Чому так багато говорять про MLRS M270 та M142 HIMARS? (фото, відео)

Весь попередній тиждень минув в очікуванні постачання сучасних ракетних систем залпового вогню для Збройних сил України. Попри закон про ленд-ліз, ухвалений у США, за чутками, політики побоювалися, що такий вид озброєнь буде нести «небезпеку ескалації у разі, якщо Україна завдасть ударів углиб російської території». Але зрештою США схвалили ці поставки (ще б пак — статус закону їх зобов’язує зробити це). В результаті ракетні системи залпового вогню M270 (на гусеничному шасі) та M142 HIMARS (легша і мобільніша, на колісному шасі) мають потрапити до ЗСУ, про що влада США офіційно оголосить цього тижня. Чим цікаві ці системи, які боєприпаси використовують, чому політики побоюються «ескалації» в умовах повномасштабної війни (найбільшої в Європі з часів другої світової), яка вже йде, і як можуть вплинути на хід військових дій? Редакція gg розібралася та готова поділитися з вами.


Автор: Анрі Сергіїв
Зміст
Що означає абревіатури MLRS M270 та M142 HIMARS?
Місце в історії ракет 227 калібру
Історія РСЗВ M270
Модифікації M270
Історія РСЗВ M142 HIMARS
Боєприпаси для M270 та M142 HIMARS: ракети калібру 227 мм та 610 мм
227-мм ракети MFOM для РСЗВ: керовані та некеровані
610-мм високоточні ракети AFOM/ATACMS дальньої дії
Туман війни: коли всі ці РСЗВ з’являться на передовій ЗСУ?
Що означає абревіатури MLRS та HIMARS?

Взагалі MLRS всього лише означає Multiple Launch Rocket System, що є аналогом широкого використовуваного у нас, терміну РСЗВ (ракетні системи залпового вогню). Відповідно, MLRS є як система M270, так і M142 HIMARS, оскільки вони обидві належать до РСЗВ. У свою чергу HIMARS (вимовляється як «хаймарс») це абревіатура від High Mobility Artillery Rocket System – високомобільна артилерійська система ракетного вогню. Ця назва підкреслює дві ключові відмінності M142 HIMARS від M270 — більш висока мобільність (колеса замість гусениць) та вдвічі менша вогнева потужність (1 стандартний пакет, в якому розміщуються 6 стандартних ракет калібру 227 мм або 1 тактична ракета середньої дальності ATACMS калібру 610 мм, замість 2 у M270).

Фото: Lockheed Martin
Місце в історії ракет 227 калібру

Щоб уявити вогневу міць 227 калібру, можна порівняти його з РСЗВ, які стоять на озброєнні ЗСУ сьогодні (У Вікіпедії є цікава зведена таблиця, де порівнюється безліч систем ракетної артилерії). У спадок від СРСР нам дісталися системи залпового вогню БМ-21 Град (модернізований український варіант називається Верба) калібру 122 мм, БМ-27 Ураган (українські розробки Бастіон-03 та Буревій) 220 мм та БМ-30 Смерч (Український аналог Вільха) 300 мм. Відповідно, РСЗВ калібру 227 мм ближче до систем 220 мм, але таке порівняння дуже умовне, тому що для M270 і HIMARS ракети випускає підрозділ Lockheed Martin під назвою Missiles and Fire Control, і серед них є керовані та високоточні. Тоді як у російських та українських РСЗВ (тим більше у старих радянських систем, що використовуються по обидва боки фронту), керованих ракет просто немає.

Щоб картина була повна, варто порівняти ще й дальність дії РСЗВ 227 мм у порівнянні з радянськими системами. Як бачите на інфографіці, порівняння систем M270 та M142 із системами «Ураган» буде не на користь останнього, тому що дальність дії 227 мм боєприпасів починається від 45 км, тоді як можливості «Ураганів» обмежені 35 км. Звісно, «Смерч» здатний вражати цілі на відстані до 70 км, але на це у M270 і M142 є відповідь у вигляді можливості використання високоточних ракет на відстань до 300 км (насправді ракети нового покоління здатні вражати цілі на відстані до 500 км, але про це трохи пізніше).

Інфографіка: mignews.ua

Тобто стратегія використання РСЗВ у країн НАТО кардинально відрізняється від стратегії, що залишилася в української та російської армій від Радянського Союзу. Ставка зроблена не на градацію за калібрами та дальністю використання (і, відповідно, потужний залп, до 40 ракет в установці Град/Верба), а на універсальність та мобільність платформ, що використовують різну номенклатуру ракет двох калібрів, що використовуються залежно від тактичних завдань. А також точність ураження, у тому числі площ, завдяки касетним боєприпасам. Уніфікація номенклатури, крім іншого, дозволяє економити ресурси на обслуговування техніки, логістику тощо, що має значення для сучасної війни. Тобто лише дві платформи РСЗВ — M270 і M142 замінюють чи не весь зоопарк ракетної артилерії, що залишилася у спадок від Радянського Союзу, починаючи від трьох типів РСЗВ і закінчуючи численними видами тактичних ракет (Точка, Ока) та новими Іскандерами. Кожна така система вимагає свою власну інфраструктуру у вигляді пускових установок, командних і транспортно-зарядних машин, ще більше ускладнюючи ситуацію з ремонтом в польових умовах.

Фото: Lockheed Martin
Історія РСЗВ M270

На початку 1970-х років Радянський Союз мав явну перевагу в реактивній артилерії перед силами НАТО. Радянська тактика використання РСЗВ полягала у бомбардуванні великою кількістю встановлених на вантажівках реактивних систем залпового вогню (насамперед БМ-21 Град). Насичуючи район бойових дій тисячами ракет і гарантуючи, що лише деякі з них вразять конкретні цілі, надаючи додатковий психологічний вплив на солдатів супротивника. Артилеристи США, навпаки, традиційно віддавали перевагу ствольній артилерії, через її відносну точність та економію боєприпасів, а не ракети для «вогню по площах».

Фото: РСЗВ M270 збройних сил Південної Кореї на навчаннях (Вікіпедія)

Ситуація у сприйнятті цих озброєнь змінилася після війни Судного дня 1973 року в Ізраїлі, де РСЗВ показали хорошу ефективність. Ще у другій половині 1960-х Управління ракетних військ Армії США ініціювало програму створення ракетно-артилерійської системи залпового вогню з войовничою назвою MARS (Multiple Artillery Rocket System). У березні 1974 року армія США створила нові вимоги до розробки ракетної установки під назвою General Support Rocket System (GSRS). Передбачалося, що вона використовуватиметься для боротьби з ППО супротивника та контрбатарейного вогню, звільняючи артилерійські частини для безпосередньої підтримки наземних військ. На початку 1980 року програма розробки була перейменована та отримала назву, під якою ми її знаємо і зараз, тобто MLRS. На цьому етапі до неї долучилися військові відомства та компанії військової промисловості Великобританії, Німеччини та Франції, в результаті до розробки M270 так чи інакше доклали руку 4 держави.

Система озброєння РСЗВ M270 ще відома під загальною назвою SPLL (Self-Propelled Loading/Launcher – Самохідна завантажувально-пускова установка). SPLL складається з трьох основних підсистем, змонтованих на одній машині: M269 LLM (Loader Launcher Module – завантажувально-пусковий модуль, в якому також знаходиться електронна система керування вогнем, встановлений на транспортну машину M993, яка, у свою чергу, є похідною від шасі БМП Bradley.

Ілюстрація: weaponsandwarfare.com

Відповідно до доктрини холодної війни тактика використання M270 полягала в тому, що машини мусили потай розосередитися окремо, потім у потрібний момент перейти на вогневу позицію, запустити ракети, після чого негайно відійти до точки перезарядки, а потім переміститися на нову приховану позицію, з якої вийти на наступний майданчик для стрілянини. Ця тактика Shoot-and-scoot «стріляй і тікай» (теоретично) дозволяла уникнути вразливості для радянського контрбатарейного вогню. Повний залп M270, що складається з дванадцяти 227-мм ракет М26 вражав 7728 протипіхотними суббоєприпасами (bomblets) територію площею у 24 гектари менш ніж за одну хвилину. А одна батарея РСЗВ (9 установок), що стріляє 108 ракетами, мала вогневу міць, еквівалентну 33 дивізіонам гарматної артилерії.

Фото: Система М270 з транспортним модулем для ракет, пусковою установкою і командним центром усередині командирської машини M577 (на задньому плані) (Вікіпедія)

Важливою перевагою цієї системи є завантажувально-пускова установка, що дозволяє швидко перезарядити обидва пускові контейнери за допомогою власної лебідки (на відео нижче).

Перше бойове застосування M270, поставленої на озброєння в 1982 році, відбулося 18 січня 1991 року, під час операції «Буря в пустелі», коли батарея М270 випустила вісім ракет ATACMS по об’єктах іракських ППО. В одному бою три батареї РСЗВ випустили 287 ракет по 24 окремих цілях менш ніж за п’ять хвилин, що вимагало б артилерійського дивізіону для стрілянини понад годину. На початку лютого 1991 відбулася найбільша в історії нічна стрілянина РСЗВ: було випущено 312 ракет за один залп. З 57 000 артилерійських пострілів, зроблених у тій війні, 6 000 були реактивними снарядами РСЗВ і ще 32 – ракетами класу ATACMS.

Модифікації M270

За більш ніж 40-річну історію РСЗВ M270 перенесла кілька модернізацій та модифікацій для різних країн. Поточна версія, що знаходиться у виробництві, носить індекс M270A2 (третє покоління з дальністю стрілянини до 500 км при використанні ракет PrSM).

За більш ніж 40-річну історію РСЗВ M270 перенесла кілька модернізацій та модифікацій для різних країн. Поточна версія, що знаходиться у виробництві, носить індекс M270A2 (третє покоління з дальністю стрілянини до 500 км при використанні ракет PrSM).

  • M270 – Початкова версія РСЗВ зразка 1982 року, бойове навантаження з 12 ракет у двох шестимісних пускових контейнерах. Ця броньована гусенична мобільна пускова установка використовує шасі Bradley і має високу прохідність.
  • M270 IPDS — проміжне оновлення створене, щоб забезпечити можливість використання далекобійних ракет ATACMS Block IA з підтримкою GPS, доки не буде вироблена достатня кількість пускових установок M270A1.
  • M270A1 — перша серйозна модернізація 2005 року для армії США (а потім для низки інших держав). Пускова установка отримала покращену систему керування вогнем. Що дозволило значно прискорити стрілянину новими типами боєприпасів, включаючи керовані ракети з GPS-наведенням.
  • M270B1 — модернізація для британської армії, схожа на A1, але додатково містить посилений пакет броні для кращого захисту екіпажу від саморобних вибухових пристроїв терористів.
  • M270C1 – Запропонований компанією Lockheed Martin варіант модернізації з використанням універсальної системи управління вогнем як у HIMARS (UFCS) замість IFCS.
  • MARS2/LRU – європейська модернізація M270 за участю Німеччини, Італії та Франції. MARS2 оснащений іншою системою управління вогнем (EFCS – European Fire Control System), розробленою компанією Airbus Defence and Space. EFCS дозволяє стріляти ракетами M31, M31A1, M32, AT2 та 110 мм, але не M26, M26A1 та M30, щоб забезпечити повну відповідність Конвенції з касетних боєприпасів, яку ратифікували країни ЄС (на відміну від, наприклад, України та Росії).
  • M270D1 – включає нову систему управління вогнем, яка дозволяє запускати високоточні ракети з GPS-наведенням – GMLRS і ATACMS. Пакет оновлень складається з нового комп’ютера, пристрою позиціювання, антени GPS, блоку керування запуском, дисплеїв та пристрої дистанційного керування. Поточні оператори включають США, Велику Британію, Бахрейн та Фінляндію.

Для тих, хто хоче знати більше

  • Екіпаж М270 складається з 3 осіб: командира установки, навідника та механіка-водія
  • Для транспортування М270 можуть використовуватись літаки Boeing C-17 та Lockheed C-5
  • Час перезаряджання становить 4 хвилини для M270 і 3 хвилини для M270A1
  • Силова установка: дизель V8 Cummins VTA903 з турбонаддувом потужністю 500 к.с.
  • Максимальна швидкість на шосе: 64 км/год
  • Запас ходу: 480 км
  • Середня вартість М270 2.3 мільйона доларів
  • Загалом було вироблено понад 1300 штук М270, серед них близько 1000 стоїть на озброєнні США
  • Військові США називають M270 “особистим дробовиком командира” або “карткою на полі бою”. Його також часто називають «циганським фургоном», тому що екіпажі зберігають додаткове обладнання (камуфляжні сітки, розкладачки, холодильники та особисті речі), на даху транспортного засобу, оскільки в самій пусковій установці недостатньо місця для речей.
Історія РСЗВ M142 HIMARS

M142 HIMARS є легкою (колісною) версією реактивної системи залпового вогню M270. HIMARS використовує той самий уніфікований контейнер-капсулу, що і M270, який вміщує 6 ракет калібру 122 мм або одну ракету калібру 610 мм. Відмінність лише в тому, що в M270 використовуються два таких контейнери, що дозволяють зробити залп з 12 ракет, а не 6. Система була розроблена наприкінці 1990-х років для армії США і встановлюється на шасі стандартної армійської вантажівки M1140. Прийнята на озброєння у 2003 році, першими її отримали підрозділи морської піхоти США.

Спочатку шасі вироблялося компанією BAE Systems Mobility & Protection Systems. У 2010 році виробництво шасі взяла на себе корпорація Oshkosh. З 2017 року і шасі, і пускова установка і ракети виробляються компанією Lockheed Martin Missiles & Fire Control. РСЗВ M142 HIMARS стоїть на озброєнні армій США, Сінгапуру, ОАЕ, Йорданії та Румунії. Про плани купити 160 пускових установок M142 для використання на шасі власного виробництва свого часу оголошувала Польща (хоча 26 травня 2022 року міністр оборони заявив уже про 500 установок). Про зацікавленість цією РСЗВ оголошували в останні роки Австралія, Тайвань, Канада, Угорщина, Нідерланди, Катар, Філіппіни та Швеція.

Для тих, хто хоче знати більше

  • Вікна пускової установки M142 HIMARS зроблені зі скла та шарів сапфіру
  • Для транспортування можуть використовуватись літаки C-130 Hercules (наймасовіші транспортні літаки у світі)
  • Вартість пускової установки HIMARS та всіх необхідних боєприпасів — понад 5 мільйонів доларів
  • Екіпаж M142 HIMARS складається з 3 осіб: командира розрахунку, водія та оператора пускової установки
  • Швидкість до 85 км/год
  • Запас ходу 480 км
  • Вироблено понад 540 штук, що напрацювали понад 2 мільйони операційних годин
Боєприпаси для M270 та M142 HIMARS: ракети калібру 227 мм та 610 мм
Фото: Вікіпедія

Для РСЗВ M270 і M142 HIMARS існує цілих 6 типів ракет, включаючи навчально-тренувальну RRPR (Reduced-Range Practice Rocket), яка є просто болванкою без бойової частини та обтічника з дальністю польоту в 15 кілометрів. Інші ракети поділяються на 2 великі підкласи: MFOM (MLRS Family of Munitions – сімейство боєприпасів MLRS) калібру 227 міліметрів та 610-мм AFOM (Army TACMS Family of Munitions – сімейство боєприпасів ATACMS, яке, у свою чергу, розшифровується як Army TACtical Missile System, тобто Армійський тактичний ракетний комплекс).

Ілюстрація: armyrecognition.com
227-мм ракети MFOM для РСЗВ: керовані та некеровані

Якщо не брати до уваги навчальну ракету RRPR, то всі 227-мм ракети для РСЗВ (або MLRS, щоб було зрозуміло, що йдеться тільки про системи, яким присвячений цей текст) поділяються на некеровані (наймасовіші та найдешевші у виробництві) та керовані. Керовані ракети, у свою чергу, поділяються на дві категорії: GMLRS (Guided MLRS, тобто керовані РСЗВ) і ER GMLRS (Extended-Range GMLRS — керовані ракети розширеної дальності дій).

  • M26 — некерована ракета категорії DPICM (Dual-Purpose Improved Conventional Munitions – касетний боєприпас подвійного призначення) з 644 суббоєприпасами M77. Її дальність дії становить 32 км. Тут варто зазначити, що це та сама неконвенційна зброя, заборонена, наприклад, у Європейському Союзі, але використовувана армією США. Одним із результатів використання таких ракет є велика кількість суббоєприпасів, що залишаються нерозірваними, на знешкодження яких після війни доведеться витрачати колосальні ресурси (плюс неминучі жертви серед цивільного населення навіть після війни).
    • M26A1 — ракета збільшеної дальності дії до 45 км та 518 суббоєприпасами M85 (покращена версія суббоєприпасів М77)
    • M26A2 — перехідна версія M26A1, але із суббоєприпасами M77. Використовувалась до надходження на озброєння суббоєприпасу M85.
  • M27 – повністю інертний навчальний контейнер, створений для тренувань завантаження LLM екіпажем РСЗВ
  • M28 — навчальна версія ракети М26, у якої замість бойового навантаження використовуються контейнери з баластом і димовим маркуванням.
  • M28A1 – версія М28 без обтічника і зі зменшеною дальністю дії (та сама RRPR).

Наступними йдуть керовані (Guided MLRS) ракети

  • M30 — базова і наймасовіша модифікація високоточної ракети з дальністю польоту до 70 км, стандартний заряд включає 404 суббоєприпаси M85. З її появою РСЗВ M270 та M142 HIMARS прозвали «70-кілометровою снайперською гвинтівкою».
    • M30A1  версія М30 з альтернативною боєголовкою, в якій суббоєприпаси замінені вольфрамовими кульками для ураження. Її перевага в тому, що вона не залишає після себе боєприпасів, що не вибухнули.
    • M30A2 (також відома як XM403) — версія М30 з альтернативною фугасно-осколковою боєголовкою, що несе 90 кг уражуючих елементів і бризантну вибухову речовину. Розроблена для поразки цілей з великою площею.
  • M31 – Похідна від ракети M30 з унітарною осколково-фугасною бойовою частиною масою 90 кг для використання в міській та гористій місцевості. Має покращені модифікації М31А1 і М31А2.

У березні 2021 року Lockheed Martin презентувала нове покоління керованих ракет для РСЗВ M270 та M142 HIMARS ER GMLRS (Extended-Range GMLRS). Вони відрізняються збільшеною до 150 кілометрів дальністю дії та невибагливістю до погодних умов. Інформації про нову ракету мало, виробник повідомляє, що вона сумісна з РСЗВ HIMARS та новітньої M270A2. Разом із ракетою представили новий уніфікований контейнер для РСЗВ, що дозволяє використовувати ракети калібром 10 дюймів (254 мм замість поточних 227 мм).

Ілюстрація: Lockheed Martin
610-мм високоточні ракети AFOM/ATACMS дальньої дії

Замість шести 227-мм ракет у стандартному контейнері для MLRS може використовуватись одна велика ракета ATACMS (вона ж MGM-140) калібру 610 мм. Це ракета класу «земля-земля» з твердопаливним двигуном і дальністю польоту до 310 км. Її розробка почалася ще в 1980 році, а перше бойове застосування було під час операції «Буря в пустелі» в 1991 році, де було успішно використано 32 такі ракети.

За більш ніж 30-річну історію цієї ракети, вона отримала кілька рівнів модернізації та модифікацій:

  • MGM-140A ATACMS Block 1 базовий варіант ракети зразка 1991 року з дальністю стрільби 165 км і ще інерційною системою навігації, що дає КІВ (кругове імовірне відхилення) у 250 метрів. Боєголовка містила касетну частину, наповнену 950 уражуючими елементами типу M74.
  • MGM-140B ATACMS Block 1A — Модернізована модифікація, в якій інерційна система навігації була доповнена GPS, що дозволило знизити КІВ до 100 метрів зі збільшенням дальності польоту до 300 км. Касетна бойова частина зменшилася з 560 до 160 кг та містить 275 уражуючих елементів M74.
  • MGM-140B ATACMS Block 1A Unitary — модифікація ракети Block 1A з фугасною боєголовкою та вертикальною кінцевою ділянкою траєкторії для ураження броньованих цілей.
  • MGM-140C / MGM-164A ATACMS Block 2 — ракета з боєголовкою, що включає 13 самонаводних бойових елементів. Дальність стрільби 140 км при масі бойової частини 165 кг та КІВ 200 метрів.
  • MGM-164B ATACMS Block 2A — версія ракети, що не пішла в серійне виробництво, оснащена касетною бойовою частиною з 6 самонаведеними інтелектуальними бойовими елементами, а також новою комбінованою головкою самонаведення, виконує пошук мети в міліметровому діапазоні радіохвиль і двох інфрачервоних діапазонах. Дальність стрільби до 220 км із КІВ менше ніж 100 метрів.
  • MGM-140E ATACMS Block 1A Unitary (QRU) / MGM-168A ATACMS Block 4A — модифікація ракети ATACMS з осколково-фугасною бойовою частиною WDU-18 масою 227 кг, дальністю стрільби до 270 км та КІВ 20 метрів. Прийнято на озброєння у 2003 році.
Precision Strike Missile (PrSM): найновіші високоточні ракети для РСЗВ

Precision Strike Missile (PrSM) – це високоточна ракета Lockheed Martin класу «земля-земля» нового покоління, розробка якої завершена у 2021 році. Вона відрізняється відкритою системною архітектурою, має модульну структуру для майбутнього зростання та сумісна з РСЗВ HIMARS та M270. Ця ракета здатна вражати цілі на відстані до 500 кілометрів. Вона невибаглива до погодних умов і займає вдвічі менше місця, ніж ATACMS, що дозволяє розмістити в стандартному контейнері для РСЗВ не одну, а дві таких ракети.

Туман війни: коли всі ці РСЗВ з’являться на передовій ЗСУ?

Отже, ми розібралися в чому перевага MLRS M270 та M142 HIMARS перед аналогічними системами, що стоять на озброєнні України та Росії. Це універсальні платформи, ідеальні для виграшної за умов сучасної війни тактики «стріляй і тікай». Вони переважають старі радянські системи (та їх модернізовані аналоги) в ефективності завдяки використанню керованих та високоточних боєприпасів (та їх різноманітній номенклатурі, що вирішує якнайкраще конкретні тактичні завдання). При цьому вони мають значно більший радіус дії, ніж РСЗВ противника. Нарешті, можливість використання тактичних ракет ATACMS здатне значно підвищити дальність дії ракетного озброєння ЗСУ, збільшивши цю відстань зі 120 км (можливості далекобійної зброї ЗСУ — ракети «Точка-У») до 300 км (а в перспективі — до 500 км). Універсальність M270 і M142 здатна одним махом перетворити їх зі звичних нам реактивних систем залпового вогню на високоточні тактичні ракети. Так, вартість однієї такої ракети легко може піти за мільйон доларів, але тут на допомогу нам приходить закон про лендліз, згідно з ​​яким за використані боєприпаси не потрібно буде платити в принципі (від чого у пропагандистів з Росії, які розповідають про те, що за лендліз доведеться розплачуватись не одному поколінню українців, починає підгоряти, як у танка, після знайомства з FGM-148 Javelin).

Таким чином, на передній план постає питання: коли всі ці прекрасні системи не просто потраплять до України, а вже почнуть використовуватися на передовій лінії фронту? Відповідь на нього лежить у заплутаних хитросплетіннях політики та військової хитрості, які найкраще характеризує приказка (хоч би як цинічно вона зараз звучала) «війна — фігня, головне — маневри». Ми, звичайно, маємо на увазі не її буквальне, а алегоричне значення. Розглянемо дві діаметрально протилежні ситуації: ідеально виграшну та ідеально програшну. У першому випадку політики та військові все роблять максимально прозоро та зрозуміло, залучаючи засоби масової інформації та демонструючи як, коли, скільки та якої техніки приїхало в Україну (і якими маршрутами). Все відбувається негайно та у прямому ефірі. У другому випадку, навпаки, політики та військові уникають конкретики, постійно посилаються на необхідність ще вирішити, узгодити і обговорити, відтягуючи питання поставок до нескінченності. Очевидно, що обидва варіанти вигідні лише для нашого супротивника. Тому що в першому випадку йому буде відомо дуже багато, що дозволить вжити якихось заходів протидії. Зрештою, це лише загальмує наближення остаточної перемоги. У другому випадку взагалі йдеться про психологічну поразку (і тому сили ворожої пропаганди спрямовані саме на те, щоб переконати нас у реальності сценарію, за якого жодних MLRS M270 та M142 HIMARS Україна не отримає).

Очевидно, що правильним варіантом поставок та їхнього «підсвічування» офіційними джерелами буде якийсь проміжний. І тут нам на допомогу приходить туман війни, що дозволяє використовувати інформаційні димові завіси навколо ситуації. Наприклад, офіційно оголошувати про наміри постачання лише після того, як озброєння вже фізично перебуває в Україні (хоча б для того, щоб не наражати на зайві ризики конвої). Ще можна приховувати кількість, номенклатуру боєприпасів і взагалі, чим менше давати інформації — тим краще. Чудовим прикладом таких димових завіс є, наприклад, заяви Пентагону, що напускають диму в ситуацію навколо поставок MLRS: з одного боку, є «занепокоєння ескалації», з іншого — «ми не хотіли б обмежувати ЗСУ у застосуванні зброї для захисту суверенітету». Як це тлумачити? “Того ніхто не знає”, як сказав класик. Ще один приклад: Міністр оборони Польщі днями написав у твіттері, що його країна має намір придбати 500 пускових установок М142 HIMARS. При тому, що з 2005 по 2020 роки їх виготовили 414 штук. Навіщо Польщі установок М142 більше, ніж їх у США? “Того ніхто не знає”. Натомість достовірно відомо, що цього місяця президент США Байден відвідав завод Lockheed Martin. Конкретно цей завод виробляє не ракети для M270 і M142, а протитанкові комплекси FGM-148 Javelin, але президент США не може ж відвідати кожен з 11 заводів Lockheed Martin Missiles and Fire Control, правда? Його візит саме і має символічний характер. Наприклад, демонструє всьому світу, що Lockheed Martin потрібно наростити виробництво своїх ракет. І якомога раніше.

По суті, більшість військових аналітиків схиляються до думки, що на поточній стадії війни єдине в чому росія має важливу перевагу перед ЗСУ — це кількість ствольної та реактивної артилерії (і боєприпасів до них). Саме тому поставки в Україну артилерійських систем калібру 155 мм є такими важливими (ті ж CaesarМ109 та М777). Постачання реактивних систем MLS M270 і M142 HIMARS ще більше посилять можливості ЗСУ, особливо стосовно далекобійності. І навіть якщо ракети типу ATACMS і тим більше PrSM Україна не отримає одразу (а скоріш за все, так і буде), то за тижні (чим складніша техніка, тим більше потрібно часу ЗСУ на її освоєння) ми вже побачимо результат використання цих РСЗВ у новинах. Згадайте, зрештою, що ще два місяці тому постачання протикорабельних ракет Harpoon виглядали недосяжною метою, а сьогодні вони вже на озброєнні ЗСУ. З MRS M270 і M142 HIMARS все буде так само, але швидше.

Джерело

Автори