якій, ймовірно, знаходитимуться Збройні Сили України в 2023 році, все видається вже не настільки однозначним. По суті, для ЗС України обстановка представлятиме собою складну комбінацію із фактичного положення лінії зіткнення, наявних ресурсів і комплекту боєздатних військ, та, вочевидь, знаходження стратегічної ініціативи в руках противника.

Разом з цим, продовжуючи цю логіку, висловимо вагомі застереження щодо накреслення лінії зіткнення з точки зору української сторони. Її контури мають вкрай невигідну конфігурацію знову ж таки на Ізюмському та Бахмутському напрямках. Суттєві вклинення противника сковують будь-який оперативний маневр для українських військ і вимагають, по суті, подвійного комплекту сил для його стримування. Особливо гостро це відчувається через нестачу засобів вогневого ураження та ППО.

Не краще виглядає і ситуація на Півдні та Сході. Вже зазначалося про загрозу просування противника в напрямку Запоріжжя. Додатково, не зникає небезпека розвитку противником часткового успіху з напрямку Гуляй Поле, що, за певних умов, може створити загрозу охоплення всього угруповання українських військ на Сході. Наявність у противника оперативного плацдарму на правому березі річки Дніпро вимагає додаткових зусиль для запобігання його розширенню.

КОНТРУДАРИ ЗСУ: ЩО ДЛЯ ЦЬОГО ПОТРІБНО?

Єдиним шляхом кардинальної зміни стратегічної ситуації, беззаперечно, є нанесення ЗС України протягом кампанії 2023 року декількох послідовних, а в ідеальному випадку – одночасних контрударів. Зайвим є наголошувати окремо на їх суто військовому, а також політичному та інформаційному значеннях. Водночас, питання їх організації та здійснення потребує більшої уваги.

Отже, які сили і засоби для цього потрібні? Якщо розглядати кампанію 2023 року як переломну, то для розгляду нам необхідно повернутися до визначення центру тяжіння для РФ у цій війні. Адже лише ефективний вплив на центр тяжіння противника може призводити до змін у перебігу війни.

За умови, якщо таким центром тяжіння визначати контроль над півостровом Крим, логічно припустити планування на 2023 рік операції або серії операцій з оволодіння півостровом. Таке планування має передбачати, перш за все, наявність необхідного комплекту військ. І мова може вестись точно не про військові частини та з’єднання ЗС України, які вже зараз діють на 2500 км фронту від Херсона до Ковеля.

Підготовка наступальної кампанії вимагає створення одного або декількох оперативних (оперативно-стратегічних) угруповань в складі від десяти до двадцяти загальновійськових бригад – в залежності від замислу і амбіцій українського командування. В обстановці, що складається, зазначене може бути зроблене виключно шляхом заміни основних зразків озброєння вже існуючих бригад на сучасні, які надаються партнерами України. Окремо слід виділяти необхідність отримання від партнерів додаткової кількості ракет і боєприпасів, артилерійських систем, ракетних комплексів, засобів РЕБ тощо. Все це потребуватиме консолідації зусиль всіх країн-партнерів України, тривалого часу і значних грошових видатків.

Власне кажучи, все перелічене вище прямо залежить від наявних ресурсів та лише від них. І якщо з чисельністю персоналу ситуація, ймовірно, буде виглядати достатньо непогано для ЗС України, то стосовно важкого озброєння і боєприпасів такого сказати ніяк не можна. Але, в будь-якому випадку, за наявності політичної волі, завчасного і продуманого планування, із використанням виробничої бази і запасів провідних країн світу, створення і оснащення належним чином такого роду угруповання у складі ЗС України є абсолютно реальним.

Але й окреслений підхід до визначення завдань воєнної кампанії 2023 року для ЗС України здається занадто одностороннім.

ЯКЩО ЗАГАРБНИК НАВІТЬ ВТРАТИТЬ КРИМ

Тож, ми знову вимушені повернутися до визначення українською стороною центру тяжіння противника. Залишимо осторонь правомірність прив`язки поняття “центр тяжіння” до певної місцевості або регіону на стратегічному рівні. Зазначимо лише, що він є джерелом моральної і фізичної могутності, сили і спротиву – того, що Клаузевіц називав “зосередження всієї потужності і руху, від якого залежить все…, точка, на яку має бути направлена вся наша енергія”[1]. Припустімо, ЗС України досягли повного успіху в кампанії 2023 року та оволоділи півостровом Крим.

Вкрай позитивне політичне та інформаційне значення такого стратегічного успіху переоцінити важко. Разом з тим, по-іншому можна оцінювати воєнне значення такої перемоги. РФ втрачає базу для Чорноморського флоту, аеродромну мережу, значну кількість запасів матеріальних засобів і, найімовірніше, значну кількість особового складу і техніки. Водночас, ніщо не може суттєво завадити болісному, але цілком реальному перебазуванню Чорноморського флоту до військово-морської бази Новоросійськ на східному узбережжі Чорного моря і військова присутність агресора в регіоні буде збережена разом із загрозою ракетних ударів. Подібне можна припустити і для використання російською авіацією, наприклад, аеродромів Приморсько-Ахтарськ та Єйськ. Втрата значної кількості запасів матеріальних засобів для ЗС РФ матиме лише тимчасовий ефект. Втрати в особовому складі й техніці, щонайменше, в плані чисельності, росіяни з часом можуть поповнити.

Підсумовуючи сказане та обговорюючи вже подальші перспективи, після 2023 року, можна вести мову лише про новий етап протистояння. Звісно, з іншими вихідними даними і перспективами, але знову ж таки – триваючий конфлікт, втрати життів, витрати ресурсів і до кінця невизначений кінцевий результат.

Пропонується дещо інший підхід до визначення центру тяжіння російських сил і самої суті цієї війни.

ДИСПРОПОРЦІЯ В СПРОМОЖНОСТЯХ УКРАЇНИ ТА РФ: ЯК ЇЇ НІВЕЛЮВАТИ?

Головною особливістю військового протистояння з ЗС РФ є навіть не суттєва відмінність в чисельності сил і засобів сторін на користь росіян, і навіть не значні просторові показники стратегічної операції проти України. Визначальною є вирішальна диспропорція в спроможностях.

Найбільш показовим її втіленням є різниця в граничній досяжності засобів ураження. Якщо для ЗС РФ вона становить до 2000 км з урахуванням дальності польоту крилатих ракет повітряного базування[2], то для ЗС України вона фактично обмежена 100 км дальністю польоту ракет і глибини розташування стартових позицій застарілих ОТРК[3]. Таким чином, з початку широкомасштабної агресії засоби ураження Збройних Сил України мають досяжність майже в 20 разів меншу, ніж має противник. У перекладі на мову військової практики це означає, що ЗС України, в кращому випадку, можуть завдавати удари застарілими засобами ураження лише на глибину оперативного тилу противника. В той час як противник здатний безкарно завдавати точкових ударів по цілях на всю глибину території країни.

Саме це має розглядатися як центр тяжіння ЗС РФ з військової точки зору. Доки таке положення буде зберігатися, ця війна може тривати роками.

Як цьому зарадити?

Звісно, неможливо одночасно позбавити противника такої суттєвої переваги. З огляду на чисельність і наявність ресурсів в розпорядженні ЗС РФ, викликає сумнів сама можливість усунути її повністю. Але цілком можливо протиставити противнику свою спроможність діяти подібним чином і на подібну дальність.

РСЗВ М142 HIMARS та ракети ATACMS. Фото: Mariusz Burcz

Мова йде, звісно, про постачання партнерами України для ЗСУ систем озброєння або певних найменувань боєприпасів із відповідною дальністю дії. На увазі мається не тільки і не стільки певні найменування, такі як, наприклад, ракета MGM-140B ATACMS Block 1A для РСЗВ Himars. Має бути застосовано комплексний підхід до переоснащення артилерії, ракетних військ, тактичної авіації і Військово-морських сил ЗС України та інших складових їх могутності. Обговорення повинно вестись стосовно створення або нарощування спроможностей, а не виключно про кількість озброєння і обладнання для бригад, що плануються до переоснащення.

Тільки в цьому випадку можна обговорювати вплив на реальний центр тяжіння рф у цій війні. Він полягає в її “віддаленому” – в розумінні більшості росіян – характері. Завдяки цьому віддаленню громадяни РФ не так болісно сприймають втрати, невдачі, а головне – вартість цієї війни в усіх її розуміннях. Переконливим прикладом правильності такого підходу в поточному році є успішні зусилля ЗС України з фізичного перенесення бойових дій на тимчасово окуповану територію АР Крим. Йдеться про серію успішних ракетних ударів по кримським авіабазам противника, перш за все – по аеродрому Саки[4]. Завдання ЗС України на 2023 рік – зробити для росіян та в інших окупованих територіях ці відчуття гострішими, природнішими і цілком відчутними, попри значну відстань до цілей.

Варто поставити питання ще ширше і запитати себе: що є джерелом впевненості, готовності, а головне – необхідності для керівництва РФ і російського суспільства підтримувати війну проти України і щиро вірити в правильність її завершення?

Крім загальновідомих для цього підстав, таких як прагнення до щонайменше регіонального лідерства, різного роду “вставання з колін” і відверто імперських зазіхань, таких прийнятних для пересічного росіянина, є і суто практична з них. Вона відноситься саме до принципів застосування воєнної сили ЗС РФ. Виражена вона в агресивному стилі війні на знищення проти держави, яка, з огляду на рівень оснащення її збройних сил, неспроможна буде адекватно діяти проти російських військ у відповідь. Спрощено кажучи, справа саме в безкарності, яку забезпечує фізична віддаленість. В цьому і полягає дійсний центр тяжіння противника. І ми не маємо права залишати його без належної уваги.

Картина може кардинально змінитися при відповідному плануванні та правильній роботі з країнами-партнерами України. Комплексне, із належним перспективним баченням, оснащення і переоснащення ЗС України системами озброєння відповідної дальності дії повинні стати тим самим омріяним гейм-чейнджером. Тільки за умови вирівнювання балансу по досяжності засобів ураження і, таким чином, розхитування зазначеного центра тяжіння противника можна говорити про перелом в ході війни.

Очевидно, що оперативні й стратегічні перспективи на 2023 рік для України в разі отримання відповідних засобів по-іншому виглядатимуть зовсім інакше, ніж сьогодні. Наявність навіть самої загрози використання ЗС України засобів ураження відповідної досяжності буде примушувати РФ по-іншому розглядати і природу, і перебіг, і результат нашого протистояння.

Втім, отримання відповідних систем озброєння від партнерів може розглядатися Україною лише як рішення для перехідного періоду. З перших днів широкомасштабної агресії РФ для української сторони гостро стоїть проблема відновлення і налагодження власного проектування і виробництва зразків високотехнологічного озброєння. І тактико-технічні вимоги до таких зразків вже мають включати відповідні параметри, зокрема, щодо дальності застосування. Беззаперечно, що національні зусилля України в цьому напрямку відкривають безмежні можливості міжнародного військово-технічного співробітництва з країнами-партнерами.

ОСНОВА УКРАЇНСЬКОГО СУПРОТИВУ – ЗНАЧНА ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНА ДОПОМОГА ПАРТНЕРІВ

Розглядаючи перспективи співпраці з партнерами із постачання Україні озброєння, доцільно  розглянути два суттєвих фактори, які вже з самого початку агресії мають неабиякий вплив на прийняття відповідних рішень, строки і обсяги надходжень.

Перший з них – хибне уявлення про масштаби російсько-української війни. Незважаючи на достатню кількість широкодоступної інформації, сучасному поколінню, світу, і європейцям, перш за все, важко уявити собі в реальності бойові дії в стилі Другої світової війни. Лінія зіткнення довжиною в тисячі кілометрів, десятки тисяч одиниць військової техніки, більш як мільйон людей, які прямо або опосередковано беруть участь в цій війні зі зброєю в руках. Сирени повітряної тривоги та ракетно-бомбові удари по цивільних містах, біженці і військовополонені, форсування річок та спроби танкових проривів – все це для абсолютної більшості людей в світі залишається лише примарною реальністю світових воєн минулого сторіччя.

Водночас,  для народу і ЗС України все перелічене вже стало невід’ємною складовою повсякденного життя. По залученню особового складу і техніки протистояння України російській агресії вже перевищило окремі показники бойових дій на її території в ході Другої світової війни. Розгортання ефективного супротиву більш як 300-тисячному угрупованню ЗС РФ потребувало мобілізації до ЗС України сотень тисяч людей і оснащення їх десятками тисяч зразків військової техніки. А щоденні витрати боєприпасів ЗС України, наприклад, артилерійських снарядів з розрахунку на одну гармату, в середньому втричі перевищують показники Королівської артилерії Британської армії в часи Першої світової війни. З урахуванням тривалості війни і перспектив на кампанію 2023 року, навряд чи ці показники будуть зменшуватись.

Відбиття Україною агресії з боку супердержави потребує і ще довго потребуватиме значних матеріальних ресурсів і грошових витрат. У 2023 році матеріальною основою українського супротиву повинна залишатися значна за обсягами військово-технічна допомога країн-партнерів. Адже попри власні втрати від економічних санкцій, залежність від російських енергоносіїв і окремі спроби “умиротворення” РФ, світова історія не пробачить жодній країні світу потурання кривавому хижаку, який лише п’яніє від нової крові.

Другим фактором є пряма загроза застосування, за певних обставин, ЗС РФ тактичної ядерної зброї. Бойові дії на території України вже продемонстрували, наскільки РФ нехтує питаннями світової ядерної безпеки навіть у війні із застосуванням звичайних засобів[5]. Зокрема, з липня 2022 року на території Запорізької АЕС російські війська облаштували військову базу, розмістивши важку артилерію, зокрема, реактивні системи залпового вогню БМ-30 “Смерч”[6].

Важко уявити, що навіть ядерні удари дозволять РФ зломити волю України до супротиву. Але не можна ігнорувати загрозу, яка з’явиться для всієї Європи. Не можна також і повністю виключати імовірність прямого втягування провідних країн світу в “обмежений” ядерний конфлікт, за яким вже напряму проглядається перспектива Третьої світової війни.

Знову вимушено, але вкрай необхідно, повернутися до джерела російської впевненості, а саме – до безкарності. Будь-які спроби практичних кроків щодо застосування тактичної ядерної зброї мають бути припинені з використанням всього арсеналу засобів, які є в розпорядженні країн світу. Адже, починаючи з цього моменту, РФ вже стане не лише загрозою для мирного співіснування України, інших її сусідів і низки європейських країн, а й державою-терористом воістину світового масштабу.

На наш погляд, саме з урахуванням такої складної і неоднозначної комбінації факторів повинні розглядатися перспективи військової кампанії 2023 року. Лише їх повне і комплексне врахування дозволить створити передумови для завдання Україною поразки збройним силам країни-агресора і припинення руйнівної війни всередині Європи.

Валерій Залужний, Головнокомандувач Збройних Сил України, член Ради національної безпеки і оборони України, генерал

Михайло Забродський, перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони і розвідки, генерал-лейтенант


[1] Wade, N. (2009). The Joint Forces Operations and Doctrine (2nd ed.). Lakeland, FL: The Lightning Press.

[2] Перш за все маються на увазі КРПБ Х-55/Х-505 і Х-101.

[3] Модернізований ракетний комплекс 9К79-1 “Точка-У” почав надходити у війська 1989 році. ОТРК “Точка-У” має заявлені дальність до 120 км і кругове імовірне відхилення до 95 м.

[4] Аеродром постійного базування 43-го морського штурмового авіаційного полку авіації Чорноморського Флоту ВМФ РФ. Один з п’яти основних аеродромів на території півострова Крим, які російська авіація з лютого 2022 року використовує для ударів по території України. В результаті комбінованого удару по аеродрому 9 серпня 2022 року з ладу виведено до російських 10 літаків Су-24 і Су-30М.

[5] Чорнобильська АЕС знаходилася під контролем російських військ з 24 лютого по 2 квітня 2022 року. Запорізька АЕС знаходиться під контролем російських військ з 4 березня 2022 року.

[6]  Hinshaw D., Parkinson J.(2022, July 5). Russian Army Turns Ukraine’s Largest Nuclear Plant Into a Military Base. The Wall Street Journal.

Джерело

Автори