Останній козир московії

Ростислав Павленко

Українська армія з 2014 року вчилася і готувалася воювати саме проти російської, знаючи її вразливі місця і поєднуючи західну військову науку з українською практикою.

Українське суспільство загартувалось за роки війни і відкинуло примару руского міра слідом за «рускім корабльом».

У москви залишається єдиний козир – багато смертоносного заліза і багато рабів, щоб на це залізо саджати і відправляти завалювати українські позиції тілами.

Путін, як Гітлер колись, також має ілюзію, що терор проти мирного населення і постійна загроза від його орди зламають дух українців і виснажать країну, бо зруйнують її економіку, знищать міста і знекровлять села.

В таких умовах критично важливою є допомога Заходу – і вона надходить.

Тож останні погрози біснуватого Польщі спрямовані саме на підрив цієї допомоги.

А записні пропагандони все настирливіше співають про «пальнуть па Вашінгтону», «дайті да Ла-Манша».

Але, як і Гітлер зі Сталіним, Путін помиляється. Він судить світ по собі – і буде дуже здивований, коли реальність знову вирве його зі світу кривавих ілюзій. Але буде пізно – і для нього, і для московії.

Стоїмо. Допомагаємо ЗСУ і ТрО.
Роз’яснюємо світові правду, щоб пришвидшити і розширити допомогу.
І колос на глиняних ногах знов впаде швидше, ніж зможе зруйнувати світ.

Автори