ЄвроСолідарність – рік в опозиції
Рік тому, після програшу президента Порошенка на виборах, його прибічникам віщували масове перевзування, його партії – розкол і розпорошення, а самому Петру Порошенку – або політичну пенсію, або еміграцію. А що сталося насправді? Рік боротьби дає можливості придивитися до політсили п’ятого президента та дати оцінку її діяльності.
Минулий рік для команди Петра Порошенка був неймовірно важкий. Без перебільшення – влада зробила все можливе, аби розвернути проти команди п’ятого президента масштабні репресії, а його самого залякати. Очевидно, всі ці наміри провалилися.
По-перше, Петро Порошенко перший за всю історію Незалежної України президент, який після свого дуже бурхливого президентства залишився у великій політиці активним гравцем. Ані Кучма, ані Ющенко просто не мали таких можливостей, а Кравчук брав участь лише в чужих проектах. Порошенко ж примудрився зберегти свій ядерний електорат – біля 4% від загальної кількості виборців та 8% від тих, хто ходить на вибори. Це – абсолютний рекорд серед усіх українських президентів. Поправка, це – абсолютний мінімум підтримки п’ятого президента. Зараз уже добряче більше.
По-друге, за рік ЗЕвлада так і не змогла доказати бодай якісь злочини, що їх закидали п’ятому президентові. Владі не допомогло навіть політичне шахрайство – як то підключення Печерського суду до справ по лінії ДБР, яке знаходить в парафії Шевченківського суду. Те саме стосується оточення Порошенка – навіть осіб найбільш демонізованих. Одна за одною розвалюються справи проти Юрія Гримчака. Нічого не змогли пред’явити Олегу Гладковському. Щодо Ігоря Кононенка та Олександра Грановського справ не порушили взагалі. Все це чітко вказує, всі «злочини», про які нам розповідали у попередні роки «незалежні ЗМІ», – звичайна брехня і наклеп. Або – або. Або нам брехали, або де справи і вироки? Де докази?
По-третє, попри шалений тиск з боку зеленої влади і явно неймовірну кількість «вигідних пропозицій», біля Порошенка залишилася тверда політична команда. Протягом року ми не побачили в ЄвроСолідарності ані «тушок» (як у Тимошенко в 2010 р.), ані внутрішніх конфліктів (як у «Слузі народу»). Ба більше, ті, кого найбільше вивалювали в багнюці «незалежні ЗМІ», як раз лишилися біля Порошенка, тоді як чимало любителів «крутити носиком» відкололися ще на етапі парламентських виборів. Скажу відверто, слава Богу, що відкололися. Відійшли чистоплюї та моралісти, – залишилися ті, хто був налаштований на жорстку виснажливу бійку в умовах, коли ти граєш у шашки, а твої вороги – у «Чапаєва». Такі, як Софія Федина і Тетяна Чорновол. Такі, як гострий на язик Гончаренко. Як усі інші, хто зараз біля Порошенка. Бійці.
Взаєморозуміння та уміння діяти єдиною командою ЄС дають слабку надію, що перед нами тип політичної партії, якої в українській політиці ще не було. Партії, якій не страшна зміна лідера. Очевидно, якщо з ЄвроСолідарності раптом прибрати самого Порошенка, партія нікуди не зникне і не розвалиться. Ці люди просто виберуть зі свого середовища нового ватажка і підуть далі з тими самими ідеями. Так як це було після гетьмана Сагайдачного, коли наступні багато років гетьманами по черзі ставали Жмайло, Голуб, Дорошенко-старший, коротше, колишні соратники Сагайдачного. А це вже підґрунтя для створення реальної ідеологічної партії – організації, яка об’єднує людей не навколо лідера, а навколо певної політичної програми. І програму ту команда Порошенка неодноразово озвучувала – український консерватизм.
Звісно, ні про яку зміну лідера наразі не те що не йдеться, це просто не потрібно. В нашому суспільстві, де і в бізнесі, і в політиці важить лідер, Петро Порошенко сам собою – бренд політсили. Президент з низкою реальних досягнень, який досі бореться… На тлі неспроможності ЗЕкоманди показати якісь притомні результати, шанси партія Петра Порошенка має добрячі. І мусимо зазначити, свій головний капітал – от саме цю команду прибічників – Петро Порошенко зумів зібрати та загартувати боротьбою.
Далі – тільки вперед.
