Жоден воєнний стан не є виправданням для відвертої політичної цензури

Ірина Геращенко

Сьогодні в УП вийшла стаття про єдиний телемарафон. Уважно ознайомилася з цим матеріалом. На жаль, там подається неправда інформація про відсутність цензури. Автор стверджує, що «У єдиному телемарафоні немає цензури у чистому вигляді» (це пряма цитата).

Насправді, марафон тримається на цензурі. Не просто на цензурі, а на ПОЛІТИЧНІЙ ЦЕНЗУРІ.

По-перше, трьом телеканалам не надали там слоту, саме через цензуру.

По-друге, саме Банкова формує редакційну політику марафону, і існує неформальна заборона, чорні списки і блок-листи в марафоні на цілі партії і окремих політиків. Це легко перевірити, якщо проаналізувати моніторинг марафону.

По-третє, ведучі і учасники марафону, причетні до його створення, неодноразово підтверджували нам існуючу заборону. Не просто на політиків, бо, наприклад, слуги там з ранку до вечора присутні. А саме на опозицію, на ЄС.

По-четверте, в слотах олігархічних каналів присутні близькі до їх власників політики та експерти. А от слот каналу Рада висвітлює що завгодно, тільки не діяльність Ради. Про парламент там не було інформації тижнями, особливо в квітні-травні, хоч парламент щотижня збирався і приймав важливі рішення.

По-п’яте, така ж гнітюча ситуація і з Суспільним, в слоті якого виключно речники Банкової.

По-шосте. Канал Freedom чомусь віщав із Польщі, чомусь під шумок туди виїхали чоловіки призовного віку, близькі родичі менеджменту олігархічних телеканалів. На кого він розрахований? На біженців? Так вони знають українську. На російськомовний сегмент? Це на кого? Ми вбухуємо мільярди у русскую еміграцію?

Нагадаю, телеканали Суспільне, Рада, Freedom фінансуються з держбюджету. Так чому там немає суспільства? А головні герої – це визначене Банковою коло осіб, і це не герої війни.

По-сьоме. Корупційна складова. Нещодавно олігархічні телеканали, що мають слот в марафоні, отримали фінансування, типу виграли конкурс на вироблення контенту. Це і є плата за цензуру і темники. Тим більше, до виробництва марафону причетні ті, хто вже просили пробачення за цензуру і темники в 2004 і в 2014.

Ну, й останнє. З ефіру викинуто три патріотичні телеканали. Де журналістська солідарність?

Принагідно щиро дякую авторам матеріалу і виданню УП за підняту тему і дискусію.

Тему політичної цензури піднімаю на всіх засіданнях ВР і погоджувальної. За парламент і його керівництво, які «не помічають» цензуру, соромно. Бо жоден воєнний стан, який безумовно (!!!) включає обмеження і самообмеження, не є виправданням для відвертої політичної цензури.


Сергій Марченко

Мене трохи парить, що ми країна радників.

Радники не мають офіційних посад, але мають доступ до перших осіб і вплив. Це погано, бо така система неформальних відносин у вищих ешелонах влади розмиває відповідальність.

Наприклад, в США є речник Білого дому. Журналісти, які приходять на брифінг, можуть не сумніватися, що кожне слово, що вилітає з її рота є офіційною позицією Президента США. Або речник Пентагону. Якщо він щось говорить про армію, цьому можна вірити.

У нас від імені держави говорять радники. Радник не є держслужбовцем. Він не має посадових обов’язків, за які мав би нести відповідальність. Радник просто меле язиком без всяких наслідків.

І я розумію, що це дуже зручно для високопосадовців. Бо коли ти говориш не сам, а через радників, завжди можна сказати: а шо я? То Арестович 3,14данув!

Але нахіба це нам?

Автори

, ,