Фактор Талейрана
Я – паршивий політолог і ще гірший політтехнолог. Проте я трохи знаю історію. Аналізуючи ту чи іншу подію, і особливо, відповідаючи собі на питання «А як треба?» я завжди себе запитую, а от як би в цій ситуації повівся Шарль Моріс де Талейран? Або – Клеменс фон Меттерніх? Або – Аксель Оксеншерна? Або – Вінстон Черчілль? Як повелися б відомі політики – особи абсолютно безпринципні, виверткі, цинічні, такі, для яких мета завжди виправдувала і засобі і жертви, а мета була – «моя держава мусить бути кращою»? І ще – дуже успішні політики. Які справді зробили свої держави великими, або врятували їх від катастрофи.
От як би повівся Талейран, якби він зараз керував на Банковій і у нього з’явився б такий геморой як Саакашвілі? Він би його заарештував? Вкинув з країни? Віддав би грузинській прокуратурі? Згодом – так. Але – не зараз. І от чому.
«Не кажи гірко, завжди буває гірше». Саако-шоу розпочалося відносно недавно і зробленим ним галасом перебило інше шоу, яке нам захоплено готувала партія «Самопоміч» – «другий етап дурко-блокади». Так, Скажений Міхо створює багато шуму, принижує представників силових відомств, поводиться нахабно і всією поведінкою демонструє, що йому закони неписані, але… Все обмежується тільки галасом. І все. Він може тисячу разів гукнути «влада бариг», але для економіки той лемент – як голодному «добрий вечір». Економіка того лементу не помічає, вона взагалі не помічає подібних балакунів. Вона гарно помічає дурко-блокади, які обвалюють відсотки ВВП, убивають інвестиційну привабливість України для іноземців і ставлять владу перед вибором – або терпіти економічний шантаж або поводитися з блокаддуриками так само, як Саакашвілі повівся зі своєю опозицією у 2007 і в 2011 рр. – тобто, коли тітушки Міхо з партії «Національний рух» кулаками, ланцюгами, кастетами і кийками розігнали акцію опозиції, а тем де не справлялися тітушки Міхо – справилося грузинське беркутло. Так справилося, що їхні українські колеги виглядають якимись слабаками.
Що зараз краще для Банкової? Скажений Міхо з його лементом чи комбат Семенченко з його «Внутрішнім корпусом бату Донбас», який блокує Бурштинську ТЕЦ, або пару ядерних станцій? А взялися б вони блокувати – обов’язково взялися. Ба більше – не блокують як раз через те, що блокувати нині невигідно, всю увагу на себе стягнув Скажений Міхо.
Другий позитив Скаженого Міхо полягає в тому, що по результатам дурко-блокади нікого не затримали і затримати не могли – формально учасники акції протесту нічого не порушили. Скажений Міхо ж відверто підставляє своїх прибічників – за незаконний перехід кордону і напад на режимний об’єкт його прибічників уже пакують. Скажений Міхо відверто зневажає закони – щойно його кортеж зупинили копи за їзду по дорогах у кращих традиціях братків 90-х. Міхо відверто демонструє дружбу з кримінальними авторитетами – це було в Одесі, і поцікавтеся, у кого він зупинився в Чернівцях.
Крім всього переліченого, Скажений Міхо – дивовижний налигач на шию міністру МВС Авакову. Про те що стосунки між АП і керівництвом Народного фронту (особливо – з Аваковим) далеко не ідеальні – писано вже багато. Так, АП не може піти на відставку міністра МВС, бо це призведе до розвалу правлячої коаліції та до дострокових виборів, таких жаданих і бабЮлею і Садонеміччю, і ДемАльянсом. Стосунки між Саакашвілі і Аваковим ніколи не були гарні. Тепер же Скажений Міхо перетворився для Авакова на персональний геморой – і поліція, і прикордонна служба – це відомство Авакова, і саме він тепер потерпає на всіх нарадах і за «дивовижну» зустріч Скаженого Міхо на кордоні, і за «гарну» підготовку на випадок прориву Скаженого Міхо. Заслужив.
Скажіть, ну хіба Міхо – не душка?
«Так може вони діють спільно з дядьком Петром?» – запитаєте ви. Не думаю. Справа в тому, що мати в союзниках Міхо – це те саме, що будувати хату під ядерною станцією – не дай Боже щось піде не так, і проблеми матимеш і в дітях, і в онуках. Думаю, Міхо просто гарно прорахували і свідомо провокують на певні дії. Знову таки – краще Міхо з істерикою, ніж Семенченко з блокад-дуркою. Що таке Міхо? Це порив, це багато емоцій, це експресія, це наступ… до першого дуже дорогого готелю з гарною кухнею. Провокуй його знову і знову – і він знову й знову битиметься в істериці, рівно допоки не доїде до садиби чергового авторитета, з дівчатами і винним льохом. Півроку не мине, як своїми істериками він дістане всіх: і виборців, і журналістів, і опозиційних політиків, які ще почнуть від нього дистанціюватися… прямо напередодні виборів.
Талейран таке диво не чіпав би ніколи. Навпаки. Тримав би. І регулярно подразнював би. Аби клієнт не забував регулярно істерити.
Все це, до речі, не скасовує того факту, що Міхо – злочинець і організатор нападу на режимний об’єкт. Аж ніяк. Я не злопам’ятний – я пам’ять гарну маю.
