Крим і вода
Два великі хімічні підприємства на півночі Криму – Кримський титан (виробництво діоксиду титану) та Кримський содовий завод (виробництво кальцинованої соди) продовжують працювати всі роки окупації. За попередньою оцінкою з урахуванням поточного випуску ними продукції (він дещо менший, ніж до окупації), річна потреба цих заводів у свіжій воді (тобто взятій десь зі сторони без врахування внутрішніх рециклів) складає десь на рівні 9-12 млн. м3. З урахуванням того, що немає води Північно-Кримського каналу, який був основним джерелом води для цих заводів раніше, використовується артезіанська вода з свердловин, яких у великій кількості було пробурено з 2014 року. Тобто лише ці два заводи використовують на місяць 0.75-1 млн. м3 води.
Це від 326 до 436 літрів води в місяць на кожного мешканця Автономної Республіки Крим та міста Севастополь (якщо рахувати, що їх число 2,3 млн. мешканців). На день виходить 10-14,5 л на кожного мешканця АРК та м. Севастополь. Ну, тобто лише води, яку використовують ці два підприємства, вистачило би для задоволення у питті, приготуванні їжі та поливу домашніх квітів кожному мешканцю АРК (звісно, при відповідній її підготовці). Її також вистачило б на чистку зубів, умивання та ще невеличкі гігієнічні потреби (звісно, якщо не відкривати кран й не лити воду просто так).
Але ця вода витрачається на промислові потреби, що дозволяє Кримському титану щорічно отримувати валовий дохід на рівні 170 млн. доларів США (при ціні на діоксид титану 2100 USD за тону, а об’ємі річного випуску ~80 тис. т на рік – точних даних не маю, оцінка приблизна, десь пару років тому випуск був десь 70-75 тис, а до окупації завод випускав 108 тис т на рік). Дохід Кримського содового заводу може складати в районі 100 млн. доларів США (при виробництві 400 тис т на рік та ціні на соду кальциновану на рівні 250 USD за тону – оцінка теж приблизна, до окупації випуск був, здається, більший).
Тепер йдемо далі: що роблять країни, які мають дефіцит прісної води, такі як Ізраїль, Саудівська Аравія, ОАЕ, інші? Вони створюють програми розумного використання води (вода там, до речі, коштує геть не дешево, що стимулює споживачів використовувати її економно), використовують повторно після відповідної очистки воду з побутових стоків (наприклад, для поливу у сільському господарстві), опріснюють солонуваті артезіанські води, а також навіть морську воду. Так, це коштує грошей, так, на це потрібні інвестиції, для цього потрібні технології, так, така вода буде досить коштовною (опріснена вода зі зворотного осмосу може коштувати в діапазоні 0,6-1 долара за м3). Але люди в цих країнах живуть, споживають воду, навіть розвивають сільське господарство та будують великі хімічні підприємства (Ізраїль) й ніхто не кудахче про “катастрофу” та не віщає апокаліптичні сценарії.
З ереф, що окупувала Крим, правило просте: якщо в тебе немає якогось ресурсу, щоб його отримати, ти витрачаєш гроші. В Криму дефіцитним ресурсом є вода, й це проблема окупанта нести витрати за забезпечення окупованої території цим ресурсом, це ціна окупації, яка має висіти тягарем на бюджеті країни-окупанта.
То ж в мене питання: якого біса з впертістю віслюка вже вкотре представники “зеленої” влади піднімають питання поновлення водопостачання на територію окупованого Криму? Арахамія, ще інші (я не запам’ятовую більшість тих говорячих голов з СН задля економії пам’яті та безсенсовості пам’ятати непотрібну інформацію), тепер ось наново спечений прем’єр (як там його ім’я? Я ще навіть вивчити не встиг, як воно розродилося сентенціями про наміри відновити водопостачання в Крим).
Щоби що?
Щоби забезпечити водою роботу заводів на окупованій території, збільшити їх виробітку та доходи?
Щоби допомогти країні-агресору не витрачати гроші на вирішення проблеми забезпечення АРК водою (а це, так, великі гроші)?
Щоби запустити сільське господарство (яке було досить потужним до моменту окупації, наприклад, північний Крим був великим районом з вирощування рису) та збільшити постачання агресора та його військового угрупування місцевими овочами та фруктами?
Щоби дати місцевому населенню відчути, що за ерефійську окупацію життя покращується, і зміни не потрібні?
Щоб підвищити привабливість Криму для переселення росіян з РФ для розбавлення/витіснення місцевих мешканців?
Щоби дати іншим країнам привід знімати санкції, бо ж постраждала країна надала приклад іншим?
Врешті решт, щоби нівелювати жертви всіх, хто не прийняв окупанта та постраждав та продовжує страждати від окупації?
Я не розумію, як це все наближає нас до деокупації Криму, про що як типу консенсус всіх українців казав нещодавно шостий президент? Навпаки, в моїх очах все це виглядає відвертим зрадництвом. Я не люблю це слово, насправді, але те, що бачу й чую, все більше мене схиляє до думки, що тут ми й справді маємо справу з не фейковою зрадою, якою нас годували у попередні роки з 2014 хвилі мордорського ІПСО з підспівом місцевих корисних та безкорисних, а самою з нею чистесенькою та нефейковою.
Звісно, я хочу помилятися, хочу вважати, що це все плід моєї фантазії, що це або просто від невігластва та глупства тих, що при владі зараз, або навіть така типу стратегічна гра (хоча, насправді, після 10 місячного спостереження є великі сумніви, м’яко кажучи, в здатності “зелених” грати у навіть примітивну стратегію), але я на власні очі бачу та на власні вуха чую, що закидається в інфопростір, що робиться, що заявляється та що врешті решт відбувається навкруги.
