Про “опозиційні ЗМІ” у Росії
Колись у мене був блог на “Ехо Москви”. Тобто він і зараз є, але – не веду. Як раз після того випадку. Колись з “Еха” мені писали, дякували за дописи і просили детально висвітлювати події в Україні.
А потім…
Ні, не просто війна почалася. Я поїхав на фронт. До своїх, до хлопців з Київський козацький полк ім. Т. Шевченка на прикордонне КПП Новоазовськ.
І побачив я там, що по КПП Новоазовськ – стріляли. З російської території стріляли. Бо не було на українському боці жодного озброєного терориста ДиРи на відстані від Азовського моря до Маринівки. Усі бої чомусь відбувалися на кордоні. І стріляли по нас з Росії. Хлопці це бачили.
Коли я приїхав з фронту – я написав про це в блозі на “Ехє Москви”. Я написав, що на нашому боці терористів ДиРи – нема. Що стріляють по нас – з Росії. Що нема ніякого “повстання Донбасу” – є російська агресія і мене в тому переконувати більше не треба.
Я – бачив. Я – чув. Я – знаю.
Вперше з дня створення блогу на “Ехє” мій допис не надрукували. Редактор зажадав аби я замінив слово “терористи” і дав посилання на “достовірне джерело”, що український КПП обстрілюють з боку Росії.
Того дня журналістська об’єктивність імені російської ліберальної опозиції, якою так хвалиться Венедіктов, для мене закінчилася. Яка нафіг об’єктивність, якщо з терориста ДиРи по його байках про “українських фашистів” достовірних джерел не вимагають, а з мене про те, що я на власні очі бачив – залюбки? Це – уже не об’єктивність.
І знаєте? Демократична Британія в Другу світову війну дружніми собі вважала не ті ЗМІ, які між промовами Гітлера і урядовців Віші, бувало, друкували промови Чьорчіля.
Ні. Дружніми для них були ті, які писали, що Гітлер – окупант і носій нелюдської ідеології, готовий цілі народи спалити в ім’я своїх параноїдальних ідей. Так, такі ЗМІ писали з підпілля. Але ж мова не про те, як працює те чи інше ЗМІ, мова про те кого вважати дружнім.
Доводиться обирати щось одне. Або – бути дружнім Британії. Або – казати “Гітлер думає так, а Чьорчіль – так, а ми – над бійкою”.
А концерти Океану Ельзи, ми й так побачимо.
Ілюстрація – Остап Біндер
