Вісті з фронтів. 10.10.2024
Протягом “контрольного” тижня темпи просування противника на Покровському та Курахівському напрямках відчутно впали. Але далеко не до позначки “нуль”.
У смугах дії його 2-ї, 41-ї загальновійськових армій (ЗВА), а також 90-ї танкової дивізії зі складу угрупування військ (УВ) “Центр”, а також у смузі дії 8-ї ЗВА зі складу УВ “Юг” на окремих ділянках його передові підрозділи продовжують просуватися.
Тому я би не поспішав, як дехто з наших експертів, робити далекоглядні висновки стосовно подальшого розвитку ситуації на Покровському напрямку. У цьому контексті, мабуть, варто нагадати вам, шановні читачі, що протягом минулого та частини поточного місяців після захоплення Новогродівки противник спромігся на цьому напрямку досягнути двох тактично важливих результатів, а саме:
– Перетнути умовний бар’єрний рубіж по річках Журавка та Казений Торець (передові підрозділи, ймовірно, зі складу 15-ї й 30-ї окремих мотострілецьких бригад\омсбр 2-ї ЗВА противника, зайняли Миколаївку та Гродівку й, таким чином, фактично створили собі “трамплін” для подальшого наступу у бік південної частини Мирнограду через селища Промінь та Московське).
– Також передові підрозділи противника (ймовірно, зі складу його 90-ї танкової дивізії (тд), підтриманні окремими підрозділами 27-ї мотострілецької дивізії (мсд) зі складу 2-ї ЗВА, зайняли район Українськ – Галицинівка – Желанне Перше – Цукурине, чим суттєво ускладнили положення українських військ, які обороняють Селидівський район оборони, а також продовжують утримувати тактичний плацдарм СХІДНІШЕ р. Вовча на ділянці Желанне Друге – Зоряне, а також у районі Олександрополя.
Але, разом з тим, противнику явно не вдалося виконати цілий ряд найближчих завдань у тактичній зоні, які, очевидно, він ставив перед своїми військами, які оперують на цьому напрямку, на минулий тиждень, зокрема:
– Очевидно, численні спроби противника (ймовірно, силами передових підрозділів його 27-ї мсд) “увірватися” в межі м. Селидове та закріпитися там як з боку Михайлівки, так і з півдня з боку Цукурине поки що закінчились безрезультатно.
Перші спроби противника пробитися у Селидове вздовж р. Солона та вул. Центральної з боку с. Михайлівка були здійсненні ним ще 1.5-2 тижня тому й були невдалими.
Далі, після того, як противнику таки вдалося витіснити наші війська з позицій в с. Маринівка, які йому суттєво заважали провести повноцінне охоплення м. Селидове з півночі, послідувала спроба пробитися у місто з північно-східного напрямку, саме з боку с. Маринівка. Але й вона завершилася лише тим, що противнику вдалося доповзти до автозаправки “Паралель” на дорозі Е-50 (Покровськ – Донецьк) північніше міста, й він вимушений був там зупинитися, не досягнувши меж міста.
Й ще одна третя “велика” спроба, була здійснена противником після виходу його передових підрозділів до залізниці, яка веде з півдня у бік Покровська, та захоплення ним східної частини с. Цукурине. Його передові підрозділи наблизились до міста з півдня, діючи вздовж дороги Цукурине – Селидове, в районі Центральної міської лікарні, однак, після достатньо “жорсткого” зустрічного бою й відчутно результативного вогневого ураження з боку ЗСУ по своїх бойових порядках ці підрозділи противника були вимушені відійти у бік зайнятого ними раніше с. Цукурине.
– Окрім цього, очевидно, противнику також поки що не вдається повністю притиснути до р. Вовча тактичну групу українських військ, яка продовжує утримувати невеликий плацдарм східніше річки на ділянці між Желанне Друге та Зоряне.
У цьому сенсі, ймовірно, підрозділи 90-ї танкової дивізії (тд) противника, підтриманні рядом підрозділів зі складу 51-ї ЗВА (скоріше за все, зі складу її 5-ї та 114-ї омсбр), поки що не можуть прорватися південніше рубежу Вознесенка – Желанне Друге, хоча й пробують це робити у режимі “нон-стоп” і, таким чином, або оточити, або примусити відійти західніше р. Вовча цю тактичну групу ЗСУ.
Заради справедливості варто сказати, що наступати тут противнику зовсім не легко. Адже, ймовірно, українське командування перетворили цей рубіж у суцільну смугу укріплених районів оборони, фланги яких змикаються (Вознесенка, Новоселидівка, Їзмайлівка, власне Гірник та Желанне Друге).
Так противник нещодавно зайняв с. Желанне Перше, але зробив він це лише через 2 тижні впертих і жорстких боїв за селище, зазнавши доволі суттєвих втрат.
Ймовірно, найближчим часом командування УВ “Центр”, й зокрема його 2-ї ЗВА та 90-ї тд, здійснить чергову спробу прорватися в район Зоряного та Курахівки з півночі. “Содействовать” цьому, ймовірно, будуть з півдня підрозділи 8-ї ЗВА (скоріше за все, зі складу її 150-ї мсд), підтримані окремими підрозділами 51-ї ЗВА, які ще продовжують діяти на цій ділянці (ймовірно, 110-а омсбр), намагаючись атакувати по напрямках Гостре – Олександропіль, Гостре – Острівське, ну, й намагаючись просунутися через Максимільянівку у бік м. Курахове.
Наскільки я розумію, противнику вдалося зайняти територію Селидівської виправної колонії, вже західніше с. Гостре, й це дає певні підстави його командуванню вважати, що воно здатне “піджати” український плацдарм в районі с. Зоряне та с. Желанне Друге не тільки з півночі силами УВ “Центр”, а й з півдня силами УВ “Юг”.
Таким чином, якщо розглядати всю цю ситуацію у трохи більшому (оперативно-тактичному) сенсі, то стає зрозуміло, що на даний час основні свої зусилля противник сконцентрував не на Покровському напрямку, а на Курахівському (суміжному фланзі УВ “Центр” та УВ “Юг”).
По суті, тут діє така собі “збірна” зі складу цих двох угрупувань, до складу якої входить 90-а тд (введена у бій більшою частиною своїх сил) + 1-а та 114-а омсбр 51-ї ЗВА, а також зведені тактичні групи ще двох бригад цієї армії (5-ї та 9-ї омсбр) і ряд частин та підрозділів 150-ї мсд зі складу 8-ї ЗВА.
Скоріше за все, головна ціль – вийти до м. Курахове як із півночі, так і з півдня (через Успенівку, де діють вже сумісно УВ “Юг” та УВ “Восток”). Думаю, саме цим обумовлюється таке настирливе бажання 20-ї мсд противника прорватися в район Успенівки, діючи по дирекції Костянтинівка – Катеринівка, а 150-ї мсд нарешті “в лоб” прорватися на Курахове зі сходу через Максимільянівку.
Загалом, найбільшу небезпеку для ЗСУ, причому як на Курахівському, так і власне на Покровському напрямках, становить тактичний прорив (глибиною 4.9-5 км) противника між Гірником та Селидовим в районі с. Цукурине по дирекції Українськ – Цукурине. Адже його подальше “розростання”, очевидно, не тільки сприятиме різкому погіршенню положення підрозділів ЗСУ, які займають увесь район оборони північніше Курахівського водосховища, а й вкрай негативно відіб’ється на їх спроможності утримати м. Селидове, а це має пряме та безпосереднє відношення до того, що буде в подальшому відбуватися власне на Покровському напрямку.
Підсумуємо…
Говорити про якусь стабілізацію ситуації на всьому Покровському напрямку або, більше того, стверджувати, що наступ противника ВЖЕ “видохся”, м’яко кажучи, дуже зарано. Так, темпи просування противника трохи впали, але рівень інтенсивності його атакуючих\штурмових дій – ні.
Для прикладу, на ділянці між Селидовим та Кураховим противник за добу в середньому здійснює до 25-30 атакуючих, штурмових дій (бувають дні, й по 40-45 атак на добу), в цей час, власне, у бік Покровська та Мирнограда він проводить в середньому по 15-16 атак\штурмів на добу. Більшість – це так звані “накопичувальні” штурми, коли противник посилає штурмову групу за групою (відділення за відділенням) у бік наших позицій в надії, що хтось добіжить вцілілим і там “зачепиться” нехай за “краєчок” наших позицій. Після чого можна знову й знову посилати цим вцілілим підкріплення (групу за групою) й після того, як їх (у сенсі, вцілілих) там набереться вже достатньо, штурманути основну українську позицію.
Буває, що все це дійство супроводжується підтримкою бронетехніки до 3-4 одиниць, включаючи 1-2 танка. Однак, в більшості це все ж таки виключно піхотні атаки та штурми за артилерійської чи авіаційної підтримки.
Так ось, падіння темпів просування противника означає лише зменшення СЕРЕДНЬОЇ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ цих атак і штурмів, а не їх інтенсивності. Хоча й з самою результатівністю дій противника також не все так добре, як здається.
Захопив дві вулиці у селі, просунувся з однієї частини села в іншу, відбив півпосадки, знищив вогнем артилерії декілька спостережних пунктів і т.д. – це все ЩОДЕННІ “відомості за дії противника” на Покровському та Курахівському напрямках.
Темп наступу – це, по суті, співвідношення фізичного просування військ на конкретній місцевості до обраного для такого роду оцінки відрізку часу. У цьому відношенні 2-3 тижні тому противник на Покровському напрямку дійсно просувався швидше й глибше ЗА ДОБУ (тоді мова йшла за кілометри, зараз – про сотні та навіть десятки метрів).
Однак, це все зовсім не означає, що війська противника ВЖЕ зупинилися й не здатні далі наступати. Вони продовжують наступати й просуватися, хоча й не так швидко та глибоко, як це було раніше.
Як на мене, певне зниження темпів його наступу обумовлене двома основними факторами – перегрупуванням його військ в зоні відповідальності УВ “Центр”, а саме:
– Очевидно, більша частина 41-ї ЗВА переміщується з Торецького напрямку на Покровський, аби ущільнити бойові порядки 2-ї ЗВА й, таким чином, наростити (відновити) її “наступальні спроможності”, це стосується в першу чергу 74-ї омсбр 41-ї ЗВА.
В свою чергу, на Торецький напрямок перегруповується частина військ (сил) 51-ї ЗВА на додаток до вже розгорнутої там 132-ї омсбр з її складу.
– А також необхідністю завершити “забезпечуючі” бої на лівому (південному) фланзі УВ “Центр” по напрямку на Курахове та Селидове, без чого продовження наступу противника, власне, на Покровськ видається, скажімо так, певним чином ризикованим.
Але насправді ситуація з росіським наступом, причому не тільки на Покровському чи Курахівському напрямках, виглядає на сьогодні більшою мірою залежною не від самих російських військ, які, очевидно, ВЖЕ задіяли у ньому свої майже максимальні “наступальні спроможності”, а від стану боєздатності українських військ, зокрема, їх здатності успішно оборонятися на визначених рубежах і позиціях в умовах переваги противника у цілому ряді покажників бойового потенціалу.
При цьому можливість провадити якісь контрнаступальні чи навіть наступальні дії в рамках якоїсь “асіметричної стратегії” ЗСУ поза межами напрямків та операційних зон, де противник докладає основні свої зусилля, тут не розглядається. Адже очевидно, що цей “спосіб” поки НЕ працює, бо не зупиняє самого російського наступу, хоча й впливає на нього певним чином.
Після інциденту на 67-му арсеналі ГРАУ в Брянській області дещо інакше слід поглянути на динаміку подій, яка найближчим часом може мати місце у Курській області. А все тому, що об’єкт, на якому всю минулу ніч і навіть сьогодні з ранку детонували боєприпаси калібру 152-мм, 122-мм, і не тільки вони, в першу чергу, постачали угруповання військ «Север», а якщо бути зовсім точним, її підгрупу – “Курск”.
Справа в тому, що Курське угруповання чисельністю до 40 тисяч тіл має з механізованої компоненти приблизно наступний набір:
Танки – до 150 од.;
ББМ – близько 500 од.;
Стволова артилерія – близько 200 од.;
РСЗВ – до 100 од.
Як бачимо, не найвидатніші показники, але російське командування намагається їх нарощувати. При цьому, якщо взяти до уваги 67-й арсенал ГРАУ як окремо взятий об’єкт із наповненням у 20 тисяч тонн боєприпасів, то це приблизно півтора-два місяці безпроблемного артилерійського вогню по 6 тисяч пострілів на добу саме 300 одиницями артсистем. Головне, щоб тільки ствол витримав таке навантаження.
Нагадаю, що з 9 на 10 вересня росіяни розгорнули контрнаступ у Курській області, але досі там особливо не досягли успіху. Якщо місяць тому СОУ контролювали 1245 кв км Курської області, то станом на 9 жовтня зона контролю становить 1105 кв км. І це тільки те, що можна верифікувати. Тобто, м’яко кажучи, не особливо видатний показник місяця контрнаступу курського угруповання, що чисельно перевершує українські підрозділи. А тепер ще й неминучий дефіцит боєкомплекту до артилерії.
Очевидно, що у жовтні російські війська не матимуть жодного успіху в питаннях повернення контролю над Курською областю. У той час як вони намагатимуться відгризати шматки від найуспішнішого для них напрямку Снагость-Любимівка, СОУ розширюватимуть зону контролю на інших ділянках, чому сприятиме зниження активності російської артилерії.
Таким чином, жовтень також можна вважати для росіян втраченим місяцем у питанні епічного витіснення СОУ з Курської області, але при цьому не факт, що до кінця місяця не буде завдано ударів по об’єктах, від яких так само критично залежить забезпечення УВ «Север». Курське угруповання, яке два місяці намагалися посилити і продовжують це робити, насправді виявляється зовсім не боєздатним, що дивно, на території самої рф.
Очевидно, що росія не здатна не лише себе захистити, а й організувати адекватну військову операцію щодо повернення своїх територій. Зрозуміло, з цього робляться відповідні висновки не лише у Генеральному штабі ЗСУ, а й у середовищі як наших партнерів, так і інших геополітичних гравців.
Всі ці фактори вказують на те, що низка населених пунктів та районних центрів у Курській області вперше за останні два десятиліття зустрінуть Новий рік із привітаннями від іншого президента. При цьому я абсолютно не виключаю, що серед уже очевидних зон контролю та районних центрів на момент до НР, що зустрічають з новим президентом, будуть і нові районні центри.
Фото: Генштаб ЗСУ
