Італійське кіно про зрадофілів

Подивився класний італійський фільм – кінокомедію «Закону тут не місце». Вражений був так, що довго не міг заснути. Судіть самі.

У невеличкому місті на Сицилії насуваються вибори мера. Змагаються старий мер і кандидат – професор. У місті все круто – вулиці у смітті (в пакетах) і лайнищі (від собачок), автівки паркуються де хочуть, рух через хаотичні парковки жахливий, процвітають незаконні паркувальники, поліцейських не знайти, торгівці торгують де схочуть, узбережжя забудоване будинками-самозахопленнями, а поруч працює нафтоперегінний завод, який чадить у небо та зливає отруту в море. Краса? Ще й на додачу мера ловлять на фінансових зловживаннях. Обурені мешканці обирають в мери професора, той урочисто заїжджає до мерії, обіцяє, що все тепер буде по-новому…

Зразу родичам мера починають дарувати продукти на лотках, рибу в магазині… Зразу родичі мера починають балакати з «зацікавленими особами», аби порішати… Але…

Новий мер таки справді починає наводити порядок. На вулицях з’являються патрульні поліцейські. Сміття наказано викидати після 19-00, порушення – штраф. Сміття наказано викидати роздільно, порушення – штраф. Штрафи за неправильне паркування – на вулиці виїздять евакуатори. Починають перевіряти, чим займаються посадовці в установах, – з’ясовується, що більшість з них днями просиджували в кав’ярнях. Посадовці – на роботах, копи – на роботах, кав’ярні – пусті, виборці нового мера незадоволено чухають тиковку. Епічна картина: як лісники, які забули вже про свою роботу, йдуть колоною в сторону лісу – як поповнення в Червону армію у вересні 1941-го.

З’ясовується, що священик при церкві відкрив готель – його примушують платити податки, панотець збурений. У магазинах перевіряють ліцензії на будівництво та дозволи, в кого нема – штраф, і женуть геть. Мер наїхав на власників заводу, аби привели виробництво у відповідність до норм екології. У відповідь власники закривають завод, натовпи людей лишаються безробітними. Нарешті, мер заходиться зносити будинки, збудовані самозахопленням на морському узбережжі, без дозволів і податків… На біс – страждають близькі родичі мера. Їх не пускають до мера поза черги. Їм закривають кав’ярню – не сплатили оренду землі та ліцензію. Клуб, де виступала з групою донька мера, закрили.

Все по закону. А ви як думали? Гадаєте, буває якось інакше?

Місто міняється на очах. Місто стає гарним, доглянутим, чистеньким. Але люди збурені. Люди втрачають добробут. Люди збираються у церкві, аби вирішити – що робити? Є проблема – новий мер ну от повністю криштально чесний. Ніякої компри на нього нема, а окремі помилки – несерйозно. Зрештою мешканці міста вирішують, що якщо компри не можна знайти, її треба створити, і вночі на дачі мера будують веранду всупереч всім правилам і нормам. Епічна картина: поки чуваки вночі будують веранду, все місто молить у церкві, аби Господь дарував їм успіх…

На ранок – анонімний дзвінок. Поліція (яка ніколи в житті так не працювала як за нового мера) та преса (у головреда місцевого телеканалу мер щойно зніс приморську садибу) вдираються до мера на дачу. Репортаж про те, як мер кричуще порушив закон, збудувавши собі веранду, стає топовим. Біля мерії збирається мітинг, який вимагає відставки мера. Мер виходить до людей. Звертається до них з промовою. Він говорить, що бути чесним – непросто. Чимось треба жертвувати, як з’ясувалося. Всі щось втратили, особисто він – любов виборців. Тиша. І в тиші жінка, яка обіцяла зберегти програму нового мера, аби прослідкувати, чи все він виконав (виконав усе), горлає: «Та пішов би ти додому! У відставку!» Гук підхоплює весь натовп…

Фінал. Старий мер-корупціонер під оплески та вітання повертається на посаду. Минає небагато часу. Знову місто в смітті та лайніщі. Знову паркуються де хто як хоче. Знову торгівці торгують де хочуть. А на обрії чадить завод. І все чудово.

Закону тут не місце.

Чим фільм мене вразив? Тим, що все викладене у фільмі – правда. Автор цих рядків має власний гіркий досвід з юності, коли він намагався примусити керований ним колектив діяти суворо за правилами. На все життя я зберіг висновки: «Якщо хочеш посваритися не з частиною колективу, а з усім зразу – примушуй їх діяти за правилами» і «найменше діяти за правилами готові ті, хто найбільше ремствує через недотримання правил». Все моє життя переконує – інакше не буває. Крайнє місце, яке мене в тому переконало, – фронт.

По-друге, типова конструкція фільму полягає в тому, що зазвичай більшість героїв представлені позитивними або нейтральними, а герой негативний – відхиленням. Тут же все навпаки. Кілька реально позитивних героїв у фільмі представленні відхиленням, на тлі норми – більшості містян, які воліють жити «по-поняттях», а не «по-закону». І проти волі виникає питання, а чи справді новий мер, його донька та кілька їхніх прибічників – позитивні герої? Може, права більшість населення, і надто чесні керівники їм не потрібні? Може суспільство керується не чесністю та правилами, а зовсім іншими якостями? Сказане щойно – банальність для кожного керівника.

Звісно фільм – гротеск. В реальності все було б не так. Але. Мене вразило те, наскільки проблеми викладені у фільмі близькі до наших. Бракує лише заяв: «А на Майдані хіба все було по закону?», «Виконуєш закони, значить, ідіот» (спитайте єробляхерів), «А чому в Німеччині машини дешевші, а у США з/п вищі?». Ну й звісно бракує антикорупціонерів, які б зняли про нового мера кілька фільмів-розслідувань, аби потім заявити: «Ми говоримо не про перерахування грошей, а про намір» (як Бабінець). А так…

І знаєте що цікаво? В Італії фільм пройшов на «ура». В Італії меседж фільму гарно зрозуміли. Там зрозуміли, що корупція керівників – не причина, а наслідок. Що в суспільстві, де дурити державу – форма героїзму, а закони – не догма, а привід для роздумів, причому для всіх (від пенсіонера до топ-бізнесмена), влада може бути тільки корумпована. Іншої бути просто не може – чесних людей таке суспільство відторгатиме та до влади не дасть їм навіть наблизитися. На Заході зрозуміли, що величезна проблема людського суспільства – лицемірство, коли на словах – культ чесності, а на справах – «з трудів праведних не наживеш палат кам’яних». Там розуміють, що побороти корупцію можна лише змінивши суспільство. Шляхом жорстких репресій (не надовго) або шляхом еволюції суспільства (значно надовше), але тільки так. Там розуміють.

А у нас?

А у нас цей фільм помітили мало. У нас люблять фільми про чарівників, які прийдуть, порядок наведуть. У нас вірують у свою власну ідеальність і винними у всіх своїх проблемах роблять керівників (ну не себе ж, справді?!). У нас категорично не хочуть жертвувати заради спільного. У нас хочуть: «Аби не було корупції, та аби кум міг все порішати».

Чий вітчизняний фільм у нас зараз неймовірно популярний, а?

Подивіться фільм «Закону тут не місце». Не пошкодуєте.