Ну ось і зняли…

Михайло Забродський

Ну ось і зняли. Саме так можна в коротко охарактеризувати сьогоднішні події у Верховній Раді. Сам по собі результат голосування за звільнення спікера ще тиждень тому не викликав жодного сумніву. Необхідна кількість голосів з легкістю була надана монобільшістю, вірними їй олігархічними групами, полу-Голосом і, не без подиву, фракцією Батьківщини.

Причини реалізації такого різкого політичного рішення правлячої партії/фракції наразі широко обговорюються аналітиками, політиками, а також всіма, хто відносить себе до них. Тут можна почути все: від суттєвих політично-регламентних непорозумінь із рідною більшістю до прямої конкуренції з видатним актором легкого жанру в боротьбі за першість симпатій.

Не станемо доєднуватись до глибоких і не зовсім розмірковувань на цю тему. Відмітимо лише те, що такий крок, як зміна спікера парламенту практично на самому екваторі каденції є безумовно різким, масштабним і може мати вкрай фатальні наслідки в майбутньому.

Саме про них і піде мова.

Перелік претензій до екс-голови ВРУ, який був озвучений його потенційним наступником, нагадував щось середнє між звинуваченнями з політичних процесів 30-х років і звітно-перевиборчими комсомольськими зборами.

Приблизно такого ж змісту були планові питання від депутатів СН. В абсолютній більшості “порушень”, які “інкримінували” екс-спікеру рівну долю відповідальності, за логікою, має нести ВЕСЬ склад провладної фракції! Однак сигнал для монохромних колег, прибічників і прихильників пролунав чіткий – політична необхідність понад усе! Такий підхід навряд чи залишиться непоміченим як серед “рядових членів партії”, так і серед “вождів”.

Короткий звіт Дмитра Разумкова можна розбирати на цитати і, навіть, погоджуватися з окремими твердженнями. Його основною темою була тема розчарування. Навіть не в програмних ідеях партії СН, більшість з яких належить його власному авторству, скоріше, у виконавцях. А кращім індикатором того, що з ідеями щось не так, є спроби їх втілювання в життя сумнівними реалізаторами.

Показовими є результати голосування самої чисельної фракції парламенту. За відставку не голосувала майже п’ята частина депутатів від СН. Зрозуміло, що далеко не всіх з них можна віднести до прихильників Разумкова. Хочеться вірити, що в когось з тих, хто не голосував, вирішальну роль відіграли совість і порядність. В нехитрій парламентській арифметиці це може означати лише одне – щонайменше 20% фракції СН мають особливу думку навіть із таких принципових політично-кадрових питаннях.

Окремо хочеться відмітити емоції, які панували в залі серед представників правлячої фракції. Було відверто огидно дивитися не те, як практично в єдиному пориві, повторюючи безліч разів нотатки з “темників”, депутати СН змагалися один із одним в щирому (!) бажанні заклеймити ганьбою вчорашнього соратника і одного з лідерів політсили. Навіть їх “оплески, що переходили в овацію” важко було віднести чи то на рахунок пошани і подяки до екс-спікера, чи то на рахунок власної вдало проведеної парламентської акції. Вочевидь, “стати політиком за виборчим списком СН і залишитись при цьому людиною” дійсно не просто.

В результаті монобільшість отримала сильного політичного, щонайменше, опонента, в перспективі – противника. І проблема не тільки в особистості Дмитра Олександровича, який беззаперечно має власні політичні амбіції та плани. Разом із усуненням спікера і очільника партійного списку на минулих виборах правляча монобільшість відсунула і певну частину своїх славнозвісних 73% виборців. Втім, як добре відомо, боротьба за посади у владі і вплив далеко не завжди схожа на кропітку боротьбу за прихильність електорату.

В довгостроковій перспективі такі наслідки не можна вважати переможними. Цілком можливо, що протягом останніх днів ми все ж таки спостерігали якщо не початок кінця, то, як мінімум, провальний кінець початку.


Тарас Чорновіл

Слуги топчуть слуг. Точніше, одного слугу – свій №1. Якби рік-два тому мені розповіли про таку перспективу, я б цьому лише радів. Я й зараз за Разумковим сумувати не буду. Він заводив це моносміття в Раду, запускав божевільний зелений принтер, протягував у Раді всі забаганки Зеленського, до останніх днів за сумісництвом працював “персональним Чечетовим” Зеленського. Але зараз мушу визнавати, що, як виявилося, може бути й гірше. Незрівнянно гірше.

В українській мові є такі звучні слова: “свавілля, сваволя, беззаконня”, російський аналог – “произвол”. А є інше слово й жахлива кримінальна реальність, яка за ним криється. І це слово не має українського аналога. Це російський вислів із кримінального сленгу – “беспредел”. То те, що відбувалося дотепер за участі Разумкова, – це якраз ота сваволя/произвол, а те, що відкривається надалі, – це вже бєспрєдєл. Дуже гарно це продемонстрував без 5 хвилин спікер Стефанчук, коли саме таким кримінальним способом протягував улюблену забавку Зеленського – так званий олігархічний закон.

І щойно цей новий період розпочався – тільки що звільнення проголосували.

* * *

Годинку тому придумав назву для нової коаліції в Раді з Батьківщини, Довіри, Слуг, за Майбутнє та частини Голосу. Вийшло звучне БДСМ-порно + маленьке “Ге”.

А потім зацікавився, що за цими літерами із найменування сексуальної перверзії ховається, бо так склалося, що із різними збоченнями не стикався ніколи. Заглянув до Вікіпедії й прозрів.

Ця абревіатура відповідає новій коаліції не лише за формою, але й за змістом: “неволя і дисципліна + домінування і покора +садизм і мазохізм”. Це ж треба, щоб так в ціль потрапити. Усе про них… А, ще маленьке “Ге” причепилося… Про нього теж у сексопатології записано. Пошукайте термін “капрофагія”, це “Ге” якраз для тих голосят підійде…


Гліб Бабіч

Ото буває, що тобі запропонували роботу топ-менеджером у перспективному, хоча і каламутному бізнесі. Ти такий погодився, і як давай менеджерити. Стратегія там, піар, коучинг, а також вербування інших менеджерів по оголошенню. Ну і плюс легалізувати всю цю бодягу допомагаєш – справа ж про все хороше, кажуть.

Потім урочистий банкет з нагоди відкриття чогось там грандіозного. І свято до втрати свідомості.

А вранці, хрінак, прокидаєшся, а ти в цирку. У клоунському костюмі. Паспорт у тебе забрали. І сидиш ти такий прикутий за ногу до клітки з мавпами. І довжина ланцюжка якраз до арени і назад. А цирк – ще той цирк. Колеги – клоуни (що природно). Але до того ж алкаші і сволоти. І як нап’ються, морду норовлять набити. А як вчудять щось (а чудять постійно), все на тебе валять.

Дирекція цирку краде все, що не прибите. А все, що прибите, ламають, бо довбодятли.

Режисер – ідіот. Вистави через одну провальні. А коли публіка збирається помідорами кидатися, завжди чомусь твоя черга виступати.

І у відчаї ти. І розумієш, що тебе обдурили. Точніше, ти себе сам обдурив. І інших, до речі, теж. І скоро вам оптом морду бити почнуть. Неминуче. І тобі також.

Але одного разу на загальних зборах цирку ви всім колективом петицію підписали. Щось типу, щоб до вас в цирк народ в примусовому порядку ходив. Бо ви давно не смішні, і ніхто вже до вас не ходить. А ще щоб вам театр опери та балету віддали. Разом з балеринами. І саме тобі доручили цей непотріб начальству віднести. А ти не тільки сказав, що це маячня. А ще й копію психіатру відправив. І той обіцяв приїхати і всіх вколоти боляче.

Ото на тебе образилися! Сказали, що ти зрадник. І сволота. А потім відстебнули твого ланцюга від клітини з мавпами. І кажуть – ти звільнений. Пішов геть!

І ти такий (ще до кінця в щастя своє не вірячи) говориш – ну як же ж так? Я ж ваш цирк всією душею люблю! І понуро йдеш до виходу. А всі зловтішно тобі у спину дивляться.

А потім ти відходиш подалі й іржеш на все горло. І радісно тобі. Бо знаєш, що з ними далі буде. А з тобою – вже ні. Зістрибнув ти з цього гнилого базару. І йдеш ти по дорозі. Вільний і непричетний. І смієшся. І радієш. І ось-ось порвеш вкрадений в оркестрі баян.

Так що в цирку даремно торжествують.

А тобі головне – подалі відбігти. Поки не почалося.


Олександр Дедюхін

А ось ті, хто 2,5 роки тому голосували за Зеленського, саме за це і голосували. За беззаконня. Причому свідомо.

Вони мріяли, що прийде весь такий свій в дошку хлопець і буде несамовито, по-диктаторські, розбиратися зі старими політиками, не зважаючи на закони та правила. Розтопче ненависних олігархів заради таких самих простих виборців. Вони саме про це і мріяли.

Не врахували вони лише одного. Зеленський і справді влаштовує беззаконня, але не заради простих виборців, а заради своїх друзів та спонсорів. На пересічних зіц-президенту плювати з високої корабельної сосни.

Ну ось, як приклад, звільнення Разумкова, воно ж потрібно лише для того, щоби у Єрмака було трішки більше влади, щоби він міг ще активніше нею торгувати в інтересах Коломойського, Трухіна, Шефіра та інших. І все це за повної підтримки олігархів, з котрими отому “простому хлопцю з народу” виборці дали мандат боротися беззаконними методами.

Ядро спротиву в особі “Європейської Солідарності” буде все одно рости, тому не зневірюємося.

Ну а Стефанчук стане прекрасним обличчям ЦІЄЇ Верховної Ради та і епохи Зеленського загалом.

Усі відео