На нас чекає дуже важкий момент

Олександр Костюк
Костюк Олександр

Найважчим, на мою думку, буде період між першим та другим туром президентських виборів. Тоді, коли реальний вибір українців почне ставати очевидним. А з ним почне ставати очевидним і програш кремля. Ставки надто високі, на кону як існування України, так і існування РФ в нинішньому її форматі. Тому задіяні будуть колосальні ресурси, фінансові та інформаційні, використана вся наявна агентура. Не шкодуватимуть нічого і нікого.

Останньою надією кремля, в разі очевидного програшу виборів, є провокація громадянських протистоянь за будь-яким приводом, аж до третього майдану та сирійського сценарію в Україні. Це є єдиний можливий варіант для кремля, єдиний спосіб перемогти. Іншого в них немає. В цьому немає нічого нового, москва робила так завжди. Так було в 17 ст. в часи Виговського, коли проти гетьмана підняли низ. Так було в 1918-20 роках.

Маємо розуміти, з яким ворогом маємо справу. Провокації будуть обов’язково, провокації масштабні, підступні, ретельно сплановані. Головна ціль – організувати якомога більш масові протистояння і пролити кров, звинувативши в цьому правоохоронців та владу в цілому . Чекісти чудово знають, що пролита кров спрацьовує на рівні інстинктів. Автоматично вмикає ненависть і лють, вимикаючи раціональне мислення.
Гебня ЗАВЖДИ провокує з обох боків протистояння. Без цього провокація не спрацьовує. Тому маємо розуміти, що провокатори будуть як в рядах протестуючих (традиційно для цього використовуються різноманітні радикальні угруповання), так і в рядах правоохоронців. Серед правоохоронних органів, звичайно ж, гебня має тепер не такі широкі можливості, як це було у 2013-му, коли керівництво правоохоронних структур було фактично підконтрольне кремлю. Але в будь-якій структурі завжди можна знайти зрадника, завербувати агента, людину яка заплуталась в фінансових чи особистих питаннях, на ґрунті наркотиків чи сексу. Провокатора можна просто купити достатньо великою грошовою сумою.



Зовсім нещодавно ми могли спостерігати механізм створення провокації на прикладі штурму поліцейського відділку радикалами. Зараз, коли емоції трохи прохололи, все більш очевидними стають ті білі нитки, якими вона була зшита.

Коли поліцейський відділок штурмується щоб… забрати «особисті речі» (ножі та газові балончики насправді). До того ж речі, які належать іншим людям, зовсім не тим, які проривались у відділок. Тобто навіть формально правоохоронці не мали права їх віддати. Такий привід для штурму довелося вмикати просто тому, що група штурмовиків у супроводі адвоката Масі Найєма, яка мала «звільняти незаконно затриманих», трохи спізнилась, затриманих підлітків вже відпустили.

Коли на камеру ми спостерігаємо «звіряче побиття затриманого», після якого немає ні заяви постраждалого, ні зафіксованих травм (хоча б синці). Тобто була проста імітація «добивання», як на тренуванні з рукопашного бою. Коли невідомо хто, немов за сценарієм дешевого фільму, викрикує таку потрібну режисеру фразу «лажись бандєра».

Зате тепер, під неймовірний шум про «злочинну поліцію», факт немотивованого штурму правоохоронної установи подається як щось нормальне, справедливе. Це вкладається в мізки патріотів разом з тезами «всє оні там мусара». Зате тепер ті ж радикали-провокатори… протестують проти дій поліції, протестують фактично проти ліквідації спроби захоплення української правоохоронної установи невідомо ким керованими бойовиками. І суспільство це ковтає. Суспільство це приймає. Що й було єдиною метою провокації.

Скажу однозначно: будь які спроби штурмів та захоплень українських адміністративних чи правоохоронних установ вчиняються на замовлення ворога, в інтересах ворога. Без варіантів. Якими б патріотичними, юридичними чи «справедливими» мотивами це не прикривалося.

Нас морально готують саме до цього. Провокації можуть бути і будуть найбрудніші. Напади на правоохоронців, провокування їх на відповідь. Аж до пострілів у протестуючих З БОКУ правоохоронців, аж до вбивств, до пролитої крові. Ми вже бачили це на Майдані 2013-14-го. І страждають завжди щирі, невинні люди. Провокатори завжди вчасно відходять в бік, як це було на Майдані. Гинуть щирі, патріотичні, невинні люди, що найбільше обурює суспільство. Для того їх, невинних, і підставляють. Для того радикальні організації в своїх діях все частіше використовують неповнолітніх – ними легше керувати, а жертва-неповнолітній максимально збурює суспільство. Ми повинні це розуміти.

Ми не маємо права зараз піддаватись на провокації. Ми не маємо права узагальнювати дії провокаторів на всю українську правоохоронну систему в цілому. Ні в якому разі. Так, поліція не є досконалою, так чи інакше вона відображає все наше суспільство з його вадами та протиріччями. Але це НАША українська поліція. В поліції працюють такі ж українці, як і ми з вами. Не вороги. Поліція повинна бути і є з народом. Так, влада є недосконалою, в тому числі (а часом особливо) місцева. Але це законна, демократично обрана влада.

Маємо розуміти: бійка з правоохоронцями – це завжди провокація ворога. Захоплення держустанов, правоохоронних установ «патріотами, радікаламі, націоналістамі, актівістамі» – виключно в інтересах ворога. Під будь яким приводом, в будь-якій, навіть найкритичнішій ситуації цього робити не можна.

Маємо чітко розуміти: ті люди, які провокують зіткнення з правоохоронцями, роблять спроби захоплення держустанов так чи інакше, свідомо чи не свідомо керуються ворогом. Тому що тільки цього хоче ворог: зриву виборчого процесу, громадянських протистоянь, кривавих жертв, «третього майдану», сирійського сценарію.

Поділитися:
Share

Share