Что осталось за кадром разговора Путина с Байденом
Кремль решил не предавать огласке ряд тем, которые выставляют Путина в невыгодном свете. В частности, в пресс-релизе на сайте Белого дома отмечается, что Байден поднял вопрос продления СНВ-III и подчеркнул, что Соединенные Штаты все так же поддерживают суверенитет Украины.
Кроме того, новый президент акцентировал внимание на масштабной и продолжительной (с весны текущего года) кибератаке на правительственные структуры США со стороны российских спецслужб; на сообщениях о том, что Россия платила талибам за убийство американских военных в Афганистане (Трамп эту тему спустил на тормозах); на вмешательстве в американские выборы в 2020 г. и на отравлении Навального.
В Кремле, в свою очередь, заявили, что переговоры Байдена и Путина носили “деловой и откровенный характер”. Тезис о поддержке Америкой Украины назвали “внутриукраинским урегулированием”, а темы хакерской атаки, вмешательства в выборы и отравления Навального вообще потерялись.
У Путина сосредоточились, в первую очередь, на продвижении нарратива о договороспособности нового президента США, чему подтверждением, дескать, служит его готовность продлить СНВ-III.
Таким образом Кремль пытается убедить сограждан в том, что приход Байдена в Белый дом соответствует интересам РФ. Мол, в отличие от Трампа, тот хочет якобы нормализовать отношения с Россией, отказавшись от гонки вооружений.
Отчасти — подчеркну, лишь отчасти — это так. Демократы действительно хотели бы избежать гонки вооружений. Об этом, к примеру, комментируя переговоры Байдена и Путина, заявила сенатор от Демпартии Дайэнн Файнстайн.
Но все же мухи отдельно, котлеты отдельно.
Этот договор, подписанный Медведевым и Обамой, чьим вице-президентом был Байден, закрепляет сокращение количества стратегических наступательных вооружений (ядерных боеголовок — до 1550, межконтинентальных баллистических ракет — до 700).
СНВ-III позволяет Пентагону сократить ассигнования на поддержание боеготовности и модернизацию ядерных сил, перевести финансирование на разработку и модернизацию высокоточного оружия. Следовательно, Байден закладывает основы для дальнейшего наращивания военного и технологического отставания России от Соединенных Штатов.
В то же время продление договора объективно выгодно и России — в частности, комплексы Р-36М “Сатана” без планового обслуживания специалистов “Южмаша” деградируют гораздо быстрее, чем планировалось. Соответственно, их нужно срочно снимать с дежурства и вооружения. Но при этом, разумеется, российские части РВСН перевооружаются “Тополями-2” и “Ярсами”, которых можно развернуть меньше. А это уже плюс для российской экономики.
Так что неудивительно, что Путин оперативно — сразу после разговора с Байденом — внес в Госдуму РФ законопроект о продлении срока действия СНВ-III до 2026 г.
В том факте, что в этом вопросе Байден и Путин нашли общий язык, на самом деле, не стоит искать предательства интересов ни США, ни Украины.
Потому что, во-первых, см. пункт о технологическом отставании; во-вторых, см. список претензий Белого дома к Москве. Байден предельно ясно дал понять, что еще спросит с России и за кибератаку, и за вознаграждения для талибов, и за Украину. Причем российская агрессия против Украины закреплена в списке приоритетных вопросов. Поддержка Киева Штатами лишь усилится. На это указывают и ответы утвержденного Сенатом на пост госсекретаря известного критика Кремля Энтони Блинкена во время слушаний в верхней палате Конгресса: он выступил за предоставление Украине военной помощи.
В общем, у Киева нет причин беспокоиться относительно стремления Вашингтона развить союзнические отношения. Пусть Украина и не внизу внешнеполитической повестки Байдена, но с Зеленским он еще не созванивался и, вероятно, еще нескоро это сделает. Отсутствие коммуникации вынуждает задуматься об уровне сотрудничества США и Украины. И не будет ли администрация Зеленского лишь отыгрывать роль наблюдателя, при случае смотря, как администрация Байдена “дрессирует” Кремль? А назначение нашим послом абсолютно аморфной Маркаровой только усиливает это впечатление.
Ведь пока Банковая, за исключением обещаний разобраться с септетом вмешивавшихся в американские выборы украинцев, среди которых и член президентской партии, ничего не сделала. Даже в случае с “пленками Деркача” гарант снова продемонстрировал свою лидерскую слабость, а Венедиктова (то ли сдуру, то ли с испугу) не придумала ничего лучшего, как возбудить новые уголовные дела в отношении Байдена и Порошенко. Эпического скудоумия создание.
Кстати, о Порошенко. Создаётся впечатление, что на этом направлении пока работает только он, готовя почву не только для смены власти Украины, но и для полноценного присоединения её к Североатлантическим структурам.
Зе собрался на второй срок? Не смешите мои тапки.
Via Dsnews, Hill.
Джо Байден, ще як віце-президент США, разом з Президентом Порошенком напрацювали і впровадили в дипломатичну практику принцип “ніколи не домовлятися без України про Україну”. Це не так просто, як виглядає на письмі, бо не передбачено міжнародними конвенціями, світова практика давно узаконила ганебну традицію, коли сильніші розпоряджаються долею слабших, навіть не ставлячи їх до відома про досягнені домовленості. Та згадайте хоча б цинічні Мюнхенську й Ялтинську змови. Склад переговірників інший, а принцип той самий. Відмовитися від нього сильних світу цього ніщо спеціально не спонукало. А голос невдоволених і так ніколи не вислуховували.
Але мав прийти в Україні такий президент, яким був Порошенко, якого в іноземних диппредставництвах одностайно прозвали “Бульдозером”, ще коли він був міністром закордонних справ, щоб для однієї зовсім не потужної та, здавалося б, загнаної в глухий кут країни зробити виняток. Це прийшло не зразу, але в США, Німеччині й Франції визнали: “Без України про Україну ми не домовляємося”. Навіть прихід Трампа до влади не скасував цієї позиції.
З Трампом узагалі цікава історія. Він цінив сильних і напористих лідерів і дуже по своєму вмів їх поважати. Трамп став ганьбою для Америки, але для України аж до відходу з посади Порошенка він був доволі вигідним президентом, кращим ніж Обама. І не просто визнав цей постулат підкресленої суверенності України, але й дотримувався його в деталях, до яких не був готовий його попередник Обама. Він перед кожною розмовою з Путіним, на якій серед тем розмови анонсувалася “українська проблема”, розмовляв телефоном з Петром Порошенком і узгоджував позиції. Це вже з приходом зеленого телепня цей принцип перестав діяти, а Трамп схвалював більшість посягань путлєра на наш суверенітет. І нема чого за це на нього ображатися. Ви б стали поважати людину та щось узгоджувати з нею, якщо вона під час вашого першого дзвінка до неї серед невнятного мукання та мекання десять разів вам дякувала за те, що ви її привітали, ще разів 6 запросила вас у гості (ви таких намірів не мали й не маєте), а потім ще невідомо з чим почала вітати вас… От і Трамп більше не побачив з другого боку рівноцінного партнера, з яким щось потрібно узгоджувати.
Але то Трамп із його рашистськими скелетами в шафі. Але ж Байден! Як же він міг?! – вигукнете ви у відповідь на повідомлення про телефонну розмову Байдена з Путіним, на якій президент США підняв українську тему та предметно її обговорював. Ні попередніх узгоджень із Зеленським, ні навіть інформування його про суть розмови після її завершення взагалі не йшлося. Як же так, Джо?!
Самому образливо. Але… Не той політик Байден, щоб здавати Україну Рашистану. Він своїм завданням бачить узагалі ослаблення російського ведмедя та виривання йому без наркозу кігтів і зубів, щоб не загрожував оточуючим державам, а найперше Україні. А чому раптом “про Україну без України”? Бо, на жаль, на офіційному рівні нема з ким в Україні. Так, після тривалого застосування цього принципу його скасування – це не лише відвертий і демонстративний плювок в одну огидну зелену морду. Це ще й певна неповага до країни, в якій якісь безвідповідальні відсотки цю морду зробили президентом. І скажіть, що не заслужили на таку неповагу…
Але на виправдання Байдена та пом’якшення національної ганьби маємо повне право сказати, що тут тимчасово спрацювала інша формула – не “без України”, а “за Україну, замість її влади”. Ви думаєте, що Байдену не доповіли про нові орієнтири Зеленського на проросійську ОПЗЖ, про реванш, який коїться руками влади, про зрадницьку політику, яку тихенько впроваджує колаборантський режим? Такі деталі могли б не надто зацікавити обох Бушів, але не Байдена. З ким йому консультуватися в Україні на офіційному рівні? Я не про особисті контакти з Порошенком, на жаль, не він зараз очолює країну.
Фактично, Байден у розмові з Путіним у певній мірі говорив якщо й не від імені України, бо на це повноважень не має, то в інтересах України. І з протилежного кінця телефонного спецзв’язку вбачав не лише пуйла, але й зейла. Отака баєчка може іноді відбуватися в міжнародній політиці…
І зовсім на останок. Те, що про цей факт особистої зневаги, як і з якимись виправданнями та представленням події у вигідному світлі виступав не сам зеленосяйний, не його недовчений міністр закордонних справ, не головний канцелярист Єрмак, а якась Подолянка… Чи Подоляк? Весь час випадає з пам’яті прізвище цього не службовця, не урядовця, не політика, а чорт зна що і збоку бантик. Отже, те, що якось відбріхуватися доручили тому, хто у владній ієрархії “ніхто і звуть його ніяк” – це підтвердження, що в Зеленського та по всій вертикалі сигнал зрозуміли дуже добре. Як там писав класик: “Зеленскому стало очень тоскливо. Он понял, что его будут бить, бить долго, больно и наверно ногами…” Ну, може класик сказав трохи інакше, а бити будуть таки нашого недоноска. Шкода, що ця ганьба й на нас усіх поширилася…
