Московська – не православна і не церква
Всі – підкреслюю – всі, без винятку, православні України мають одну церкву. Вона називається Православна церква України.
Так вирішили на Фанарі. Так вирішили в Києві. Так Фанар із Києвом вирішили між собою. Бо матір-церква Київської митрополії – Константинополь. Так було, так є і так буде. А інакше не буде.
Ті, хто думає, що існує якась інша православна церква, не просто помиляються, а грішать проти правди.
Московська – не православна і не церква. Це політична структура під омофором фсб рф, яку слід ліквідувати в Україні як чисте породження сталінського режиму, що не має стосунку ні до духовности, ні до пастирства, ні до евангелізації, ні до традиції, ні до Христа з Богородицею і всіх святих.
А православні українці, якщо вони православні і якщо вони українці, а не мракобісне рускомірське стадо під проводом захланних і безсовісних типів на кшталт паші-мерседеса, насправді мають куди ходити молитися, сповідатися та причащатися. Якщо вони, звісно, ходять до церкви для спасіння своєї душі, а не на політінформацію, де їм десятиліттями розповідають про “колиску трьох народів”, замученого царя-ґосударя, шкоду від біометричних паспортів, “політікі рассорілі народи” та інші міти і забобони північних слов’ян.
Тому до свободи сумління ця історія не має жоднісінького стосунку. Це не про сумління. Це про ліквідацію ще одного ефесбешного спрута і його впливів у сучасній Україні. Спрута найживучішого і найпідступнішого. Спрута, який криється за Христом і вірою у Христа.
І якщо сьогодні цього не зробити, то Україна довіку оплакуватиме своїх доньок і синів.
І так – не варто плутати стадо з паствою. Це різні речі й різні підходи.
Якщо ви вважаєте, що я не маю рації, візьміть диктофон, сходіть під московську церкву і запитайте в її вірних про сходження Святого Духа. Ну, тобто яким чином сходить Святий Дух – через Бога-Отця чи через Отця і Сина?
Переконаний, що більшість дасть відповідь, негідну православного християнина. Як одного разу вже дали “єдиновірці” з церкви їхньої московської матері.
Ну, але це найголовніше питання насправді: навіщо у принципі існує церковна структура, яка не може донести до вірних свій головний догмат? То я вам скажу: тільки для збору коштів і для політінформації.
УПЦ МП провела Синод і в результаті заявила, що у вторгненні до України винний… Петро Порошенко. Дослівно це звучало так:
«Усі ці факти є наслідком помилкової релігійної політики часів президентства П.О. Порошенка та руйнівної ідеології так званої Православної Церкви України. Переконані, що саме така діяльність попередньої влади та «ПЦУ» і стала одним з приводів військового вторгнення в Україну».
Нескладно здогадатися, що про Путіна у заяві Синоду УПЦ МП ані слова. Про предстоятеля РПЦ патріарха Кирила – також.
Заява Синоду УПЦ МП – документ вкрай цікавий. Справа в тому, що з початком російського вторгнення в УПЦ МП назрів серйозний конфлікт, який мав у щось вилитися. Частина священиків була збурена відверто імперською позицією патріарха Кирила і зажадала його засудження. Велика група кліриків взагалі забажали над патріархом Кирилом церковного суду. Також серед священиків УПЦ МП знову заговорили про офіційне оформлення автокефалії УПЦ МП.
Взагалі, сама тема автокефалії УПЦ МП виглядає дещо маразмом. В статуті УПЦ МП (укладеному у відповідності до статуту РПЦ) чітко говориться, що УПЦ МП є частиною РПЦ. Самокерованою (номінально), але частиною. Але сама РПЦ наразі перебуває в церковному розколі. Після надання Вселенським патріархом Томосу ПЦУ РПЦ розірвала євхаристичне спілкування зі Вселенським патріархом і Константинопольським патріархатом, при чому в цьому питанні РПЦ не підтримала жодна інша православна церква. Тобто за церковними канонами наразі в Україні існує лише одна благодатна церква – Православна церква України з митрополитом Єпифанієм на чолі. РПЦ з усіма її частинами (тобто з УПЦ МП) – розкольники. А автокефалія всередині церкви-розкольника – це вже щось нове.
Очевидно, для УПЦ МП питання стоїть не як розібратися з бунтівною частиною священиків. Питання стоїть – як їм жити далі взагалі? Що з цього приводу заявив Синод? Він, по суті, домовився домовлятися. Заява Синоду це складне питання обійшла загальними фразами, мовляв, так, питання є, і вирішувати їх треба, але згідно процедури і детально.
Означає це, що на Синоді прибічники засудження патріарха Кирила і більш широкої автокефалії УПЦ МП опинилися в меншості проти ортодоксально проросійських митрополитів (Агафангел Одеський, Лука Запорізький, Павло Лебідь, Антоній Паканич тощо) і «бунтівникам» порадили стулити пельку. Бо вибір у них небагатий – або позбавлення сану, або перехід до ПЦУ. А там вже існує свій заслужений клір і свої молоді священники, які бачать, що ухід більшості українських православних в їхні церкви – справа часу. Бо нема чого чіплятися за Московську церкву, думати треба швидше.
І схоже на Синоді додумалися. Ледь не половина Заяви Синоду – це суцільні ремства через те, що частина вірян уходить до ПЦУ на чолі зі священиками і храмами, і що група депутатів виступила з ініціативою взагалі заборонити діяльність УПЦ МП. У зв’язку з цим Синод у Заяві звернувся до президента Володимира Зеленського з закликом «зупинити церковну ворожнечу».
Це дуже важливий момент. Команда Зеленського взагалі відома своєю лояльністю до УПЦ МП. Ще не забулися часи Сергія Трофімова, діючого діакона УПЦ МП, в оточенні Зеленського. УПЦ МП в одній заяві засудила діяльність Порошенка і ПЦУ і зразу ж звернулася за захистом до Зеленського. Натяк більш ніж прозорий: «Пане-президенте, ПЦУ буде підтримувати Порошенка, це очевидно – тому вам треба дружити з нами». Власне, так воно і відбувається від дня обрання Зеленського президентом.
Мета митрополита Онуфрія і керівництва УПЦ МП очевидна – аби по-новому все лишалося по-старому. Як на їх пропозицію відповість ОПУ – скоро дізнаємося. Бо справа в тому, що попри бажання керівників УПЦ МП міняється країна. Цього факту ОПУ ігнорувати не може.
Синод російської православної церкви в Україні фактично повторив наратив кремля, виводячи з-під відповідальності за агресію проти України Путіна і російську державу і цинічно перекидаючи відповідальність на Україну. Безглуздо стверджувати, нібито сама Україна і Православна церква України спровокували російський напад. Це – мантра агресора, яку повторив Синод УПЦ МП.
При цьому вони не лише випустили з уваги Владіміра Гундяєва (патріарха Кирила), який благословляє вбивства українців і навіть у розмові з Папою Римським виправдовує агресію, а й продовжують щодня поминати його в молитвах.
Синод УПЦ МП мав можливість стати зі своїм народом, своїми вірними і засудити агресію, розірвати зв’язки з рпц і Кирилом. Натомість вони обрали залишитись у єдності з рпц і вигороджувати агресора.
Російська православна церква виявила себе як організація, яка ідеологічно обґрунтовує, виправдовує і підтримує засобами пропаганди злочин геноциду проти українців і всі військові злочини, що кояться Росією на території України. Предстоятель рпц Владімір Гундяєв, позивний Кирил, активно підтримує війну рф проти України, публічно заохочуючи і виправдовуючи агресію і злочини своєї країни проти України.
Ця несумісна з християнством позиція перетворює псевдопатріарха Кирила і його оточення, за влучним висловом Папи Римського Франциска, на «путінських вівтарних служок».
Ми бачимо активну участь рпц і її представників у депортації українських громадян до рф, примусовому розміщенні їх на території приходів, перешкоджанні виїзду у треті країни. Зафіксовані також непоодинокі випадки співпраці з агресором священнослужителів УПЦ МП, яка згідно зі статутом МП є складовою частиною-підрозділом цієї ворожої церковної організації в Україні.
Така позиція рпц і згода з нею керівництва УПЦ МП викликає протест всередині патріотично налаштованої частини українських священнослужителів, які вважають її несумісною із завданнями і роллю Церкви.
Європейський Союз шукає можливості накласти на Владіміра Гундяєва санкції – і тому протидіє росія, використовуючи для цього одну відому країну всередині ЄС.
Для припинення використання рпц як інструменту агресії рф проти України, усунення загроз, пов’язаних з використанням розташованого в Україні підрозділу цієї організації для втручання у внутрішні справи України, і блокування спроб російської влади зі дестабілізації ситуації закликаємо:
- Застосувати через механізм РНБО санкції проти рпц як організації-пособника тероризму і співучасника геноциду, а також проти її предстоятеля – Владіміра Гундяєва (Кирила), інших представників керівництва (зокрема, статутних керівних органів) і складових частин (підрозділів) рпц.
Проект відповідного документу зареєстровано у Верховній Раді України. Його необхідно невідкладно ухвалити.
Вимагаємо накласти санкції, які передбачають арешт на майно і рахунки, які знаходяться за межами рф, рпц і її керівництва, а також складових частин (підрозділів, приходів) рпц, – і передбачити механізм спрямування їх для покриття витрат на відбудову України. - Забезпечити безумовне виконання Законів України, насамперед щодо позначення церквами, які є складовою частиною (підрозділом) рпц та інших церков чи релігійних організацій рф, такої своєї належності. Український екзархат рпц не повинен маскуватися у нібито УПЦ, і на воротах її кожного храму має висіти табличка зі словом «москва» для належного і повного інформування вірних про орієнтацію духовенства на країну-агресора.
Вимагаємо не допустити перешкоджань на будь-якому рівні волевиявленню громад щодо об’єднання українських православних в українській церкві, а не складовій частині-підрозділі російської церкви.
Підтримати священнослужителів, які відмовляються від поминання Гундяєва і зі свого боку прагнуть об’єднання українських православних. - Забезпечити швидке і дієве реагування правоохоронних органів на всі виявлені факти співпраці з агресором або ведення антиукраїнської пропаганди з боку священнослужителів, зокрема і високого рангу.
Такі особи мають неухильно притягатися до кримінальної відповідальності – відповідно до Законів України щодо боротьби з колабораціонізмом та пропагуванням дій держави-агресора (ініційованих «Європейською Солідарністю» і підтриманих Верховною Радою України).
Наголошуємо, що саме така активна патріотична позиція державної влади усуне загрози російського втручання у внутрішні справи України, забезпечить єдність українського суспільства і держави у протистоянні агресору і стане вагомим фактором майбутньої перемоги.
Ілюстрація © Олексій Кустовський / Радіо Свобода
«Copyright © 2021 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»
