Про державу, владу і опозицію
1. Головне завдання кремля в цій гібридній війні – позбавити Україну легітимної влади. Як тільки в Україні не стане легітимної, законно обраної, визнаної світовими інституціями влади – не стане України. Буде сирійській сценарій, або сценарій 1918-23 років, або сценарій 1653 року. Влада може бути поганою, диктаторською, корумпованою наскрізь, але вона повинна бути – іншого не дано. Інакше не стане України. Що буває, коли центральна влада відсутня, ми бачили в лютому-травні 2014, коли шляхом провокацій на майдані та взяття в заручники Януковича кремль створив в Україні ситуацію керованого хаосу. Анархія, безвладдя, відсутність управління ЗСУ та силовими структурами, їх розпад, здача територій та міст без опору. Держава без влади це тіло без голови.
2. Лише та нація має право на незалежне існування, яка в час зовнішньої загрози здатна об’єднатися навколо обраного нею лідера – це аксіома для будь-кого, хто знає історію. Україна свій вибір зробила, і він не найгірший
3. Кремль робить все можливе, щоб внести розкол в українське суспільство. І для нього абсолютно неважливо – за якою ознакою розколювати: національною, мовною, соціальною, добробати-ЗСУ, народ-влада, багаті-бідні, націоналісти-влада і т.д. Розкол за найпатріотичнішими міркуваннями влаштує кремль. Кремль мріє, щоб у ЗСУ було два прапори: червоно-чорний і жовто-блакитний, три генштаби, щоб україномовні у нас били та вбивали російськомовних, щоб народ щороку скидав «злочинну владу», яку перед тим обрав, щоб невідомі люди в камуфляжі блокували шляхи, залізничні колії і адмінбудівлі тощо.
4. Людовік ХІV казав: «Держава це я». Нам, українцям потрібно зрозуміти, що держава – це ми. Без державних інститутів не буває держави. Державні інститути – це святе, це чудово розуміли ще в Римській республіці, де культивувалася надзвичайна повага до державних інститутів та символів. Саме тому ворог всіляко намагається підірвати легітимність і недоторканність державних інститутів: інституту Президента, Парламенту, регіональних органів управління, безпекових та силових структур. Поруште недоторканність державних інститутів і ви зруйнуєте державу. Кремль прекрасно це розуміє. Тут дуже важливий прецедент. Так, у 2013 році Правий Сектор дуже чітко, організовано, немов за командою, провів захоплення адмінбудівель та силових установ на Заході України (під дуже красивими, патріотичними і революційними гаслами, потім так само чітко і організовано, немов за командою, їх звільнив). Це був прецедент. Продуманий і спланований. І логічним продовженням, висновком з цього прецеденту було захоплення проросійськими бойовиками адмінбудівель і силових структур на Донбасі. «Ім можно, а нам нєльзя?» Це сила прецеденту. Так само ПС порушив монополію держави на насильство, озброївши своїх членів. По всіх ТБ-каналах демонстрували озброєного Сашка БІлого і т.п. Це був спланований прецедент, продовженням якого було озброєння проросійських бойовиків на Сході. «Ім можно, а нам нєльзя?» Зараз Саакашвілі та Гришин готують порушення державного кордону України, це теж створюється прецедент.
5. І влада і опозиція і навіть будь-який громадянин України повинні поєднуватись базовими принципами існування держави, які не можна переступати в політичній боротьбі. Будь яка не маргінальна політична сила зобов’язана дотримуватись базових принципів існування держави.
Це:
- єдність і суверенність держави Україна, недоторканність її кордонів;
- єдність ЗСУ, командування ЗСУ;
- безумовна монополія держави на застосування насильства;
- рівні права для громадян України різних національностей. Вільне спілкування будь-якою мовою, відсутність будь-якого насильства чи примусу в мовному питанні. При цьому українська мова є єдиною і безальтернативною державною мовою, яка на всіх рівнях підтримується українською державою;
- недоторканність державних інститутів;
- відповідальність політичних сил за мітинги, протести та масові акції. Демонстрації та акції повинні бути виключно мирними, виключати застосування будь-якої зброї, насильства, блокування транспортних мереж, роботи підприємств.
По останньому пункту обов’язково будуть казати: «А як же Майдан?» Відповідь проста. Революція, Майдан – це винятковий, унікальний, надзвичайний спосіб волевиявлення народу. В історії нації такий переломний момент може відбуватись хіба що раз на сторіччя. Революція має моральне право відбуватись лише тоді, коли всі правові, легітимні, парламентські, юридичні засоби вичерпані. Лише тоді, коли є очевидна зрада державних інтересів вищим керівництвом, очевидна узурпація влади. Ті, хто закликають до майданів з приводу і без приводу, насправді нівелюють той, справжній Майдан, хочуть вкинути Україну в дурне зачароване коло постійних бунтів, безперервних виборів гетьманів і скидань щойно обраних. Хочуть зруйнувати державу і зробити Україну посміховиськом усього світу.
6. Може виникнути питання, так що, влада в нас недоторканна? Її не можна критикувати, викривати корупцію, зраду, некомпетентність – «атопутіннападьот»? Абсолютно ні! Але не можна переходити межу між опозицією до конкретних представників влади, конкретних політичних сил і опозицією до держави Україна! Державні установи є уособленням і реалізацією влади українського народу. Найвища посада, посада Президента, доручається в результаті прямих виборів всіма громадянами України. Зневага до вищої посадової особи держави, до обраного народом України Президента України є насамперед зневагою до самого народу України. Зневагою до самої здатності народу України обрати свого лідера. В умовах війни за незалежність – це зрада. Критика потрібна, але вона повинна бути не абстрактною: «влада краде», «тотальна корупція», а абсолютно конкретною і дуже відповідальною, стосуватись конкретних посадових осіб, з прізвищем та ім’ям і оперувати конкретними, перевіреними фактами. Атака на діючого Президента України ведеться з самого моменту його обрання. І за 3,5 роки не було озвучено жодного конкретного компромату на нього, жодних доведених фактів, схем його корупції, неправомірного збагачення, зради інтересів держави. Нескінченні звинувачення із застосуванням всіх можливих рупорів та каналів, і всі вони розсипаються при більш-менш детальному вивченні. Це не опозиція, панове. Опозиція вкрай потрібна країні, але опозиція відповідальна, конструктивна і цивілізована. Опозиція, яка дотримується базових державних принципів (п.5) – це і є справжня, відповідальна опозиція. Інакше це не опозиція, це вороги держави, що прикриваються поняттями «демократія» та «свобода слова». Опозиція – це один з двигунів живого демократичного процесу. Наразі такої в Україні, на жаль не маємо, маємо опозицію популістську, руйнівну та маргінальну.
