Друзям – велюр, ворогам – закон

У нас, здається, знову кейс «Велюру». Коли друзі Зеленського отримують все, а вороги – закон. Цього разу йдеться про зарплати на вищому державному рівні.

Нагадаю одну нещодавню історію. У квітні, коли розпочалася «боротьба з пандемією», Зеленський завимагав обмежити зарплатні державним службовцям, і у тому числі членам наглядових рад та менеджменту державних компаній до 10 мінімальних зарплат, себто 47 230 гривень максимум. «Слуги» у Верховній Раді це підтримали. Таке рішення призвело до зростання корупційних ризиків, і все корпоративне управління в Україні лихоманило аж до осені, коли через вимоги МВФ зарплатні було поновлено.

Але Укргазбанк, яким тоді керував нинішній голова НБУ Кирило Шевченко, за моєю інформацією, весь цей час таємно виплачував величезні зарплати, не звертаючи уваги на популістські ініціативи Зеленського. Щоб перевірити цю інформацію, я двічі (ДВІЧІ!) надсилав депутатські звернення та просив відповісти, які зарплатні виплачували в Укргазбанку, без розкриття персональних даних.

Навіть ризикуючи відповідальністю за ненадання інформації народному депутату України, державний банк у доволі хамській манері відмовив мені у відповіді, посилаючись на таємницю персональних даних, яких я і не просив. Приклад хамства – на фото. Тому я водночас направив вже не звернення, а депутатський запит на Укргазбанк та надаю останню можливість відповісти, чи Укргазбанк сумлінно виплачував своїм керівникам ліміт у 47 230 гривень, або зарплата там була дещо більшою, м‘яко кажучи. Нагадаю, за 2019 рік один лише голова Укргазбанку Кирило Шевченко отримав там 14,6 млн гривень зарплатні, а головою НБУ згодився працювати всього за 477 тисяч гривень на місяць, тобто вдвічі менше.

Справа навіть не в високій зарплаті, це нормально в умовах високих корупційних ризиків. Справа у правилах. І повазі до них. Голову Укргазбанку Кирила Шевченка Зеленський всього через кілька місяців зробив головою НБУ. Друзям – велюр, ворогам – закон, так, Володимире Олександровичу?

Чу. До. Во.

Давайте ще раз, по пунктах.

1. У квітні Володимир Зеленський пробиває через Раду мерзенно популістський закон про обмеження зарплат топ-менеджменту державних організацій. Тепер будь-який чиновник, навіть той, хто вирішує питання мільярдів доларів, не має права отримувати більше 47 тисяч гривень, тобто менше 2 тис. доларів на місяць. Це набагато менше ринкової зарплати. Інакше кажучи, цей закон популістський, лівацький і корупційний – самі уявіть, як би вам лікували зуби, якби закон обмежив зарплатню «зажравшихся стоматологів» до 2000 гривень.

2. Народний депутат Володимир Ар’єв отримує інформацію, що у державному Укргазбанку, яким на той час керував Кирило Шевченко, який зараз призначений Зеленським головою Нацбанку, на цей закон Зеленського поклали болт і платили ті ж зарплати, що і до цього. Тобто ще раз: Кирило Шевченко просто забив болт на рішення президента, а президент його підвищив.

3. Володимир Ар‘єв надіслав два депутатських звернення до Укргазбанку, аби перевірити свій інсайд. І, здається, перевірив. Бо двічі Укргазбанк хамськи і з порушеннями відмовився відповідати, посилаючись на бог зна шо.

Ітогі падведьом.

Зеленський вчергове приймає популістський закон. Друзі Зеленського розуміють, що вони його друзі, і закон можна не виконувати, бо їм нічого не буде. І вони праві, бо їх не тільки не наказують, а ще й підвищують. Так було з «Велюром» Колі Тищенко, який працював, коли інші ресторани були закриті, так було і з Кирилом Шевченко і його Укргазбанком, який отримував свої мільйони, поки інші отримували тисячі.

Таке відчуття, що Зеленський читав Лі Кван Ю у гоблінському перекладі. Реально, все навпаки. Кожне слово. Мо. Ло. Дець.

Дякую Володимиру Ар‘єву. Чудова робота!