Мінцифри «секретить» все про свою діяльність і бездіяльність
Найкращий спосіб приховати оборудки, фальсифікації та розкрадання – засекретити інформацію про них. Так робить кремлівська влада, так роблять і їхні фанати з українського міністерства цифрових ілюзій. Неприємну, незручну та просто небезпечну інформацію просто «секретять» мінциркові джеймсбонди.
У професійному середовищі вже давно говорять про фейковість атестатів відповідності КСЗІ (комплексної системи захисту інформації), виписаних додатку та порталу Дія залежним від Федорова топ-чиновником.
Підозра спочатку сформувалася тут.
А потім жижитального царька прямо піймали на брехні, причому документально.
Але щоб отримати безпосередні докази у вигляді офіційних документів щодо того, хто, коли та як проводив (чи на проводив) державну оцінку Дії на відповідність встановленим вимогам (безнадійно застарілим та неактуальним, але досі чинним), де стоять чиї підписи, і наскільки ці люди/компанії кваліфіковані – для усього цього невтомний правдолюб Сергій Антоненко надіслав запити до СБУ, Держспецзв’язку та МЦТ з однаковою вимогою:
“…надати накази Мінцифри (СБУ, Держспецзв’язку та ін.), що засекречують (встановлюють обмежений доступ) до експертних висновків КСЗІ для мобільного застосунку “Дія”, порталу “Дія” та його складових (згідно інформації, озвученої заступником генерального директора ДП «ДІЯ» Юрієм Козловим на засіданні громадської ради, протокол №7 від 09 вересня 2021 року)”.
СБУ та ДССЗЗІ відповіли Антоненку, що не в курсі, про що йде мова, а от МЦТ замість відповіді надіслало внутрішній наказ МЦТ, в якому зазначено, які відомості є “службової інформацією”, тобто «інформацією з обмеженим доступом».
Не впевнений, що це можна вважати відповіддю, адже МЦТ по суті не відповіло на поставлене питання: надати копії експертних висновків на КСЗІ Дії. А вони натомість свій наказ прислали, не пояснивши причинно-наслідковий зв’язок між ним та предметом запиту. Це як замість відповіді на питання «це ти вкрав ту шапку?» дати в руки запитувальнику Кримінальний кодекс: «на тобі, почитай». Тобто вкрав чи ні – не зрозуміло.
Ну ладно, почитаємо, що ж там пишуть у тому наказі.
Попри вже традиційний для «слуг народу» ідіотизм (або ж вдалу його імітацію), сам по собі наказ доволі цікавий перш за все тим, що дуже зручний для чиновників, адже дозволяє секретити буквально що завгодно про свою діяльність (і бездіяльність, відповідно).
Можна секретити інформацію про будь-які внутрішні документи та кореспонденцію, про будь-яке програмне забезпечення та технічні засоби, будь-що про проекти «електронного резидентства» та «цифрового розвитку».
Особливо ретельно засекретили усе, що стосується проекту так званого «електронного резидентства», я так вважаю, щоб приховати повний провал програми задовго до її початку і скільки на це витрачено мільйонів. (пункти 1.1 – 2.6).
Також «під грифом» опинилися «відомості про науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи у сфері захисту державних інформаційних ресурсів», щоб ніхто не дізнався наскільки колосальні гроші розпилюються в нуль, але без найменшого позитивного ефекту.
Та і загалом наказ дозволяє секретити абсолютно все про будь-яку діяльність МЦТ як органу виконавчої влади, у тому числі про «результати державної експертизи КСЗІ», п. 2.15 (це суть запиту Антоненка); «відомості щодо цільового призначення коштів», п. 2.16 (усі ж розуміють навіщо, еге ж?); «щодо взаємодії з іноземними партнерами» п 2.17 – 2.18 (щоб «кінці в вводу», і щоб партнери теж змогли попиляти трохи).
Також «не для народу» інформація про внутрішню корупцію та відомості щодо зарплати співробітників, п. 5.3.
Нетаємна інформація про фінансово-господарську діяльність (п. 5.1, 5.7) раптом перетворюється на «Для службового користування» – укладені договори, рахунки, акти виконаних робіт, акти на списання. Усе, що заходить в МЦТ, автоматично стає «з обмеженим доступом». Цікаво, якщо занести у будівлю МЦТ книжку, скажімо, Ліни Костенко, чи стане вона одразу ДСК? І шо буде, якщо цю книжку звідти спробувати звідти винести?
Моє улюблене місце наказу: «відомості за окремими показниками…» – це просто шедеврально. Це буквально означає «ми самі, на власний розсуд, будемо визначати що секретно, а що не секретно, не лізьте зі своїми неприємними запитами».
Тобто можна нахабно зловживати, фальсифікувати, відверто брехати, але коли громадськість захоче перевірити, заявити, що «це службова інформація з грифом ДСК». А з державними перевіряльниками, які мають право дивитися інформацію з обмеженим доступом, чиновники швидко домовляться, адже обидві сторони обожнюють договорняки та чорний нал. Тому довіри до них немає.
І так коло замкнулося – чиновники крадуть гроші, фальсифікують документи і не пускають людей до інформації про оборудки, а з перевіряючими-контроллючими організаціями просто «домовляються» та «рішають питання». Чиновники щасливо мешкають у своїй корупційній екосистемі, а громадянами залишається лише роздратовано спостерігати та думати, яким чином цього разу відстороняти від влади нахабних упоротих брехунів-казнокрадів.
А для любителів засекретити усю інформацію про діяльність органів влади хочу нагадати, що за безпідставне засекречування інформації винні особи несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом (стаття 39 Закону України «Про державну таємницю»).
До речі, хтось знає який існує працюючий механізм застосування цього закону? Кому дзвонити/писати/скаржитися? Щоб насправді в результаті скасували незаконний наказ про безпідставне засекречування інформації. І чи взагалі були прецеденти, коли чиновника реально покарали за безпідставне засекречування інформації?
Розумію, що покарати особистого фаворита преЗедента за таку «дрібничку» – це утопія, але, можливо, було щось на те схоже?
Бо я шось не дуже впевнений у можливості законно домогтися справедливості у сучасній Україні. Але все одно достобіса цікаво, які брудні таємниці так ретельно приховує пан Федоров та його гоп-компанія.
Ілюстрація © Правова інформатика
