Уже скалічені
Будете сміятися, але я вчора мав нагоду спілкуватися з юними “жертвами режиму Порошенка”. Навіть сидів поруч з самою Вітою Заверухою.
Я не маю питань до цих наївних хлопчиків та дівчаток – вони балдіють. Вони купаються в промінях слави, їх плющить від відчуття своєї значущості, вони з радістю пірнають в те лайно маргінезу в яке холодна бездушна державна машина просто не може їх не занурити. Їх пестять захоплені погляди і вони вже бачать себе демонами в шкіряних тужурках, що перебирають гори паперів ставлячи на кожному одну єдину резолюцію – “розстріляти”.
На більше їм бракує, банально, знань.
Розчарування, самотність, відчуття непотрібності нікому, біль за марно втрачені роки, гнитючі злидні і як наслідок – занурення у пляшку та залізання на голку, будуть пізніше. Обов’язково будуть. Повірте людині, яка отака точнісінько восторжена і наївна бігала на мітинги РУХу у 91-му.
Довелося. Надивився.
До цих діточок і дівчаток я питань не маю. Я маю до біса питань до тих безумно жадібних цинічних потвор, які горбами цих чистих і романтичних підлітків брукують власний шлях у владу та велику політику. Я щиро сподіваюся шо коли вони дохнутимуть (а цього не уникнути нікому) ці діточки та дівчатка у них перед очима стояти будуть.
Чисті. Щирі. З уже скаліченими долями.
