Порошенко з побратимами вшанували пам’ять Гліба Бабіча (фото, відео)

 

У Києві попрощались із українським військовим, волонтером, поетом, лідером ветеранської організації «Res_Publika. Брати по Зброї» Глібом Бабічем, який загинув 28 липня.

Вшанувати пам’ять Гліба Бабіча прийшли сотні людей – його близькі та друзі, побратими, військові, п’ятий Президент Петро Порошенко з дружиною і народні депутати від «Європейської Солідарності».

Петро Порошенко зазначив, що Гліб Бабіч з 2014 року пройшов на фронті 6 ротацій.

«Для мене він відкрився, коли я як Верховний Головнокомандувач зустрів командира підрозділу вогневої підтримки 10 Гірсько-штурмової бригади, і одразу же побачив масштаб особистості Гліба. Він був дуже небайдужий. І повна протилежність тому позивному, який він собі обрав – «Лєнтяй». Бо йому до всього була справа. До війни – була справа. До об’єднання нації – була справа. Він це робив і як виконавець, і як поет», – зауважив Порошенко.

 

Петро Порошенко зазначив, що з перших днів широкомасштабного вторгнення Гліб всюди був об’єднавчою, цементуючою часткою команди.

«У нього боліло серце за Україну, і продовжує боліти. Від нас із вами залежить, щоб ми продовжили справу Гліба. Продовжили бронеавтобуси із відеорозвідувальним спостереженням. Ви знаєте, як вони потрібні на фронті. Співали і слухали його пісні. Слухали його вірші, бо вони цементують нашу державу. І головне, продовжили його справу – бити окупантів, які прийшли на нашу землю, щоб знищити нашу націю, знищити наш народ», – наголосив він.

«Людини настільки багатогранної, творчої і справжньої я насправді не знаю більше. Ми обов’язково викуримо з ним ще по одній цигарці, але це буде не скоро. І це буде тільки після нашої перемоги. Після того як ми переб’ємо всю ту наволоч, яка зібралася окупувати нашу землю. І після того як я уже буду спокійний, тому що ми закінчили нашу спільну справу», – сказав побратим Гліба Бабіча Андрій Підлісний.

Батько загиблого морпіха Ярослава Журавля Сергій Журавель висловив співчуття родині і друзям Гліба Бабіча. Він наголосив – після страшної трагедії з сином отримав справжню підтримку від Гліба. «Він та людина, яка стала мені сином, братом, частиною мого життя. Скільки моя родина буде жити, ми завжди будемо пам’ятати Гліба», – сказав він.

«Не може бути компромісу між нами і окупантами, бо вони хочуть нас вбити, а ми хочемо жити. І він дуже хотів жити. Тому ми беремо на себе зобов’язання – ми продовжимо справу Гліба і знищимо кожного ворога, який прийшов на нашу землю. Це є наша свята справа, і кожен буде робити все від нього залежне для того, щоб це виконати», – сказав Петро Порошенко.

Джерело


Олексій Петров

– А куди ставити цей вінок?
– Ось тут, поруч з білим… І ось цей сюди… Так, так! А оцей великий, поставьте сюди.
– Та ми сюдой портрет поставим!
– А! Зрозуміли… Немає питань!

Працівники ритуальної агенції накривали могилу Гліба охапками квітів, а ми, його друзі, стояли навколо і дивились на все, не вірячи в те, що бачимо.

– Вот интересно, по какому поводу сейчас начал бы Глеб бурчать? – спросил кто-то.
– Венки не так ставят. Цветовую гамму не соблюдают.

Мы улыбнулись. Вспомнили Глеба, вернее, его постоянное бурчание по поводу и без. Давно привыкли к этому. И нам будет очень не хватать этой черты его характера.

– Сто відсотків – сидить зараз на хмарах, палить свої цигарки, шукає окуляри по кишенях, дивиться на нас і бурчить.
– Та да… Якщо зараз з неба свалиться недопалок, ніхто не здивується!

Працівники поклали останні квіти, закріпили табличку з прізвищем Гліба, його портрет та залишили нас. Ми знову замовчали на якийсь-то час. Напевне, кожен щось говорив другу, не відкриваючи рота. Щось своє, особисте!

– Ну що, друже… Добре замаскували твій останній бліндаж?
– Гарна у Гліба тут компанія… Зараз кави заварять. Познайомляться… Подивіться тільки навколо.

Десятки прапорів. Десятки свіжих могил українських воїнів. Рік 2022… рік 2022… рік 2022… І скільки їх ще буде, скільки життів забере «русский мир», не знає ніхто! На жаль, помилки політиків своїм життям виправляють воїни!

Відпочивай, братику. Це була твоя остання ротація…


Олександр Погребиський

Глібе, брате, дякую, я знаю, це ти…

Коли я заїхав на позиції, які наші пацани штурманули і звільнили від орків, я приїхав зі своїм взводом на підкріплення до своїх в запал контрнаступу на нас. Той, хто служив, розуміє, що коли в повному 3,14різі заїжджаєш на позиції, на яких не був, то ти трохи дезорієнтований певний час. Тому нас тримали в укритті та потроху розбирали на наші точки.

Коли настала ніч, дійшла моя черга, і я залишився з бойовими медиками і з іншими пацанами на точці стабілізації і евакуації поранених та загиблих, і допомагав евакуйовувати. Ніч не спав, розбирав карту та задовбував тих, хто в курсі по напрямку вогню та по розташуванню наших, по озброєнню та маршрутах пересування між позиціями. На ранок трохи розібрався, але не до кінця.

В одній з написаних тобою, Друже, пісень є приспів:
«Чорний кінь з білими крилами
Десь із неба п’є…»

На ранок, коли був сумбур в голові після ночі, не простої ночі… до нас прийшов БІЛИЙ КІНЬ. Спочатку я думав, що в мене глюки, але хлопці поряд теж його побачили (на фото не чітко, через гілля видно його силует, я просто не встиг чітко його сфотографувати, бо не до цього було). І цей кінь ходив навколо наших позицій пару днів, вночі випасався на полі і, я не знаю як, але не зачепив жодної міни…

Я зараз пишу, а в мене мурахи по тілу…

Брате, я знаю, це ти!!! Дякую тобі!!! Два дні, дві контратаки, і ми їх відбили з великими втратами у ворога, ми укріпились і вгризлись!

Глібе, тебе дуже не вистачає, друже, але дякую, що допомагаєш з неба!

Я, на жаль, не зможу сьогодні бути на прощанні, але як тільки приїду в Київ, я заїду до тебе, і ми поговоримо, без пабліку, між собою, я обіцяю!


Віталій Гайдукевич

Ти знаєш, друже, сьогодні ми багато сміялися. Виявляється, наші трудовиєбудні були не лише нервові, а й смішні, ліричні, філософські…

Глібе, ти ж розумієш, шо Тоніна біта тепер меморіальна, і той, кого нею перехрестять впоперек, має сказати “дякую”? Глібе, бляха, твої про*обані окуляри – тепер Тоніна сімейна реліквія! Розумієш?

Саня переживав, що не приїхав сьогодні до тебе – контузія, шпиталь, лікарі сварять, всі діла. Але ти ж знаєш цих десантів, він вирветься в Київ першою нагодою і одразу до тебе… Вони ж безбашені, ці десанти, ти в курсі…

Наталі і Ді відкусять комусь голови, бо хтось посмів накосячити на ТВОЇЙ церемонії. Друже, ти уявляєш, що таке розбісити Наталі і Панду? Нє, ти смієшся, а хтось буде без голови… і падєлом.

Глібичу, ти не переживай, твої Донечка і Мама сьогодні трималися. Це усі бачили. Даша вірш читала…

Підлісний згадував твої настанови. Петров напригадував… в цих письменників пам’ять, ого. Оленка зібрала твої цитати – вся площа слухала.

Знаєш, Юра ледь тримав емоції… Угу. Нас усіх накрило. Цей тиждень був не з простих… Але наша Банда була вся із тобою – ми все зробили, як слід. Як ти і наполягав – не треба сумних пісень.

Сумних не було. Був чорний кінь із білими крилами. Його дівчата співали… Тоня поставила ТУ першу студійну версію, пам’ятаєш, що ти їй скидав?

А ще… дівчата організують тобі едельвейси. Це вже вирішено, просто прийми це і не сперечайся…

Глібе, тримай там небо, а ми тут раду дамо. І саме так, щоб “досить сумних пісень”. Тепер це твоє фото і цей рядок у нас на стіні… Так, Глібе, поруч із цитатами Маргарет, Вінстона, Рональда.

Глібе, як підростуть мої малі, я їм книгу дам твою почитати. Щоб відчули. Так, ту, що ти підписував. Так, друже, треба, щоб вони своїм онуками переказали ненависть до москаля… Інакше навіщо було все, правда?

Вибачай, братка. Ти ж бачиш, не сила тримати до ночі в собі. До зустрічі…


Юрій Бірюков

Так и будет – всегда с нами. Будет бурчать, будет ворчать. И искать свои очки…