План Перемоги вимагає справ, а не слів
Те, що сказав Зеленський, я виклала в достатньо детальних оперативних нотатках. Тепер мої враження від почутого.
Перше. Зустріч і виступ у парламенті й друга за час вторгнення зустріч з лідерами фракцій – це добре. Український народ має право в першу чергу знати про плани влади щодо досягнення справедливого миру і перемоги.
Друге. Зеленський оголосив 5 пунктів плану і заявив, що існує три таємних додатки, переданих нашим партнерам.
Перший пункт плану – це членство України в НАТО. Для Європейської Солідарності це принципова тема, два роки тому ОП критикував нашу команду, що внесення змін до Конституції щодо безальтернативності членства в Альянсі призвело до війни… Україна втратила кілька років, гальмуючи наш шлях до НАТО, і добре, що до нинішньої влади дійшло, що це єдиний безальтернативний крок для нашої безпеки. Але в посланні йшлося тільки про вимоги для партнерів і ні слова про наше домашнє завдання, аби ми відповідали критеріям країни НАТО. А це і справжня боротьба з корупцією, і демократія.
Те саме стосується інших пунктів плану. Слово «партнери» прозвучало разів 40, набагато більше, ніж Україна чи навіть рф, яка розпочала цю жорстоку війну і несе за неї повну відповідальність. Але перемога не може залежати тільки від наших партнерів. Вона багато в чому залежить від нас.
Третє. План має бути реалістичним. А не рамочним. В плані президента прозвучало багато правильних слів про єдність, безальтернативність демократії, посилення оборонного комплексу і євроатлантичну інтеграцію. Ми – за. Але важливо мати план нашої домашньої роботи. Покроковий. Що ми як держава, як інституції маємо зробити в цьому напрямку.
А це професійне посилення уряду і переформатування коаліції, повернення органам влади субʼєктності. Цього в посланні не було.
Цікаво, чому саме зараз президент прийшов до парламенту? Для мене це сигнал серйозності ситуації на фронті, в економіці, між рядками – зміна конʼюнктури в світі. І влада це розуміє. Тому бачимо зміну риторики. Про повернення кордонів 1991 року і каву в Ялті вже не звучить. Бо всі розуміють, що зараз важливо зберегти державність. Правди про те, що певну частину наших територій, можливо, прийдеться звільняти політико-дипломатичним шляхом, теж не звучало.
Зеленський звернувся до партнерів із закликом скасувати заборону на використання західної зброї по військових цілях на території росії. Ми це підтримуємо й просуваємо на всіх міжнародних зустрічах.
Щодо посилення нашого оборонного комплексу, то окрім слів потрібні конкретні кроки, в тому числі в бюджеті на 2025 рік передбачити збільшення виробництва зброї, а не дорожній фонд.
Винятком, де прописані зобов’язання не партнерів, а України, є пункти 4 і 5, один із них буде реалізований після війни: ми надамо наших досвідчених військових для посилення безпеки Європи і надра для спільної розробки та інвестицій. Хороші і правильні пункти. Але до перемоги ще треба дожити і вистояти.
Й тепер ключове питання – як нам перемогти? Партнери за нас це не зроблять, при всій до них повазі. Тому хочеться почути план внутрішніх реформ і нашу домашню роботу.
Не здивували…
Якби Володимир Зеленський прийшов до парламенту поговорити про План Перемоги раніше, вірогідно, до партнерів він би повіз документ, більш схожий власне на дорожню карту і розуміння конкретних кроків.
А так було підтверджено той список побажань, який і раніше утікав у медіа.
Однак від презентації Плану в парламенті таки є суттєвий ефект. Громадянам хочеться вірити, що влада знає, що робить і куди йде та веде.
Тепер сказане треба буде якось втілити в життя. Бо якщо автори сценарію думають, що партнери мовчки спостерігатимуть, як їх роблять в усьому винними, – авторів чекають сюрпризи. Партнери в такі ігри грати навчені. Тож на відомі запити «де наше все» надходитимуть конкретні й переконливі для громадян відповіді.
От тільки нам в Україні не до ігор, поз і пафосу. Ми маємо вижити і перемогти. Бо альтернатива – кінець.
Зеленський вимовив кілька ритуальних фраз про безальтернативність демократії та потребу в єдності, і навіть про парламентську демократію. Це має перестати бути ритуальними фразами.
Порятунок не плану, а України в конкретних діях. Досягненні конкретних цілей. Найближча – отримання запрошення до НАТО. Є навіть дата – 4 грудня цього року, коли збирається зустріч міністрів країн Альянсу. Вони можуть запрошення сформулювати.
Але для того Україна має обʼєднати всі зусилля і ресурси. Досвід отримання угоди про асоціацію, безвізу і Томосу тоді, коли ніхто в це не вірив, показує, що «нереального» немає. Може бути недостатньо опрацьоване.
Тож зараз час працювати, і то швидко. Без ревнощів і саботажу.
От це і покаже справжню ціну планам влади.
План Перемоги це:
1. Сильна професійна патріотична команда однодумців, які мають єдине бачення щодо майбутнього України. Коли світом поширюється слава про українських реформаторів і підприємців у сфері економіки, ВПК, освіти, науки, ІТ, – не менша за подвиги головкомів, комбригів, комбатів і солдат на полі бою. Коли українські суди і правоохоронна система, державне управління, як і українська армія – в світових топах.
2. Чітка поетапна програма розвитку та існування держави у воєнний час, що логічно і плавно переходить у повоєнну перебудову. Не з нуля, а новостворені потужності воєнного часу стають становим хребтом нової економіки відродження України. І це не пʼять пунктів таксиста, а томи документів із тисяч пунктів, кожен із яких ретельно зважений і контрольовано виконується.
3. План Перемоги не має права на помилку, бо ціна помилки – сотні й тисячі або навіть сотні тисяч життів українців, майбутнє всієї нації.
4. План Перемоги має відштовхуватися від наявного ресурсу держави і програми дій, за умови виконання яких можна залучити додатковий ресурс ззовні. Позиція «дайте!» – апріорі програшна, бо, якщо хтось щось і дасть, то цього завжди не вистачатиме.
5. План Перемоги – це корупціонери у вʼязницях, а дурні на курсах перепідготовки з наступним працевлаштуванням на нових заводах, які потребуватимуть фахових робочих рук. Якщо через корупцію і непрофесійність знищуються цілі галузі, хаос в усій державній системі управління, – тут жодні гроші й весь Захід ніколи не зможуть нам зарадити.
6. І, ключове, політики не втручаються у військові справи! Керують військом ті, хто вміють і можуть!
Єдина функція політичної влади – забезпечити військо всім для перемоги. Не обіцянками і заявами, а реальними поставками, щоб красиві слова про пріоритетність життя солдата стали нарешті реальними справами.
Функція лідера – в першу чергу бути ефективним менеджером, який делегує повноваження і контролює їхнє виконання.
Статус-кво може призвести виключно до поразки. А тоді вже буде не до рейтингів…
План перемоги передбачає вступ до НАТО та ЄС, саме в такій послідовності. І це добре. Значно краще, ніж теза, що війна повномасштабна почалася, бо Порошенко записав у Конституцію вступ до НАТО.
Колективна безпека: НАТО – єдине, що забезпечить сталий мир.
Подяка і побажання щодо партнерів – теж добре.
Як і заяви про безальтернативність демократії та єдності. Це, правда, варто ще в життя втілити.
Як і посилення свого ВПК і армії. Як і виробництво ракет.
Як і контролюючі функції парламенту, і ефективну взаємодію органів влади, реальне кадрове посилення уряду, реальні зміни в Міноборони.
А також якісні фортифікації та навчання військових.
Як виконання обіцянок і приборкання корупції… і ще багато чого як внутрішньої роботи. Без якої партнери можуть наш план недочути…
І взагалі, уважно слухають сильних.
І це про реалізм, а не про фантазії.
Фото: ОПУ
