Виборча арифметика

Тарас Чорновіл
Тарас Чорновіл

Є така наука математика, а в ній розділ – арифметика. Цього навчають ще в перших класах молодшої школи. Але дехто з видатних діячів із високими титулами цього засвоїти не можуть. Тому пару слів про елементарну арифметику на цих виборах.

Я без жодних застережень буду голосувати за Європейську Солідарність, до чого й вас закликаю. Бо є за що, а ще важливіше: голосуючи за ЄС, ми дуже чітко голосуємо й проти реваншу, вихолощення змісту нашого суверенітету та багато всього іншого. Для мене у тому списку є багато важливих кандидатів, яких хочу побачити в Раді. Але в контексті вище сказаного мені дуже важливо, щоб у майбутній напів проросійській, напів космополітичній Раді був Volodymyr Viatrovych. А він у списку під №25.

До чого тут арифметика? – спитаєте ви. А все дуже просто. Потужна, координована з Росії та ряду олігархічних центрів кампанія шельмування Порошенка та його соратників дала свій результат. Їм удалося не лише вибити Порошенка з посади президента та посадити в його крісло самозакохану маріонетку. Вони й зараз спрямовують до 90% негативу проти команди ЄС та її лідера. Наше всеядне насєлєніє та, на жаль, і певна частина народу повелися на це. Рейтинг політсили перед виборами коливається в районі 8%. Це абсолютна гарантія, що ЄС (на відміну від Голосу, Батьківщини, партії Смешка…) проходить у Раду разом зі Слугою Урода та Кремлівською Платформою.



Але абсолютна ціна 1% – 2,25 депутатського місця. 8х2,25=18 місць. Ще приблизно 20% наберуть партії, які не подолають бар’єр. Це орієнтовно 45 депутатських місць, які підлягають розподілу між партіями, які подолають бар’єр. Не буду тут вести довгих і чітких розрахунків. Але Слуга Урода з них отримає більше половини, десь від 25 додаткових бонусних місць. Свій, другий за розміром бонус отримає й Кремлівська Платформа. Третя частка відійде до ЄС. Це десь 4-5 депутато-місць. Гарантовано, що не більше. Виходимо на позначку 22-23 члени майбутньої фракції ЄС за списком. А я хочу бачити там №25 В’ятровича.

Хто ж вкрав у українців шанс отримати в парламенті безкомпромісного захисника нашої історичної спадщини? Знову ж елементарна арифметика. Беремо для прикладу партію Гройсмана, яка, це вже доказали всі: і дружні, й не дружні соціологи, не може набрати більше 2%. Це його стеля. Що робить прем’єр? Найперше, він із завзятістю, вартою кращого застосування, знищує своє добре ім’я (а він таки його здобув цілком адекватним урядуванням), сіє гризню й бруд проти своїх друзів та ідеологічно близьких політиків із ЄС та ні слова кривого не допускає проти Зеленського чи Медведчука… Але він ще забирає приблизно 4,5 депутатського місця зі спільного з ЄС електорального середовища. Не в Зеленського, а виключно в Порошенка. З цих вкрадених 4,5 місця десь 2,5 піде Слугам Урода, до 1,5 місця Медведчуку та менше одного місця для ЄС. Вкрали 4,5, повернули (не зі своєї волі) десь 0,6-0,8. Якби Гройсман змирився з очевидним і припинив це тупе розтягування голосів демократичних і патріотичних виборців (краще б раніше відкликав свій список, а тепер хоча б визнав поразку та закликав голосувати за своїх давніх партнерів), картина була б трошки іншою. 18 питомих місць, додаємо ще десь 4 місця від бонусу за рахунок інших партій та ще 4,5 тих, які відтягує Гройсман. Маємо вже 25-26 гарантованих місць для ЄС.

Тому, коли раптом виявиться, що дехто з дуже потрібних нам патріотів та експертів не попаде в Раду, маємо знати поіменно тих, хто вкрав наші голоси та віддав їх космополітам і відвертим українофобам. Я тут навів для прикладу Гройсмана, бо він дуже активно обурювався, що йому, бач, замість підтримки, перепони чинять. А те, що з 2 аж ніяк не намалюється 5, наш урядник не дуже задумується.

Але Гройсман – лише дрібний приклад, як і ті ж дивні націоналісти на чолі з Тягнибоком, що так само свідомо передають голоси патріотичних виборців україноненависникам. Там же майже всі, за винятком здрібнілого Опоблоку, пасуться на патріотичному електораті. Проте є дещо гірше. Лідер Голосу Вакарчук так і не послухався мудрих порад: закрити рота й до дня виборів не виходити на жоден ефір. Кожен його публічний виступ на політичні теми – автоматично мінус пару десятих для його віртуальної партії. А наговорив він за останній тиждень десь так відсотків на два мінусових. І коли Голос таки пролетить, а він уже чітко увійшов у критичну зону, то шкода від цього буде в два з гаком рази більша, ніж від “закоханого самолюбованія” Гройсмана.

Я тут нікого не агітую. Серед моїх читачів та друзів є й прихильники Гройсмана (а я й надалі буду стверджувати, що його уряд був найкращим за роки незалежності), Вакарчука (я, не зважаючи ні на що, і далі вважаю його не лише чудовим співаком, але й знаковою постаттю нашого суспільства). Колеги, це ваш вибір. Але ж ви не зе-боти, ви патріоти й умієте думати власною головою. Просто разом зі мною ще раз пройдіть усі ці арифметичні дії й подумайте про свій вибір: це дійсно буде того варто?

Поділитися:
Share

Share