Порошенко з побратимами вшанували пам’ять Гліба Бабіча (фото, відео)
У Києві попрощались із українським військовим, волонтером, поетом, лідером ветеранської організації «Res_Publika. Брати по Зброї» Глібом Бабічем, який загинув 28 липня.
Вшанувати пам’ять Гліба Бабіча прийшли сотні людей – його близькі та друзі, побратими, військові, п’ятий Президент Петро Порошенко з дружиною і народні депутати від «Європейської Солідарності».
Петро Порошенко зазначив, що Гліб Бабіч з 2014 року пройшов на фронті 6 ротацій.
«Для мене він відкрився, коли я як Верховний Головнокомандувач зустрів командира підрозділу вогневої підтримки 10 Гірсько-штурмової бригади, і одразу же побачив масштаб особистості Гліба. Він був дуже небайдужий. І повна протилежність тому позивному, який він собі обрав – «Лєнтяй». Бо йому до всього була справа. До війни – була справа. До об’єднання нації – була справа. Він це робив і як виконавець, і як поет», – зауважив Порошенко.
Петро Порошенко зазначив, що з перших днів широкомасштабного вторгнення Гліб всюди був об’єднавчою, цементуючою часткою команди.
«У нього боліло серце за Україну, і продовжує боліти. Від нас із вами залежить, щоб ми продовжили справу Гліба. Продовжили бронеавтобуси із відеорозвідувальним спостереженням. Ви знаєте, як вони потрібні на фронті. Співали і слухали його пісні. Слухали його вірші, бо вони цементують нашу державу. І головне, продовжили його справу – бити окупантів, які прийшли на нашу землю, щоб знищити нашу націю, знищити наш народ», – наголосив він.
«Людини настільки багатогранної, творчої і справжньої я насправді не знаю більше. Ми обов’язково викуримо з ним ще по одній цигарці, але це буде не скоро. І це буде тільки після нашої перемоги. Після того як ми переб’ємо всю ту наволоч, яка зібралася окупувати нашу землю. І після того як я уже буду спокійний, тому що ми закінчили нашу спільну справу», – сказав побратим Гліба Бабіча Андрій Підлісний.
Батько загиблого морпіха Ярослава Журавля Сергій Журавель висловив співчуття родині і друзям Гліба Бабіча. Він наголосив – після страшної трагедії з сином отримав справжню підтримку від Гліба. «Він та людина, яка стала мені сином, братом, частиною мого життя. Скільки моя родина буде жити, ми завжди будемо пам’ятати Гліба», – сказав він.
«Не може бути компромісу між нами і окупантами, бо вони хочуть нас вбити, а ми хочемо жити. І він дуже хотів жити. Тому ми беремо на себе зобов’язання – ми продовжимо справу Гліба і знищимо кожного ворога, який прийшов на нашу землю. Це є наша свята справа, і кожен буде робити все від нього залежне для того, щоб це виконати», – сказав Петро Порошенко.
– А куди ставити цей вінок?
– Ось тут, поруч з білим… І ось цей сюди… Так, так! А оцей великий, поставьте сюди.
– Та ми сюдой портрет поставим!
– А! Зрозуміли… Немає питань!
Працівники ритуальної агенції накривали могилу Гліба охапками квітів, а ми, його друзі, стояли навколо і дивились на все, не вірячи в те, що бачимо.
– Вот интересно, по какому поводу сейчас начал бы Глеб бурчать? – спросил кто-то.
– Венки не так ставят. Цветовую гамму не соблюдают.
Мы улыбнулись. Вспомнили Глеба, вернее, его постоянное бурчание по поводу и без. Давно привыкли к этому. И нам будет очень не хватать этой черты его характера.
– Сто відсотків – сидить зараз на хмарах, палить свої цигарки, шукає окуляри по кишенях, дивиться на нас і бурчить.
– Та да… Якщо зараз з неба свалиться недопалок, ніхто не здивується!
Працівники поклали останні квіти, закріпили табличку з прізвищем Гліба, його портрет та залишили нас. Ми знову замовчали на якийсь-то час. Напевне, кожен щось говорив другу, не відкриваючи рота. Щось своє, особисте!
– Ну що, друже… Добре замаскували твій останній бліндаж?
– Гарна у Гліба тут компанія… Зараз кави заварять. Познайомляться… Подивіться тільки навколо.
Десятки прапорів. Десятки свіжих могил українських воїнів. Рік 2022… рік 2022… рік 2022… І скільки їх ще буде, скільки життів забере «русский мир», не знає ніхто! На жаль, помилки політиків своїм життям виправляють воїни!
Відпочивай, братику. Це була твоя остання ротація…
Глібе, брате, дякую, я знаю, це ти…
Коли я заїхав на позиції, які наші пацани штурманули і звільнили від орків, я приїхав зі своїм взводом на підкріплення до своїх в запал контрнаступу на нас. Той, хто служив, розуміє, що коли в повному 3,14різі заїжджаєш на позиції, на яких не був, то ти трохи дезорієнтований певний час. Тому нас тримали в укритті та потроху розбирали на наші точки.
Коли настала ніч, дійшла моя черга, і я залишився з бойовими медиками і з іншими пацанами на точці стабілізації і евакуації поранених та загиблих, і допомагав евакуйовувати. Ніч не спав, розбирав карту та задовбував тих, хто в курсі по напрямку вогню та по розташуванню наших, по озброєнню та маршрутах пересування між позиціями. На ранок трохи розібрався, але не до кінця.
В одній з написаних тобою, Друже, пісень є приспів:
«Чорний кінь з білими крилами
Десь із неба п’є…»
На ранок, коли був сумбур в голові після ночі, не простої ночі… до нас прийшов БІЛИЙ КІНЬ. Спочатку я думав, що в мене глюки, але хлопці поряд теж його побачили (на фото не чітко, через гілля видно його силует, я просто не встиг чітко його сфотографувати, бо не до цього було). І цей кінь ходив навколо наших позицій пару днів, вночі випасався на полі і, я не знаю як, але не зачепив жодної міни…
Я зараз пишу, а в мене мурахи по тілу…
Брате, я знаю, це ти!!! Дякую тобі!!! Два дні, дві контратаки, і ми їх відбили з великими втратами у ворога, ми укріпились і вгризлись!
Глібе, тебе дуже не вистачає, друже, але дякую, що допомагаєш з неба!
Я, на жаль, не зможу сьогодні бути на прощанні, але як тільки приїду в Київ, я заїду до тебе, і ми поговоримо, без пабліку, між собою, я обіцяю!
Ти знаєш, друже, сьогодні ми багато сміялися. Виявляється, наші трудовиєбудні були не лише нервові, а й смішні, ліричні, філософські…
Глібе, ти ж розумієш, шо Тоніна біта тепер меморіальна, і той, кого нею перехрестять впоперек, має сказати “дякую”? Глібе, бляха, твої про*обані окуляри – тепер Тоніна сімейна реліквія! Розумієш?
Саня переживав, що не приїхав сьогодні до тебе – контузія, шпиталь, лікарі сварять, всі діла. Але ти ж знаєш цих десантів, він вирветься в Київ першою нагодою і одразу до тебе… Вони ж безбашені, ці десанти, ти в курсі…
Наталі і Ді відкусять комусь голови, бо хтось посмів накосячити на ТВОЇЙ церемонії. Друже, ти уявляєш, що таке розбісити Наталі і Панду? Нє, ти смієшся, а хтось буде без голови… і падєлом.
Глібичу, ти не переживай, твої Донечка і Мама сьогодні трималися. Це усі бачили. Даша вірш читала…
Підлісний згадував твої настанови. Петров напригадував… в цих письменників пам’ять, ого. Оленка зібрала твої цитати – вся площа слухала.
Знаєш, Юра ледь тримав емоції… Угу. Нас усіх накрило. Цей тиждень був не з простих… Але наша Банда була вся із тобою – ми все зробили, як слід. Як ти і наполягав – не треба сумних пісень.
Сумних не було. Був чорний кінь із білими крилами. Його дівчата співали… Тоня поставила ТУ першу студійну версію, пам’ятаєш, що ти їй скидав?
А ще… дівчата організують тобі едельвейси. Це вже вирішено, просто прийми це і не сперечайся…
Глібе, тримай там небо, а ми тут раду дамо. І саме так, щоб “досить сумних пісень”. Тепер це твоє фото і цей рядок у нас на стіні… Так, Глібе, поруч із цитатами Маргарет, Вінстона, Рональда.
Глібе, як підростуть мої малі, я їм книгу дам твою почитати. Щоб відчули. Так, ту, що ти підписував. Так, друже, треба, щоб вони своїм онуками переказали ненависть до москаля… Інакше навіщо було все, правда?
Вибачай, братка. Ти ж бачиш, не сила тримати до ночі в собі. До зустрічі…
Так и будет – всегда с нами. Будет бурчать, будет ворчать. И искать свои очки…
