Оббреханий гетьман

Дмитро Вовнянко
Дмитро Вовнянко

Націю характеризує її ставлення до власної історії. Часто достатньо поглянути на те, кого зі своїх лідерів нація сприймає героями – і все зрозуміло. У Британії герої – королі, що зміцнювали імперію, комерсанти і приватири-пірати. Десь те саме у США, герой це той, хто приніс користь державі – не примарну а реальну, у вигляді перемоги, реформи або фундаментальної споруди.

В Україні з цим – повна катастрофа. Герой для українців — це той хто боровся за Незалежність України і зазнав поразки. Ті, хто з незалежної України намагався збудувати повноцінну державу, в українців у героях не ходять. Показовий приклад тут – гетьман Павло Скоропадський. Навіть зараз він залишається лідером України, якого ненавидять категорично всі. Для російських імперців він – ворог, позаяк очолював незалежну Україну і за це його ненавиділи Шульгін і Денікін (реальний факт). Для шанувальників СРСР Скоропадський – царський генерал, землевласник і знову таки сепаратист. Найцікавіше те, що й для багатьох українських патріотів Скоропадський – ворог.

Головна претензія до Скоропадського ніби він «будував в Україні Росію», мовляв – він був недостатньо українцем і тому залучав на службу чимало імперських чиновників, до України байдужих. Окрема тема – нелюбов гетьмана до галичан, насправді – історія, що заслуговує на окремий допис. Ну й звісно «Грамота про федерацію» від листопада 1918 р.



А от що лишається за кадром. У гетьманських установах працювали такі щирі патріоти України, як В’ячеслав Липинський, Сергій Шелухін, Дмитро Дорошенко (автор чудових мемуарів), Михайло Чубинський (син автора гімну «Ще не вмерла Україна). Міністр шляхів сполучення гетьмана Борис Бутенко провів українізацію залізниць – на листи російською мовою його відомство стабільно відповідало німецькою або французькою і тим примусило писати українською інші міністерства. Мінстецем гетьмана Скоропадського працював Дмитро Донцов – майбутній теоретик інтегрального українського націоналізму.

При владі гетьман Скоропадський перебував біля 9 місяців. На момент його приходу до влади на Україні висіли шалені борги, країна була пограбована більшовицькою навалою, країна щойно вийшла з Першої світової війни. Стояли виробництва. Потоком валили біженці з більшовицької Росії. В Україні було біля півмільйона безробітних. Ситуація «пан або пропав» – у всій красі. Проте.

Гетьману Скоропадському вдалося впоратися з усім цим. Виступивши гарантом дотримання права приватної власності, гетьман зумів запустити посівну і відновити роботу виробництв. Угоди з Німеччиною і Австро-Угорщиною відкрили для українських товарів ринки тих країн. Були засновані повноцінний Державний банк, Земельний банк, був створений перший в історії бюджет країни. Відновилася робота залізниць, запрацював видобуток вугілля. Була запущена повноцінна українська валюта – гривня і карбованець. Були впроваджені митна служба, прикордонна служба. Запрацювали органи поліції (державна варта) і спецслужби – Дмитро Донцов згадував, як Держварта заарештовувала учасників проросійських акцій. Зрештою і Дієва армія УНР, з якою воював Петлюра, складалася з частин, що існували за гетьмана.

Гетьманом Скоропадським були створені Академія наук України і два перші українські університети – у Києві та в Кам’янці-Подільському. З’явилася національна опера. Були відкриті 150 українських гімназій – справжніх, з підручниками і навчальними матеріалами.

Те, як українці відплатили гетьману Скоропадському за все це – загальновідомо. Українці захотіли, аби владою стали письменник Вінниченко і журналіст Петлюра – тодішні шоумени. Я часто ловлю собі на думці – а українцям потрібна держава взагалі? Мені часто наша нація нагадує того неробу, який мріє про чарівні палаци – проте не будує собі навіть убогу хатину. Лідер, що намагається зробити з України не примарний рай на землі, а звичайну державу, здатну бодай оплачувати своє існування, для українців – не герой. Яких лідерів хочуть українці? Янголів? Але янголи не ходять по землі.

Поділитися:
Share