Надія є

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Історія знає чимало ситуацій, коли у, здавалося б, категорично програшній ситуації знаходився вихід, який призводив до відновлення ситуації, а то й до перемоги. Ставалося це через нестандартні кроки держави, що перебувала у скруті, або політиків, або завдяки збігу обставин та цілій низці факторів, що вплинули на ситуацію.

Прикладів – безліч.

Це й історія про те, як нікому ще невідомий 18-річний Карл ХІІ Шведський, коли на нього навалилися зразу Данія, Саксонія, Польща та Московія, замість оборонятися у Швеції висадив десант біля Копенгагена і вивів Данію з війни, після чого рушив під Нарву, де стрімким ударом розгромив росіян Петра І (росіян було у 4,5 рази більше і сиділи вони в укріпленому таборі). Полтава була аж через 9 років – до неї Москва в рило здобувала ще не раз і не два.



Це й «диво Бранденбургського дому» – історія про те, як прусський король Фрідріх ІІ після нищівної поразки у битві при Кунерсдорфі спершу був врятований від остаточного розгрому тим, що росіяни не організували переслідування. Другим щастям для Фрідріха була смерть російської імператриці Єлизавети – це дало йому змогу укласти з новим імператором Петром ІІІ мирну угоду. Здавалося, хто б міг подумати?

Але те все – минуле. У нас наразі проблема дещо інша – вибори Президента. Чи існує прецедент, коли кандидат, який у першому турі був другим з відривом, у другому турі виграв вибори? Так, існує, і стався він практично щойно.

2016 р. Австрія. Діючий на той момент президент Хайнц Фішер участі у виборах не брав, позаяк відбув президентом два терміни. За президентство змагалися сім кандидатів. 24 квітня 2016 р. відбувся перший тур виборів, за результатами якого переможцями вийшли два кандидати – незалежний (але за підтримки Австрійської партії зелених) професор Олександр Ван дер Беллен і лідер популістської праворадикальної Австрійської партії свободи Норберт Хофер.

Вигравав Хофер – за нього віддали голоси 36,4% виборців. На другому місці був Ван дер Беллен – 20,38% голосів. Розрив становив 16,02%. Вам це нічого не нагадує?

Кілька тижнів енергійної передвиборчої боротьби завершилися другим туром виборів, який відбувся 22 травня 2016 р. Результат голосування вразив усіх. Александер Ван дер Беллен, який у першому турі програвав з диким відривом, у другому турі виграв вибори з результатом 50,35%, проти 49,65% у Норберта Хофера.

Результат виглядав справжньою сенсацією. Природно, Партія свободи з таким програшем миритися не стала і оскаржила результати виборів у Конституційному суді. Представники партії надали 152-сторінковий позов, у якому перелічили всі порушення регламенту під час підрахунку голосів та вказали, що всі ці порушення могли бути використані для маніпуляції даними. Розглянувши всі деталі справи, Конституційний суд призначив переголосування, яке й сталося 4 грудня 2016 р.

Результат – 53,8% за Ван дер Беллена, 46,2% – за Хофера. Президентом Австрії став Александер Ван дер Беллен.

Прецедент, як бачимо, був. Втрачено не все. Надія є. Але що можна зробити за той час, що залишився?

Можна мобілізувати тих громадян, які у першому турі не проголосували, але співчувають нашому кандидату. Можна пояснити перспективи, які чекають на них, тим нашим співгромадянам, які голосували за інших кандидатів. Можна пояснити ті самі перспективи опонентам – не всіх, але когось, напевно, вдасться переконати.

Можна зробити чимало. Але все це буде марно без одної простої деталі. Треба вірити, що ми переможемо. Просто вірити – і робити. Вірити хоча б у те, що, як би там не сталося далі, ми для своєї перемоги зробимо все можливе.

Бо надія є.

Поділитися:
Share

Share