Відтепер всі ми – обмінний фонд
«Обмін полоненими» було затіяно лише для того, аби замести сліди злочинів, здійснених під час майдану – заява партії «Європейська Солідарність»
«Європейська Солідарність» категорично засуджує включення до списків на обмін полоненими колишніх співробітників «Беркуту», які причетні до вбивств Небесної сотні під час Революції гідності.
Росія завжди прагнула до включення їх до списків на обмін, але п’ятий президент України Петро Порошенко та наша політична сила завжди вважали такий формат неприпустимим.
Ми як ніхто усвідомлюємо виняткову важливість звільнення наших громадян з полону, і саме тому Петро Порошенко домігся звільнення більше 3000 українських полонених. Однак, при цьому, він завжди знаходив інші можливості для звільнення українців з полону.
Рішення влади про обмін осіб, які причетні до злочинів проти учасників Революції гідності, обірве останні ниточки до безпосередніх замовників злочинів, а вже зараз очевидно, що ці ниточки ведуть в Москву, до головного замовника Путіна та його маріонетки Януковича. Прагнення росіян отримати беркутівців під свою юрисдикцію є публічним визнанням причетності Кремля до масових розстрілів на Майдані, а операція по обміну полоненими знадобилася винятково для того, аби замести злочини, які стали початком військової інтервенції Росії в Україну.
Не для того Росії знадобилась видача беркутівців, щоб організувати обмін полоненими, а для того Росії знадобився обмін полоненими, щоб отримати беркутівців.
Тим більше викликає обурення згода української влади на видачу Росії важливих учасників і свідків злочинів російської агентури. Хоча хіба можна було очікувати чогось іншого від скалозубів, які у розпал трагічних подій на Майдані радили “Беркуту” ебонітовими паличками здобувати електрику, б’ючи протестувальників?
Особливо огиду викликає генеральний прокурор Рябошапка, який, будучи відповідно до матеріалів американського слідства «на 100%» людиною Зеленського, замість того, щоб забезпечувати справедливе покарання злочинців, публічно виправдовує їх звільнення «прямо у залі суду».
Втрата осіб, причетних до вбивств на Майдані, унеможливить покарання виконавців та замовників злочинів, здійснених під час Революції гідності, і відповідальність за це буде лежати винятково на нинішній владі та особисто президенті Зеленському.
Беркутовцев, расстрелявших Майдан, отдают России. В суде прямо сейчас безобразная сцена с прокурорами, подыгрывающими защите беркутни. Закревская говорит, новых прокуроров прислал лично Рябошапка. За одну из самых страшных трагедий нашей страны, когда в центре Киева защитники Януковича расстреливали Майдан боевыми патронами, не сядет никто.
Зеленский может сколько угодно возлагать цветы погибшим на Институтской в белой рубашке и с трагическими щами. Но, похоже, дело Майдана похоронено. И это те дела власти, которые перечеркивают все ее красивые слова о памяти и почтении к жертвам режима Януковича.
Гуманно ли не отдавать беркутню, если в их тюрьмах сидят наши пленные? Не знаю. Знаю только, что попадись сейчас в руки правосудия Янукович, Путин схватит где-то в Крыму или Донецке еще одного Сенцова, раскрутит через Медузу и Эхо Москвы как узника совести, а через полгода поменяет на Януковича. В итоге, вся сволота, приведшая к большой крови, спокойно сидит под Ростовом и в ус не дует. Вся, до мельчайших исполнителей.
А вы и дальше требуйте справедливого суда по делу Майдана. Суд будет. Пашинскому, Риффмастеру, Звиробий. Они, правда, на Майдане были на нашей стороне. Но не Портнова же садить, в самом деле?
Запам’ятайте цей день і цей злочин.
Завтра влада випустить на волю беркутівців, які розстріляли 48 Героїв на Майдані і ще 80 поранили.
Влада зрадила українцям, які виборювали свободу та незалежність і віддали за це своє життя.
Цинічний злочин відбувається прямо на очах, незважаючи на докорінно протилежні заяви і обіцянки так званого презедента.
Подивіться уважно це відео.
Це еталон цинізму і брехні.
Подивіться, і змусьте дивитися інших.
Щоб потім ніяка худоба не волала “Прічьом тут Влодімір?!”
* * *
“Українців можна безкарно вбивати”…
“Українців на очах у всього світу можна розстрілювати як мішені в тирі, можна підривати на мирному мітингу маленьких дітей”, і влада, разом з ручною 100% своєю прокуратурою, підтершись законом задля рейтингів, відпустить злочинців на волю”.
Саме це означає рішення Харківського суду, обумовлене втручанням і тиском влади.
Влада, втручаючись в роботу обвинувачення і суду, видала дозвіл на відстріл українців гуснявими терористами.
* * *
Наталія Дигдалович, я довго думав, що вам відповісти, а потім ще трохи, чи взагалі писати ці слова. І в якому вигляді. То ж пишу публічно.
Вартують, Наталю!
Оцінена. Багатьма людьми оцінена. Мною особисто оцінена, з яким ви не знайомі навіть.
Щороку, двічі на рік, я приходжу до Андрія на Личаківський просто подякувати йому.
Рік тому, коли попередня влада просравши інформаційну війну, вводячи воєнний стан, у відповідь отримала абсолютно антидержавну реакцію ЗМІ та (відповідно) населення – я здався. Я не знайшов для себе мотивів для того, що я намагався робити для інших людей.
“Як я можу щось робити сам, тут, не маючи ресурсів, якщо влада, яка має ресурси, пройобує цілий фронт війни?” – так я думав тоді, вирішивши закинути все.
І тут в друзі на фейсбуці постукали ви. З вашою аватаркою…
То ж, Наталю, не намарно.
Вчора нас зрадили, нас всіх. А вас особливо.
Причому вони знали, що відпустять вбивць Майдану.
Знали ще тоді, коли обіцяли покарати винних 21 листопада.
В очі брехали людям, які втратили найдорожче.
Але це і було частиною їх задуму.
Деморалізувати.
Змусити думати, що намарно.
Змиритися зі статусом бантустану і з сцарьком на його чолі.
Але за цим нахабством ховається звичайний страх.
Страх, який змушує брехати в очі родинам загиблих.
Страх, який змушує влаштовувати беззаконні шоу в судах тоді, коли населення погрузилося в передноворічний анабіоз.
Мені зараз боляче, бо я не маю відповідей на запитання, і я не знаю що робити, бо я нічим не можу допомогти, я отримав такий же удар. Але болить більше не від удару, а від безсилля, від того, що не знаєш, що робити.
Але я підведуся і продовжу йти. Робити те, що можу робити.
Бо я знаю, що нашому поколінню призначено дійти.
Бо не намарно.
Бо в цій країні десятки тисяч справжніх Героїв, незважаючи на все.
Бо наші предки боролися в умовах, коли незалежність України була неможливою, але вони боролися за неї без жодних на те шансів.
І точно не клоунам з продажними кон’юнктурними елементами, які торгують совістю, забирати у нас шанс жити як люди, в цивілізованій незалежній Україні.
Бо, я знаю, встав би і продовжив би йти і Андрій.
Вони сьогодні тимчасово вкрали в нас шанс на справедливість.
Але головне: в тих, хто загинули тоді на Майдані була інша мета – це Україна. Саме за неї і за нас вони боролися.
І ми з вами відстоїмо і збудуємо ту Україну, про яку вони мріяли.
* * *
Це не обмін.
Це бал в честь звільнення злочинців, що вбивали Майдан.
Це свято цинізму, брехні та ницості.
Це свято рейтингів на крові.
Худоба, яка мовчала, як вбивали військових, посміхалася і казала “хочу миру”, зараз вдає, що радіє поверненню полонених, які їй нах не потрібні.
Не називайте це обміном.
Танці худоби на кістках це.
Про серйозне. Я старанно відстежував тематику обміну полоненими. Я не ліз в особисте. Я навіть майже нікого з них не знаю. Я просто відстежував джерела – тут, там і ще отам. Я робив висновки. Я намагався бути відстороненим. Коли днями мій молодший колега Danylo Mokryk. якого я глибоко шаную як професіонала, чи не першим написав, що беркутню, підозрювану в убивствах на Майдані, відпустять у Росію в обмін на наших полонених, і назвав це різними, там, нехорошими словами, я нічого казати не став.
Але сталися ще два пости ще двох моїх молодших колег – куди молодших за Данила (в усіх відношеннях), але обох я теж шаную в професійному відношенні. І отут мушу вставити п*ять копійок.
Наприклад, Дмитро Литвин (Dmytry Lytvyn) пише так:
– Почему нельзя отдать пусть и таких негодяев, если в обмен на это можно освободить наших же живых людей, которые сидят в плену уже годы? Ещё раз: годы! Только подумайте об этом. Годы. В плену. На оккупированной территории. Часто даже без связи с родственниками. Что может быть хуже? В ответ от переговорщиков и от некоторых их руководителей были примерно одинаковые истории из области морального. Типа как же это мы освободим уголовников, и типа причём тут вообще они к войне. Но если подумать: а какая разница? Цивилизованное государство всегда должно бороться за своих живых граждан. Что-то из области морали не должно быть выше, чем конкретная жизнь.
Гаразд. Ця точка зору має право на життя. А от, наприклад, Stas Kozljuk вважає так:
– Неможливо 4 роки описувати історії всіх цих людей і лишитися байдужим. Так, це вже не про журналістику, я в курсі. Бо ж треба бути нейтральним (я чесно намагаюся робити це в текстах, правда). Блін, ви не чули вживу історію людини, яка отримала шість (!) кульових поранень, яка описувала, як бачить палець, який відриває куля. Не чули вживу історію від людини, яка 40 хвилин лежала з кулею під серцем на “кривавому п’ятачку”. Історію медика, який рятував цю людину. Не бачили чоловіків, які реально ридають, розповідаючи про своїх синів чи братів. Майданівців, які через дії силовиків отримали інвалідність. Ви колись говорили з хлопцем 20+ років, якому в “мирному Києві” відстрелили третину ноги? Курва! Ви не чули історію батька Назара Войтовича. Знаєте, скільки було Назару, коли його застрелили? 17 років. Ви чули вживу історію “Пісні”, на очах якого вбили його кращого друга? А цих історій – 130. Все, що лишилося в родичів убитих, – сподівання на справедливий вирок.
… Що можу сказати я сам? Я досі, формально, свідок у справі про вбивство журналіста “Вестей” Веремія. Його я ніколи не знав, та й видання було вороже, так би мовити. І толку з моїх свідчень насправді немає ніякого – я нікого з тих, хто на мене напав, і не встиг роздивитися. Але так сталося, що його застрелили там, де мене за дві години до того побили.
Коли я отямився, я прийшов, весь у крові, до Михайлівського собору, побачив там реальні операційні столи, реальні відірвані кінцівки. Підлога вся в крові. Я розвернувся і вийшов. Моя розсічена голова була дрібницею. Єдине, светр пропав: потім його з мене зрізали, бо зняти було неможливо від присохлої крові. Ну, я живий, і нічого ж. Але чому ці падли будуть на свободі? Я ж навіть жодної цеглини не кинув.
Ладно, хлопці й дівчата, які реально билися й реально постраждали – я розумію, війна є війна. Але я просто підійшов до групи “тітушок” і показав журналістське посвідчення. На тому і все. Хто мене ззаду навернув у потилицю кийком, я навіть не помітив, я ж кажу. Але навернули професійно. Я не дуже розумію такий спосіб реалізації політики. А їх же там було штук сімдесят-вісімдесят. Тож далі я тихо лежав, тримав удари. Хвалити бога, били вже не кийками, а просто ногами. В чоботах. Полежав, встав і пішов – у крові, без телефона, без посвідчення… Ну це я вже про особисте.
Але насправді й це не головне. Головне – що випускають із поля зору як Дмитро, так і Стас – це те, що терористи завжди нахабнішають, якщо йти їм назустріч. Дмитро говорить про нібито “надідеї”, нібито якісь абстрактні міркування. Але штука-то зовсім в іншому. Чим більше ми будемо віддавати убивць і виродків за наших полонених – тим більше буде полонених. І покалічених. І вбитих. Це ж банальна логіка терору, а ми маємо справу з державою-терористом. Абсолютно не розумію, що тут може бути неясно.
Ще раз, для ясності: для наших ворогів наші полонені – це товар. Чим більше готовності ми виявимо до купівлі цього товару – тим більше цього товару вони братимуть задарма. Щоб потім продати нам же нас же самих.
* * *
Я перепрошую, але повторюся. Якщо віддати сепарам (чи руськім) беркутню – то це не просто, знаєте, гуманістичний акт. Авжеж, своїх-то треба визволяти. От тільки чи не замахаємося ми визволяти в такий спосіб? Бо я пригадую про Цемаха. Я саме був у Росії, коли у вересні його обміняли. Так ви не уявляєте, що то було. Я у вчорашньому пості не просто так написав про гігантську поразку. Я знаю, про що я кажу.
Бо він там, значить, визволений весь, давай розповідати, день у день, які вони мирні мешканці Донбасу. Як фашистський Київ, от просто з добра-дива, кинув на них авіацію й танки. І от він, персонально цей Цемах, організував оборону від авіації: зробив із труб муляжі ракет, і українські пілоти так боялися, що на ту територію не залітали от слова совсєм.
А потім укри підступно збили малазійський «Боїнг» і вирішили знайти винного в «народних республіках». І знайшли. Схопили, вкололи наркотою й вивезли. Вони ж там усі бєззащитні були. Апалчєнци.
Одну-то правду він сказав: про «вкололи». Так і було, та це ж і не для кого не секрет. А як його ще заспокоїш, це іпанько.
А от що в операції загинуло двоє наших хлопців (а це правда, хоча у нас про це не дуже згадують) – цього не було. Що не муляжі з труб там стояли, а абсолютно реальні російські установки ПЗРК, і то новітні та в непоганому стані – цього не було. Про «Боїнг» взагалі нічого не було. І це – два тижні. На всіх телеканалах.
Тепер уявіть, що нарозповідає беркутня. Тим паче, враховуючи, що той же Цемах не сам розповідав, йому сценарія писали профі, я ці речі бачу здалеку, та бляха, там кожен побачив би. Ви уявляєте, які сценарії напишуть беркутні? А там же писаки ого-го, Дубінський, помножений на Бужанського, і то відпочиває, достоін только лапті подносіть.
Що це означає? Я вчора вже писав. Це означає, що ще більше наших ставитимуть жертвами і полоненими. А ще набагато більше – жертвами промиву мізків. Тому коли ми говоримо, що «треба визволяти наших полонених за будь-яку ціну», ми говоримо про інше: що цих полонених стане ще більше. І не в рази. А на порядки. Якщо враховувати промивання мізків. Я бачив це. Я знаю, на що вони там здатні.
Я понял, зачем Рябошапка сейчас по беспределу садит ветеранов, атошников, генералов, правых политиков и волонтеров.
ЭТО ЖЕ БУДУЩИЙ ОБМЕННЫЙ ФОНД на то время, когда Зе уже отдаст питуну всех апсеров, террористов, лягиных и так далее.
После этого в рамках “обмена” Путину начнут отдавать нас.
Осуждены? Осуждены.
Вперед в автобус и на мост.
Продолжайте с Израилем сравнивать, ага.
Если бы израильтяне, например, Эйхмана отпустили. Под личное обязательство.
Если бы они, например, сказали, что те, кто в печах сжигал, ну не так чтоб совсем уж и виноваты, да и с теми, кого сжигали, не все так однозначно.
Представили себе?
Вот разве тогда можно было бы сравнивать. А так не о чем говорить.
Как правильно сказал Швец, мы теперь все обменный фонд.
* * *
Нет никаких готовых рецептов на все случаи жизни.
Нет никакой абсолютной справедливости.
А еще в реальности нет никакой абсолютной ценности человеской жизни.
Есть обмен плохого на еще худшее.
Ковентри на Энигму.
Хиросима на еще несколько миллионов трупов.
Обмен любой ценой, чтобы наши не сидели.
Или обмен/необмен, чтобы еще пару сотен, тысяч, миллионов наших потом не посадили.
5 лет был второй вариант.
Сейчас первый.
Ну так я смотрю, апчественность не особо разницу разумеет. Ничему жизнь не учит.
А все-таки надо было не вокруг абстрактного гуманизма танцевать, а свой аналог центра Византаля делать. Как оказалось, одноклеточным абстрактный гуманизм нужен ровно на 5 минут. Потом они о его существовании быстро забывают, вот ведь неожиданность какая.
А тут Юрий Бутусов одну дуже важливу річ написав. А я потім згадав, що й сам колись її написав.
Коли тільки Бузину завалили, я написав, що той, хто подасть це як “вбивство журналіста” – той бреше, бо було це вбивство ворожого бійця-пропагандиста на війні. На мене тоді ще дуже визвірилися, бо ж як так можна, бла-бла-бла.
Але тепер маємо залізне підтвердження того, що наш ворог сприймає ситуацію саме так, а не інакше.
Бо якщо в списки на обмін включені беркутівці, що стріляли в нас, а також терористи, що підірвали 15-річного хлопця, то це означає:
– наш ворог вважає, що ці люди – військові. Його військові.
– наш ворог вважає, що те, що ці люди робили – стрільба по неозброєних та підрив масової акції – це військові дії.
– наш ворог вважає, що ми усі, хто стояв на Майдані чи йшов вулицями Харкова тоді, – військові цілі. Включно з неповнолітніми.
І хай дехто хоч баян порве, розповідаючи, що він не військовий, а просто тихо в кабінці займається журналізмом, – хай комвзвода це у стіночки розкаже, якщо, звісно, знає бурятську.
Бо якщо ворог вважає, що ти воюєш, то ти воюєш. І якщо тих, хто в тебе стріляє, обмінюють як військовополонених, то ти на війні.
Але тут маємо й інший дискурс. Це означає, що усі ті, хто зараз воює на інший бік, прикриваючись формальною відсутністю зброї, зате наявністю чиновничого портфеля чи то журналістського посвідчення, чи то єпископської панагії, чи то пак ще якогось документального виразу фрази “я в доміке”, насправді, не в доміке. Бо ж наш ворог оголосив, що мирняк теж воює – очевидно, що і з його боку також.
Це відкриває шлях дуже далекоглядним висновкам.
Израиль поменял одного своего солдата на тысячу террористов – но главное отличие от дел Майдана – по всем этим…
Gepostet von Юрий Бутусов am Samstag, 28. Dezember 2019
* * *
Розумієте, в чому справа – зараз же Банкова не просто мерзотну справу робить, але й попутно демонструє, що має повний контроль над судовими та прокурорськими органами.
Себто коли треба країну здати – “тупо нема повноважень” вже не працює. Повноваження тупо є. Прокурор та судді тупо беруть під козирьок та за щоку водночас і роблять все, що треба, абсолютно незважаючи на те, чи вписується це якось в КПК та хоча б і в Конституцію.
Після цього навряд чи будь-коли вже працюватиме аргумент “суд і прокуратура в нас незалежні”.
Дякуємо, їхню незалежність ми все побачили.
Тут Victor Tregubov указал на правильную, но редко замечаемую широкими массами мысль о том, что Россия считает всех противников украинской государственности своими солдатами, а всех сторонников независимости Украины – солдатами противника, без разделения по полу, возрасту, профессии и так далее. Взорвал в Украине бомбу и убил ребёнка? Стрелял по участникам Майдана? Писал исторические недокниги, поливая дерьмом украинские символы? Ты свой, братан, нормасик.
Из этого следует неочевидный, но неизбежный вывод. Даже если эта конкретная война будет окончена ЛЮБЫМ иным способом кроме разрушения России, то она не будет закончена. Просто вернется в ту же фазу, что и до 2014 года – без открытых военных действий. Будет финансовая поддержка пророссийских партий (помните Наталью Витренко и Петра Симоненко?). Будут гранты (официальные или теневые) на пророссийские медиа. Будут покушения на наиболее заметных антироссийских деятелей (см. «Степан Бандера»). Будут теракты. Будет раскачка через РПЦ. Будет раскачка через газ. Будет раскачка через соседей. Будет раскачка через политиков. Будет раскачка через этнические группы (см. т.н. «русинский кейс»).
Будет постоянная, неизбежная раскачка. Месяц за месяцем. Год за годом. Под рассказы о том, зачем нам такая многочисленная армия и такие деньги на новое вооружение. Под двуличные размышления о свободе слова. Под визги про американский госдолг.
Будет так.
Если Россия не будет разрушена.
* * *
Не називайте це «обміном полонених». Харківські терористи і «бєркута» – не полонені. Вони кримінальні злочинці.
Не називайте це «обміном всіх на всіх». Це далеко не так. Навіть виносячи за рамки мільйони заручників у окупованих Криму та на Донбасі. Як мінімум кримських татар Путін не віддає. Тому що від нього цього ніхто не вимагав.
Не називайте цей обмін рівноцінним. Так, кожен з наших вартує тисячі їхніх. Але із неможливістю кари для вбивць і терористів ми втратили справедливість.
* * *
Наиболее омерзительно сейчас выглядит даже не власть – с той всё как раз понятно, ей нужно про что-то сказать в новогоднем обращении, кроме падения промышленности и заморозки бюджетных выплат.
Наиболее омерзительно сейчас выглядят те, кто действием или бездействием привёл эту власть в правительственный квартал, а сейчас боится сказать очевидную вещь: полную политическую ответственность за то, что убийцы Майдана без приговора и наказания отправляются в турне, несёт президент Украины Владимир Зеленский.
Полную. Ответственность. Несёт. Зеленский. Точка.
Рябошапка – исполнитель и чорт, Аваков – чорт сам по себе, судьи и прокуроры – исполнительные черти под контролем Банковой, Андрея Богдана, Ермака и компании. Вся эта шобла с Портновым наперевес будет нести ответственность. Но ключевое решение принимал президент Украины, Владимир Зеленский.
Те, кто этого не признают и делают вид, что Рябошапка побежал вытаскивать «беркутов» по собственной инициативе, а судьи по собственной инициативе начали назначать заседания и выпускать их – лицемеры и лжецы. Рыба гниёт с головы. И сгнила она за совершенно рекордный термин.
Президент Украины и его подчинённые по его прямому указанию многократно нарушили законы Украины и принципы, на которых базируется украинское общество. Сказать это вслух – значит сделать первый шаг к решению проблемы. Промолчать – предательство и трусость.
Dixi.
Ладно, Олег Янишевский в списках на обмен с российской стороны. Он заместитель командира полка, подполковник, что-то он мог знать – по спецсредствам, что передавали россияне, по финансированию, по тому, кто работал, возможно, в спецроте со стороны РФ. Допускаем. А сержанты им зачем с 15 года в каждых списках? А фермер-стукач? А харьковские исполнители, убийцы гражданских?
И как не крути, а выходит только одно. Что они будут продолжать шатать ситуацию в Украине. Рассказывая, что у вас гноят невиновных сержантов и борцов с хунтой пять лет, а мы их на обмен как военнопленных, и на ток шоу, и в Крым на отдых на яхту с Бесом. И работу в прокуратуре ДНР, и на вечеринку Союза Добровольцев Донбасса с виски и раками. Вот она, теплая, ламповая и не биндеровская Украина. Где деды, МГБ, крепкая рука и дружба народов. Альтернатива всем воющим по совку, сепарам и любителям русского мира. И никакого другого логического объяснения нет. И не может быть.
В отличие от совершеннейшего беспредела в Киеве, харьковсим террористам вынесен приговор. И это безусловный плюс. Минимальные приличия и первое требование всех соблюдено: установлены виновные и дана адекватная правовая оценка.
А вот дальше начинается лютый трэш. В нарушение всех мыслимых норм, осужденных к пожизненному заключению выпускают из зала суда по личному поручительству. Это вообще что было? Такое впечатление, что УПК не входит в число прочитанных судьей книг.
Сам обмен, при всех эмоциях, может быть необходим. У меня нет однозначного мнения по этому вопросу. Но должны же хоть в минимальной степени соблюдаться правила и процедуры! Можно было обменять прямо из СИЗО. Можно было помиловать осужденных Указом Президента и обменивать после него. Но отпускать под личное поручительство из зала суда осужденных к пожизненному? Это уже полное издевательство.
О происходящем в Киеве по делу беркутовцев вообще трудно писать цензурно. Потому что там происходит вообще запредельное. Умышленно разваливается в суде стороной обвинение дело. Чуть ли не единственное из дел Майдана, по которому собрана вменяемая доказательная база. А это уже просто плевок на могилы Героев Небесной сотни и в лицо всему украинскому гражданскому обществу.
И отдельный вопрос в том, какое дело вообще суду до обмена. Дело суда – вершить правосудие. Обмен – это дело исполнительной власти. Суды же лишний раз продемонстрировали, что являются в Украине не независимой ветвью власти, а департаментом по узаканиванию решений.
Оновлення:Вирок-довічне ув'язнення всім трьом. Але звільнити з-під варти під особисте зобов'язання негайно.Фрунзенский…
Gepostet von Tetyana Dotsyak am Freitag, 27. Dezember 2019
Виглядає так, що завтра (28.12.2019) апеляційний суд змінить запобіжний беркутівцям “чорної роти”, і вони таки потраплять на обмін. Інакше сьогоднішнє шоу в суді немає ніякого сенсу – термінова заміна Рябошапкою групи прокурорів по справі, які не хотіли звільняти підозрюваних, повна колаборація чотирьох “нових” прокурорів із адвокатами беркутівців, оперативність призначення апеляції.
Заради повернення наших громадян, особливо військовослужбовців, які там уже не один рік, можна йти на важкі компроміси і відпускати всіляких потвор. Я завжди дотримувався такої думки і сумніви мав лише на останньому обміні з Цемахом.
Але є межі, які не варто перетинати. На мою думку, це одна з таких ситуацій, обмінювати цих беркутівців не можна. І не просто тому, що один із них натягнув російський триколор в суді, – причини значно ґрунтовніші:
1. Розслідування справ убивства героїв Небесної Сотні має безпрецедентне значення для України. Воно має поставити формальну крапку в питанні легітимності зміни влади в 2014-му і спростує міфи, що ширяться росіянами навколо загибелі українських активістів та боїв на Майдані. У нас і так пару калік, які одразу не повтікали до РФ, а лишились в Україні, щоби за 5+ років слідства та судів тупо видати їх росіянам.
2. Мовчу вже про значення вироків для сімей убитих. Це за замовчуванням зрозуміло, наскільки важливим є досягнення справедливості для них й тієї частини суспільства, що брала участь в Революції Гідності. Забрати цю можливість заради обміну? Не можна ставити громадян перед таких вибором.
3. І це буде апофеозом обкатки росіянами технології маніпуляції Україною через обмін. Якщо вони можуть “виторгувати” в нас навіть убивць Небесної Сотні, наріжний камінь Революції Гідності, то вони можуть витягнути кого завгодно. Це означатиме можливість повної безкарності для російської агентури, військовослужбовців, агентів впливу будь-якого штибу – від Цемаха та Просолової до Вишинського. Адже всіх можна поміняти. Особливо, якщо це кінець року/каденції/передвиборчий період.
Решту нюансів (на кшталт – якого дідька видавати беркутівців, які не брали участі в боях російсько-української війни на боці ворога, не звинувачені в шпигунстві, зраді? чи скільки коштів платників податків/зусиль було витрачено слідчими, прокурорами і адвокатами на розслідування?) навіть винесу за дужки. На фоні трьох сформульованих блоків “проти” їх обміну – це дрібниці.
Це надскладна моральна дилема, але моя позиція – думати про їх обмін можна хіба після вироку й відсидки частини терміну ув’язнення. І то під великим питанням. Але не так як зараз – в авральному порядку та при мовчанці перших осіб держави та генпрокурора.
* * *
Важливий нюанс. Сьогодні терористи Дворніков, Тетюцький та Башликов бодай були визнані судом винними. І у цій справі вже є хоча би вирок із довічним ув’язненням. Тепер росіяни забирають своїх терористів, яких Україна обґрунтовано засудила. Але залишається моральна сторона питання видачі терористів, через яких загинуло четверо громадян України. І це одна ситуація.
Зовсім інша ситуація з беркутівцями “чорної роти”, яких звинувачують у вбивстві 47 осіб та чий запобіжний прокуратура намагається змінити прямо зараз. Бо тут вирок лише маячив на горизонті – за оцінками учасників процесу лишилось не так багато. До вироку мали дійти приблизно за пів року. На фоні пройденого шляху – це дійсно невеликий строк.
Але зараз цих п’ятьох віддаватимуть росіянам у рамках обміну без вироку – і це важливо. Вони не те що не відсидять, а навіть не будуть визнані винуватими вироком суду, і їх уже не можна буде притягнути до відповідальності. Весь сенс втрачається. Тому таке обурення, що їх готують до обміну саме зараз.
* * *
Після кількох спроб заблокувати конвой із двома беркутівцями – їх вивезли з території суду. Завтра на обмін.
Це серйозна помилка Зеленського, яку та частина суспільства, що ще пам’ятає Революцію Гідності, йому навряд колись простить.
Вітаю. Ми тепер офіційно – Сомалі.
Вбивць, злочин яких доведено, і покарання за яке – довічне ув’язнення, відпускають на волю. Порушуючи все, що тільки можливо. Це я про Харків, де вбивцям дали довічне і відпустили під “особисті забов’язання”.
Волонтерів без жодних доказів кидають за грати. Це я про справу Ріфа, Ліси, та Яни.
Вбивць Небесної сотні, провина яких доведена, звільняють через нового прокурора, а вбивці не заперечують свої вчинки.
Все. Крапка. Система офіційно і повністю зламана. Зеля виконав свою головну обіцянку, але тепер система на боці не правди, хоча б частково, а вона повністю на боці вбивць і терористів.
Захисту немає. Навіть теоретичного. Вбивай, гвалтуй, грабуй – тебе відпустять. Бо ти “мав право”, а жертва сама винна. Ну це й навіть “слуги урода” кажуть прямим текстом.
Багато хто, певно, не розуміє, а що тут такого. Ну когось, десь, там щось. Мене це не стосується. Стосується. Бо коли вашу дівчину/дружину будуть гвалтувати або вас будуть грабувати, вам ніхто не допоможе, і відповідальності ніхто не понесе.
Лютий. Тотальний. 3,14дец. Сомалі, країна хорору і терору. Ось так і виглядає – “зломали систему”. Біжить, глупці. По вас йдуть.
Все пишут о моральной дилемме: вытащить заложников, но отпустить убийц. И вроде бы все понятно, но есть один нюанс. Нет такой дилеммы. Есть бизнес Путина-Зеленского, где товаром, который Путин продает Зеленскому, являются украинцы. А валютой, которой платит Зеленский, – независимость Украины. По кусочкам.
И говорить, что мы делаем все для освобождения украинцев, означает ЛГАТЬ САМИМ СЕБЕ. Потому что Путин тут же нагребает новых украинцев для продажи следующей партии товара. “Делаем все для освобождения украинцев” означает “делаем все для пленения новых украинцев”.
Путин и Зеленский торгуют Украиной и украинцами. И этот торг будет продолжаться, либо пока Путин вот так по кусочкам не получит всё, что он хочет; либо пока украинцы не перестанут поддерживать это кровавое торжище, где товаром выступают они сами.
* * *
Ладно, сказала “А”, надо сказать и “Б”.
Вот отдал Зеленский беркутовцев и террористов, дальше что? Ведь обещанного обмена “всех на всех” не произошло. Произошел (почти) обмен тех, кого Путин пожелал забрать, на тех, кого Путин пожелал отдать.
Кого Путин пожелает забрать в следующий раз? Новых террористов? Вариант. Теперь же любой, кто взрывает людей в Украине, свободен от наказания. Теперь убивать украинцев, взрывать украинцев – это не преступление. Это билет на самолет в Россию.
Или Путин захочет не новых террористов, а, например, военных. Муженко. Полторака. Марченко того же. Других киборгов. Привлекательный вариант, кстати, для Путина – создать новую концовку легенде о киборгах. Суд в РФ, приговор, тюрьма, издевательства, бесславная гибель.
Что, не пойдет на это Зеленский? Да ладно, вы знаете ответ. Еще как пойдет. Под аплодисменты гнид-73%.
Чому Порошенку вдавалося обмінювати наших бранців тисячами, не віддаючи росіянам свідків по МН-17, терористів та вбивць Майдану, а ці аж прокурорів прибирають та плюють на законодавство?
Може тому, що він не про рейтинги думав на відміну від цього “найвеличнішого”?
Професійні патріоти ж так любили порозповідати про “договорнякі Порошенка с Путіним” – то як ви цей мутняк поясните?
Так, відповідну картинку зроблять, рейтинг підкріплять, насленню не вперше плювати на могили своїх загиблих, але об таку державу тепер ще довго будуть витирати ноги.
Зелений покидьок почав з підриву моралі. Він висміював майданівців, Армію, він ржав з повісток на війну. Козака Гаврилюка, який за всіх нас терпів ганьбу від ворога, він виставляв гидким і нікчемним.
Продажні люмпени ржали над тими жартами і не розуміли, що втрачають гідність.
Потім зелений покидьок пообіцяв всім перетворити воду на вино. І за обіцянки 30 срібняків його обрали президентом.
А тепер зелений покидьок відпускає вбивць Небесної сотні.
Так народ змусили зрадити своїх героїв.
Сьогоднішня зрада Небесної сотні, просто заради картінки в аеропорту, – це результат от тих помилок. Зеленський – це ворог. Але ворогу дозволили нищити наші святині і руйнувати суспільну мораль. Тепер ворог ці святині продає за фотку. Його власний інтерес, особисто зеленського, вищий за українські святині. Бо ми самі дозволили їх обплювати.
І ось тут має бути висновок, що треба було нищити всіх тих жартівників ще тоді, але що це вже змінить зараз? Нічого. Продалися за тарифи, тепер терпіть.
Це НЕ формула “всіх на всіх”, і це дуже важливо розуміти і пам’ятати.
Я знаю лише одного “українського” “політика”, який системно заряджає обмін полоненими як аргумент на користь того, що він не гімно гімна з пекельної безодні, а достойна людина, статечний член суспільства.
Це Медведчук. Його захисники так і кажуть – нє, ну зрозуміло, що кум Путіна, що кгбшний, що диявол-адвокат Стуса, але ж він витягає наших полонених. Це не дуже допомагає, але така їх риторична позиція, і вони з неї не злізають.
Давайте пригадаємо, хто ще у нас як антитезу всім своїм пройобам виставляє обмін полоненими?
Ні, не Зеленський.
Єрмак.
РФ своїм агентам дає в руки інструмент. Вона їм дозволяє обмінювати заручників, яких вона захопила, на преференції, які їй потрібні.
А Крим для неї – нескінчений резерв нових політв’язнів.
Тому остаточного всіх на всіх ніколи не буде. Тому що всі жителі Криму вже заручники. І їх всіх нам не віддадуть.
Якщо при обміні українська сторона віддасть РФ осіб, які не були задіяні у війні на Донбасі, і при цьому не забере з російських тюрем кримських татар, – це буде злочин і свідома здача наших громадян в московський полон.
Це високу, навіть надвисоку ціну розміняти по рублю.
Це тоді не обмін, а торгівля на фоні трагедії і окремих людей, і цілого народу з метою отримати чи піар, чи, можливо, щось від Кремля за викреслення Криму з перемовин.
Якщо українці ковтнуть такий обмін, значить, візьмуть гріх цієї влади на себе. А розплата потім дожене – за мовчазу згоду на злочин.
Дело даже не в том, что прокуроры со стороны обвинения перешли на сторону защиты.
И не в том, что судебная система перешагнула через законность и окончательно перестала быть независимой.
А в том, что безоружных украинцев, отстаивающих свою свободу, теперь можно убивать, и ничего за это не будет.
Вот мы и выяснили, что мертвых можно убить еще раз.
И Небесную сотню, и всех, кто на фронте.
Сделав так, что все зря.
Причем на первую смерть они шли сами.
А второе убийство – в корыстных целях зеленой банды. Жадность, трусость, подлость, глупость.
Заодно повесили эти смерти на совесть тех, кого, возможно, обменяют. “Парешали”…
Бинго! Любители простых решений (и белые польта тоже, вместе с белыми же бушлатами и плащами) сделали это разом.
✔️ Беркутня вонючая, тобто те, кто вполне объективно подозревались в расстреле Небесной сотни на Майдане (Да, да! Куча огромная экспертиз, видео, свидетелей и ещё хрен знает кого и чего), выходит ВНИМАНИЕ… ПОД ЛИЧНОЕ ОБЯЗАТЕЛЬСТВО.
✔️ И в то же время Андрей Антоненко и Юлия Кузьменко, которые «нетипично отключили телефоны», сидят в СИЗО!
Ох*енно вдруг порасследовались справи Майдана! Да?
Вы же этого хотели, я правильно понял?
Порошенко возвращал наших пленных тысячами, при этом не выдавал ни террористов, ни преступников.
Зеленский возвращает в Украину всего несколько десятков пленных и при этом отдаёт то важных свидетелей терактов, то преступников-беркутовцев.
Элементарная логика подсказывает, что цель этих обменов – скрыть преступления россиян и спасти от справедливого наказания тех, кто расстреливал Майдан.
Вот и все «миротворчество» Зеленского. Спасение жопы Путина от Гааги.
Вчора був не кращий день в моєму житті. Це – правда.
Так. Ми все знали і розуміли, чим скінчиться. Але одна справа знати, що ти смертний, а інша – вмирати.
Вчора вмирали ще раз всі розстріляні. Вмирала віра в якихось конкретних людей. Вмирали принципи заради “всього хорошого”. Вмирала навіть видимість правосуддя.
Люди, які навіть не хотіли знати, що йде суд по розстрілу Майдану. Йде вже п’ятий рік. Дуже повільно. Але з розбіркою кожного епізоду. З дотриманням всіх прав осіб, які є підозрюваними. Ці люди кричали – “Чому їх не засуджено?”.
Що Державою Україна визнано більше 200 осіб потерпілими, що 20 з них не дожили до вчорашнього дня.
Що є гігатонни відео. Що є фіксації епізодів. Постріл – падаюча людина. Поранена чи вбита.
Люди звинувачують президента, що нема вироків. Попереднього, звісно.
Але ви точно хочете, щоб судочинство здійснював президент?
Ви точно хочете, щоб на суді, може й на вашому, була швидко зліплена справа. І вирок.
Ні. Ви цього не хочете. Ви думаєте, що вас це ніколи не зачепить.
Ну штош.
Сегодня силовикам выдали официальное разрешение стрелять в безоружных людей, которые выйдут на уличные протесты.
Сегодня власть черным по белому сказала, что наше конституционное право на протест упраздняется.
Сегодня Россия признала факт того, что в расстрелах на Майдане она учавствовала напрямую, потому что никаких иных причин менять украинских граждан, обвиняемых в преступлениях, совершенных в Украине против украинцев же, нет.
Сегодня Рябошапка и прочие сделали не что-то экстраординарное, а именно то, для чего и были созданы. Они показали холопам, кто в доме главный. Кто будет заказывать банкет, а кто станет в стойло жевать свой силос. Молча жевать. И радоваться, что не пиздят по горбу.
Украина превращается в округ РФ если пока не де-юре, то уже де-факто.
А самое мерзостное в этом всём то, что семь из десяти именно этого и хотят.
Жевать молча, ходить строем, открывать свой хлебальник только дома в телевизор.
Семь из десяти добровольно и радостно станут рабами.
Семь из десяти – тупо желудки.
Как так можно?
Да вот так.
Напомнить вам, как мне плевали в глаза, когда я кричала, что в Киеве ровно столько же быдла, сколько и в Донецке? Быдла, готового поверить любой хрени из телевизора? Быдла, которому не нужна никакая свобода, потому что её не намажешь на хлеб.
Правда, больно расставаться с иллюзиями вот так?
Мне – больно. Мне 3,14дец как больно.
Украинцы в очередной раз проиграли малороссам. Вчистую. Сначала проиграли в Донецке, а теперь везде. У меня снова ощущение бездомности.
Что делать?
А хз. Может, тоже в стойло упаковаться. Может, поймать пулю Беркута. Может, сесть в СИЗО по липовым обвинениям. Такое ощущение, что сейчас все пребывают в полном ох*ении от происходящего и ждут какого-то рецепта избавления.
Нет, не все.
Кто-то сейчас пьёт шампанское и празднует победу над майданутыми.
Ставшую реальной потому, что никогда не переведётся на земле украинской лох, который за три копейки продаст и своё, и чужое будущее. И ещё будет бегать за покупателем, чтоб не передумал.
Год заканчивается причудливо, я бы сказала.
И, наверное, ничего хуже беспомощности в этом мире нет.
Видача вбивць Майдану – злочин. І ось чому.
У нас часто посилаються на прецедент Гілада Шаліта- ізраїльського солдата, якого викрали терористи. На нього обміняли 1027 ув’язнених. Ці ув’язнені, як правило, теж терористи з палестинських організацій. Вони усі були засуджені судом. Механізм звільнення був наступним: їх помилував президент Ізраїлю, але у акті вказав, що насправді ні народ, ні він не прощають їх. В Ізраїлі цей обмін сприйняли неоднозначно, він розділив суспільство.
У нас є незаконні листи прокуратури і незаконна бездіяльність судів при політичній безвідповідальності президента. Ніхто нікого не засуджує, усі прощають злочинців. Ці злочинці є такими самими українцями, а не росіянами. Держава Зеленського просто заохочує злочин і зраду.
Похвально, що дбають про українських заручників, жахливо, що прикриваються ними для заохочення злочинів проти українців.
Я далеко не буду первая, если напишу, что забирать наших пленных ребят просто необходимо. Они наши, мы своих не бросаем. Но есть одно серьезное НО. Даже не одно.
Первое. По официальным данным, наших пленных более 320-ти человек. Это официальные данные, есть ещё неофициальные. На завтра предусмотрен обмен 57 ( последних данных не знаю) наших ребят на 88 ( пока) тех, кого забирает пу. Если ещё остались люди, которым не понятно, зачем забирает, то мне их жаль. Забирает, чтобы скрыть следы своих преступлений у нас в стране. Мало того, забирает без вынесенных судом решений об их виновности при наличии всей доказательной базы. Нет решений. По итогу у нас в стране они не совершали никаких преступлений. И я даже не сомневаюсь, что через какое-то время они окажутся на территории Украины, не понеся никакой ответсвенности за убийства, которые они совершили.
Второе НО. Дальше на кого вы собираете обменивать ещё 250 пленных, тех, которые официально числятся в списках на обмен. На активистов, на волонтеров, может, на военнослужащих, которые воевали?
Третье НО. Выдавая россии людей, которые совершили преступления, без судебных решений, мы навсегда теряем возможность обращения в Европейские суды касательно аннексии, мы лишаемся возможности получить какую-либо компенсацию за нанесённые войной убытки нашей стране. Нет осуждённых – нет дел. Все. За жизни сотни людей, погибших на Майдане, не понесёт ответственность никто.
И ещё раз повторюсь. Люди, которых сейчас отдадут россии, через какое-то время вполне могут оказаться на территории Украины.
Ещё одно НО. Нам наглядно продемонстрировали, что судебной системы у нас в стране нет. Кого нужно – посадят, кого нужно – освободят. Правовое государство Украина просто уничтожено. И если каждый из вас в этой конфигурации потом будет задавать вопрос, когда за вами придут, «а меня за что?», не удивляйтесь, за что – придумать всегда можно. 37 год тому показатель.
То, что это плевок на могилы погибших и на их живых родственников, похоже, уже мало кого интересует.
Це так страшно жити роками і не знати – як він там, твій найрідніший – батько, коханий, син – там в полоні. Чи не б’ють його, чи не хворіє, чи не голодний. Чи не знущаються там з нього просто зараз, чи не мерзне він цієї грудневої ночі. Не знати – коли ти побачиш його, і яким він тоді буде. І чи побачиш взагалі… Жити, як в анабіозі. Ловити чутки і новини. Чекати обміну і перебинтовувати серце надією, коли повернули всіх, крім твого.
Це так страшно, коли людина, яка, ймовірно, вбила твого найріднішого – батька, коханого, сина – живе повноцінним життям – тусить, кохає, спить в теплі, живе і радіє життю десь в Росії та плює на його могилу і твоє розбите життя. Страшно, коли троє з цих п’яти сидять і пересміюються в клітці за склом в Святошинському суді, поки судді, прокурори і адвокати розбирають результати експертиз і продивляються з кількох ракурсів відео того, як вбивали одну з найрідніших тобі людей в світі. Якої ти вже ніколи не побачиш, не обіймеш, не почуєш. Єдина твоя надія – це що тих, хто зруйнував твою долю, покарають по закону.
Я знаю багатьох рідних Героїв Небесної сотні. І знаю рідних, які чекали чи чекають своїх Героїв з полону. Страшно, що не можеш допомогти ні одним, ні другим. Хоча б на краплинку зменшити їхній біль.
Це так страшно, що ХХІ століття на календарі – гаджети, відеозв язок, політ на Марс в найближчих планах, а люди – досі предмет торгів, як на ринку. Як товар. Як раби. Натуральний обмін, блд.
Зараз перед очима так багато людей.
Пані Катерина Шаповал. Якось вона обійняла мене на черговому засіданні і сказала: «Дякую, тобі дитинко, що ти завжди з нами. Може, хоч завдяки вам (журналістам – авт.) їх посадять». Вона ходила, здається, на всі «майданівські суди» і боролась до останнього. Її крик: «Ти вбив мою дитину!» я, мабуть, не забуду ніколи. Вона так і не побачила, як вбивць її сина покарають, її серце зупинилось 6 лютого, через 5 років після вбивства її єдиної дитини, Сергія Шаповала, на Інститутській.
Перед очима Вікторія Пантюшенко. Зі, здається, 6 років шлюбу, майже 5 вона чекає свого чоловіка, танкіста Богдана Пантюшенка, з полону. Я знаю жінок, які кидали своїх мобілізованих чоловіків через 3 місяці, бо «устала ждать». Я знаю жінок, які кидали чоловіків, бо не купляв айфон чи шубу. А вона чекає. По відео видно, що в Богдана після потрапляння в полон змінилась форма носа –я не лікар, але, здається, це перелом. Коли у 2017 був останній обмін «всіх на всіх», інші рідні раділи, а Вікторію чекав удар – її Богдана не повернули. Не повернули також Глондаря і Корінькова.
Перед очима Сашко Капінос. Дебільне таке інтерв’ю було. Я ставила йому такі дурні питання, а він відповідав взагалі не по темі. Лише через рік після його вбивства на Майдані я зрозуміла, яке велике послання він залишив нам тоді.
Перед очима Віктор Орленко – останній Герой Небесної сотні. В тій лікарняній палаті він дивився в одну точку мутними очима, його шия зі слідами трахеотомії весь час дригалась, і по всьому тілу весь час плили струмки поту. Він вийшов з коми після того, як «берктутівці» вистрелили йому в голову. Його дружина весь час обтирала його серветками і говорила, що він неодмінно виживе. Бо він мусить вижити. Вона так мужньо боролась за нього до останнього. Але програла.
І ще перед очима одна людина. Я бачила його пару десятків разів. Він приходив на кожне судове засідання, сидів неодмінно біля клітки. Він дуже уважно слухав усі покази і переглядав відео. Це, мабуть, теж дуже страшно, знати, що ти привів у світ людину, яка наробила стільки зла, і жити з цим. Не знаю: він так уважно все слухав, бо хотів щоб його 99% винну дитину виправдали чи зменшили термін, чи бо сам собі хотів довести, що його син не міг таке зробити. Він захищає свою дитину чи себе від усвідомлення: ти породив монстра. Це – батько Аброськіна. Я все чекала, що він висловить свої співчуття хоча б одній людині – матері, сестрі, батькові, братові, дочці тих, кого вбили на Майдані. Бо незалежно від того, його це син вбив чи чийсь інший, – це просто по-людськи – висловити співчуття тим, хто втратив своїх синів. І це, мабуть, дуже страшно, що батьки люблять свою дитину до останнього подиху, якою б вона не була, і якого б зла вона не накоїла. Можливо, я помиляюсь.
Я завжди знала для себе , як правильно, а як ні. Я не знаю, як зараз вчинити правильно, чесно. Я знаю точно, що зло має бути покаране. Що ті, хто залив Майдан кров’ю у 2014-му, мають бути покарані. Я знаю точно, що мами і дружини наших полонених Героїв не повинні жити в такому пеклі роками. Я знаю точно, що наші полонені, ті, хто, дійсно, захищав нас, мають якомога швидше повернутись додому.
Дві моїх такі особисті та такі болючі історії, якими я займалась 6 років свого життя, зараз зіштовхнулись лобами. Відчуття відчаю від того, що вперше в житті не знаєш, яка чаша вагів має переважити в твоїй голові.
І точно знаю одне: не дай, Боже, нам з вами колись опинитись в такому ж тяжкому становищі, в якому в цей вечір знаходяться рідні наших Героїв –і живих, і мертвих.
Якщо суд над обвинуваченими в розстрілі 48 і пораненні 80 безоружних майданівців тягнеться роками – це погано.
Якщо влада на завершальній стадії відпускає підсудних і унеможливлює рішення суду – це руйнування не тільки справедливості, а й власне держави.
Я розумію, що треба витягувати з російських тюрем наших. Сам працював на обміни, в ході яких додому повернулися сотні українців.
Але, по-перше, за час моєї каденції було засуджено 1200 терористів і ще 1300 перебуває на стадії слідства. Тож міняти є на кого.
По-друге, справу про вбивства на Майдані треба спочатку довести до вироку суду. І лиш затим – міняти.
Непокаране зло регенерує себе.
Невизнане зло в Москві оголосить себе добром і нищитиме правду, за яку віддали життя Герої Небесної Сотні.
Сегодня в суде словила флешбек.
На минуту показалось, что я не в Киеве в 2019-м, а в Крыму в 2014-м…
Киевский районный суд в Симферополе
15-е марта 2014-го года. День перед «референдумом». Суббота.
Суд пустой. И, в принципе, закрыт.
«Судят» Стаса Ермакова. Админка.
Нас конвой пустил, так как мы громко стучали и уверено говорили, что нам надо сюда, тут будет заседание, и мы точно знаем. Хотя это была всего лишь моя версия от безысходности – куда мог исчезнуть человек из райотдела.
Я тогда еще не знала, что происходило с теми, кого в Крыму закрывали по админке на 5-10 суток… Но предыстория его похищения уже ничего хорошего не предвещала.
Так в чем флешбек – то же ощущение бутафорности, нереальности происходящего. То есть вроде бы и ты в суде, и ведёшь себя как в суде, в процессе. Но при этом странная именно ты, потому что для остальных – это гребаный цирк. То есть стремные чуваки в штатском просто приехали за постановлением, чтоб отвести задержанно-похищенного в изолятор. И уже вроде договорились, все печатают…
Ничего не предвещало. И тут мы. Какой-то адвокат, какие-то журналисты. Прям читаешь по их лицам – кто все эти люди? В чем задержка? Суд? Какой суд? А… ЭТО суд? Тут не просто бумагу получить? Заседание? Какое заседание?
Что только привычка судьи вести заседание и убедительная игра «актеров» – меня, Стаса – удерживает реальность, удерживает суд в суде. Наперекор тем, у кого в этом закрытом и пустом здании сейчас пистолет. Которые еще просто немного стесняются, поэтому вынужденно слушают «весьэтотбред» и покорно сидят ждут, когда закончится этот «бл*дский цирк», и они смогут получить свою постанову. Офигевают от наглости даже не адвоката (меня они игнорят) – судьи, задающего какие-то вопросы. Но еще не знают – это так надо или уже нет, они уже могут его просто прижать и получить бумажку или рано. А может просто не знают – на чью сторону станет конвой, если что. И конвой тоже еще этого не знает. И вообще не знает, что придется на чью-то сторону становиться…
Ощущение будто ты играешь в плохом спектакле, и сцену уже в принципе унесли, и занавес, и кулисы. И со зрителями напряг. Но включается какая-то злость – «тыжадвокат» и ты доиграешь до конца. Даже если сейчас обвалится потолок или начнется стрельба… Потому что кажется, только пока ты играешь В СУД – эта реальность (суд) еще как-то держится. И тебе даже начинают невольно подыгрывать.
Очень стремное ощущение ускользающей реальности и безнадежной попытки эту реальность спасти.
Мда… тогда, в Крыму это было последнее (пока) заседание в Украинском суде…
* * *
Потерпілий Шевченко: “Разом з беркутівцями в Росію поїде наша судова система і справедливість”.
На цьому відео зафіксовані смертельні влучання в 47 людей, загиблих на Інститутській.
Зеленим квадратиком позначено ще живу людину. Червоним – момент влучання\загибелі.
В хронологічній послідовності. Прив’язано до астрономічного часу.
Внизу підписано ім’я людини в кожному з епізодів.
Це відео є в матеріалах справи.
Також до астрономічного часу прив’язано переміщення та постріли Аброськіна та інших беркутівців (це багатогодинні відеосинхронізації з усіх камер та відео, які дають повну картинку того, що відбувалось, посекундно).
Ці відео – одні з доказів у справі розстрілу на Інститутській, в якій обвинувачуються п’ятеро беркутівців. Сьогодні їх хочуть випустити в апеляційному суді заради обміну.
Більше підсудних в цій справі нема – всі втекли або померли. Це єдині, від яких можна тягнути цю ниточку.
Готові віддавати?
* * *
Виявляється, що:
▪️Прокурори – не самостійні процесуально і подають ті клопотання про зміну запобіжних заходів, які їм скаже начальство;
▪️Прокурори не тільки несамостійні процесуально, вони ще й міняють за наказом свою позицію на діаметрально протилежну. Ще вчора щодо цих обвинувачених вони бачили ризики втечі, а сьогодні, за наказом, – вже ні.
▪️Більше того, чудово усвідомлюючи, що запобіжний захід змінюється для виїзду обвинуваченого в РФ, прокурор під запис скаже у засіданні – ризиків втечі немає.
▪️Судді – туди ж. Чудово усвідомлюючи, заради чого цей спектакль, і що обвинувачені за кілька днів уже будуть поза зоною досяжності українських правоохоронців, ухвалюють, що ризиків утечі не вбачають.
▪️Потерпілі? Немає такої сторони тепер в процесі. Прокурори – за зміну запобіжного, обвинувачені та їх захист – теж. Думка потерпілих – лісом. Давайте тепер самі раду своїм загиблим і покаранню виних.
Всі, хто радіють передобмінним судовим процесам, ви хоч розумієте, що цим освячується практика ручного керування запобіжними заходами, суддями та прокурорами “заради державної потреби”?
Вчора це була потреба у військових справах, для обміну. Сьогодні вже випускають теж для обміну, але і в невійськових справах. Завтра вже буде не для обміну, а просто, бо державі треба. І вся ця постановка у позазаконне поле правоохоронної системи – на вимогу РФ. Нормально?
Кожен, хто сприятиме виїзду за кордон обвинувачених та підозрюваних, у яких є чинний обов’язок не покидати місце проживання, – співучасник їх втечі. Немає іншого визначення.
Хочеться когось поміняти – давайте вже після вироку. Можна ж так? Можна. Але комусь треба довести, що ми failed state, і ми слухняно, іменем держави, варганим незаконні схеми, підтверджуючи це.
В цьому місці – моя нескінченна повага одиницям прокурорів, які не стали виконувати цей незаконний наказ. Дякую вам.
Хто не знає, в цю передноворічну пору, прямо зараз відбуваються або готуються суди по зміні запобіжних для обміну (невичепний перелік):
✖️ Беркутівців, обвинувачених у розстрілі на Інститутській;
✖️ Бутрименка, обвинуваченого у тому, що він привів у схованку до групи українських спецпризначенців російських колаборантів, наслідком чого стала загибель десятка бійців, поранення та полон для решти;
✖️ Групи колаборантів з Маріуполя, які обвинувачуються у штурмі держустанов під час захолення міста, теж з загиблими бійцями;
✖️Терористів, що вчинили теракт із загиблими у Харкові, і визнали це.
* * *
ГПУ змінило групу прокурорів у справі беркутівців. У суд прислали нових.
▪️Прокурори, що вели роками справу беркутівців, виступали проти зміни їм запобіжного заходу
▪️Щойно ГПУ змінило групу прокурорів, і прислало до суду нову групу прокурорів.
▪️ Постанову про зміну прокурорів підписав Рябошапка.
▪️Прізвища нових прокурорів: Шевеленко, Суботін, Мазепін, Чорноус
Фото © Herman Krieger, Insider
На фото сидять: стара група прокурорів і представники потерпілих, в тому числі прокурори Олексій Донський і Яніс Сімонов, адвокат Закревська. Стоять: нова група прокурорів.
Деталі за посиланням.
* * *
Один з беркутівців про відвід нових присланих прокурорів: “Вважаю, що старими прокурорами сторона потерпілих маніпулювала, а це вже прийшли чесні прокурори”.
Зал рже.
Всі беркутівці одноголосно та їх адвокати ЗА нових присланих прокурорів і проти їх відводу.
Представниця потерпілих Сторожук: “Нові прокурори не ознайомлені з матеріалами, не знають навіть скільки обвинувачених у цій справі. Ви їх допустили, вони очевидно заявлять якусь свою позицію, але ми їм не довіряємо, вони є упередженими”.
* * *
Тепер зрозуміло, нащо було у Департамент з майданівськими прокурорами ставити керівником “парашутиста” Мисяка, який привів у Департамент купу своїх людей, які ніколи раніше зі справами майдану не працювали, і користь від яких була великим питанням.
Саме з них і зібрана нова група прокурорів, яка постановою Рябошапки терміново заведена в суд, де прокурори у справі розстрілу на Інститутській пручались звільненню з-під варти беркутів.
Вам будуть говорити, що це прокурори у справах Майдану, бо вони ж у відповідном департаменті. Але ні, ще кілька місяців назад вони ці справи в очі не бачили.
* * *
Силовики свідомо відкладали резонансні звільнення на останні робочі дні року.
У документі, отриманому Інсайдером, йдеться про алгоритм дій щодо запобіжних заходів: до 23 грудня не вчиняти ніяких дій, але розпочати їх з 24 грудня (останні робочі дні, вочевидь, розрахунок на блискавичність дій + передноворічну суєту громдян)
Також видається наказ “узгодити” свої дії з судом та учасниками процесу, тобто мова йде про позапроцесуальну змову.
Звісно ж, навіть це незаконне розпорядження не було виконано нормально – з родинами загиблих майданівців нічого не узгоджували.
Документ підписаний “Департаментом 26” і не має, звісно, підписів та прізвищ.
З зали підказують, що Департамент 26 – це Департамент нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту.
Ні, вони не повернуться.
Це правда життя.
А ми навіть не здатні притягнути до законної відповідальності їх убивць.
І це теж правда життя.
І нам усім з цим тепер якось жити.
Фото на заставці © Сергій Нужненко / Радіо Свобода
Акція під Офісом президента України, Київ, 3 жовтня 2019 року
«Copyright © 2018 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»
