Найважливіша реформа
Причина того, що ми підтримуємо Петра Порошенка, дуже проста – ми хочемо повернення нашої країни на шлях реформ. Хочемо їхнього продовження. Петро Порошенко для нас у першу чергу – ефективний менеджер, який вміє давати результат. Те, що Порошенко – мільйонер, – для нас перевага, а не проблема. Людина, здатна перетворити зачуханий київський завод у квітучу кондитерську корпорацію, яку з радістю бере під керівництво Фонд Ротшильдів, однозначно вміє керувати так, аби люди створювали високу додаткову вартість. Те, чого бракує всій Україні. Звісно, якщо ці люди хочуть працювати.
Додамо сюди, що без «5-го каналу» Петра Порошенка не було б ані Помаранчевої революції, ані Революції Гідності. А ще армія, помісна церква, багато іншого… Все це важить для нас набагато більше за запиленні байки про альянси Порошенка в минулому (у кого з політиків їх не було?) та бездоказові казочки про «неймовірну корупцію» – в ній звинувачували в Україні всіх політиків.
І от, самі того не розуміючи, ми входимо в жорсткий конфлікт з більшістю населення України. Подумайте самі.
Від дня здобуття незалежності України владу пересічний українець обирав за одним і тим самим алгоритмом. До місцевої влади він байдужий. Цей стан речей дещо змінила децентралізація – у тому сенсі, що чимало людей захотіли стати місцевими депутатами і заходилися агітувати громадян.
Найбільш масово українець ходить на президентські вибори. Але як він обирає? Українець не голосує за програми партій, він голосує за їхніх лідерів. А лідерів українець обирає за принципом «який найкраще підходить на роль чарівника». Ставлення українця до влади – це класика ставлення інфантильного хлопчини/дівчиська до партнера по сексу. Або відповідає вимогам, або ні. Якщо ні, партнера позбуваються і шукають іншого, допоки або не зупиняться на комусь, або самі втратять «товарний вигляд».
Пригадайте. Єдиним (!) президентом в Україні, обраним на другий термін, був Кучма, який для цього примусив суспільство обирати між собою і «огидним-потворним», тобто комуністами. Якщо ви вважаєте, що звинуватити Мороза в замаху на Вітренко, примусити працювати на себе Юлію Тимошенко і загнати Лазаренка за грати в США було легко, чекаю на ваш політичний тріумф. Бо жоден інший президент два терміни не просидів.
До цього. Почитавши класику української літератури, ви побачите цікаву деталь. Злодієм і крадієм українці мають звичку називати не того, хто особисто у них щось вкрав, або чию провину довів суд (останнім вони ще й співчувають, бува), а тих, хто їм особисто не подобається. Заздрять вони, або людина чимось їх скривдила, байдуже. Емоції біжать поперед логіки, і так було завжди.
І от на всю цю дивовижну ситуацію ми з вами приходимо з логікою і доводами, що того, хто їм не подобається, вони мусять прийняти, бо він ефективний… Приймуть? Та пересічний українець швидше буде роками страждати і чекати іншого ефективного, але привабливого. І таке, зважте, на всіх рівнях – від прибиральниці до міністра.
Шановні, скажіть, які реформи можна реалізувати з такими кадрами? Правильна відповідь – ніякі. І ми це бачили. Відтоді, як команда Порошенка запустила реальні проекти, почалися проблеми. Кожен чиновник і активіст, відсторонений просто через невідповідність посаді, зразу ображався, голосив про корупцію і приєднувався до противників п’ятого президента. Проти реформ. Зеленський страждає від того самого. Але йому легше – він ні чорта не робить, і тому ображених менше.
Аби реформи в Україні запрацювали і дали результат, треба міняти ставлення українців до свого керівництва. Треба аби емоції замінила логіка. Аби важила ефективність, а не вподобання. Аби нація подорослішала. Обрання Порошенка у президенти знову означатиме, що цю суспільну інфантильність бодай частково вдалося переламати. Як це зробити? Те саме – говорити. Багато. Достукуватися. До тих, хто здатен почути, для початку.
Це й буде головна наша реформа. Здійснюємо ми її прямо зараз.
