Вісті з фронтів. 26.12.2023
1. На Куп’янському напрямку командування противника продовжує докладати певних зусиль, аби наростити темпи свого наступу, зокрема:
– По напрямку Куземівка – Стельмахівка вже як декілька діб до атак підрозділів 1432-го мотострілецького полку (мсп), який знаходиться у оперативному підпорядкуванні 2-ї мотострілецької дивізії (мсд) 1-ї танкової армії (ТА), доєднались підрозділи 27-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр), переміщенні нещодавно у цей район з півдня. Однак, у сенсі результативності командуванню противника це нічого суттєвого не дало.
– В районі с. Тавільжанка, очевидно, з метою посилення вогневої підтримки підрозділів 25-ї омсбр 6-ї загальновійськової армії (ЗВА), які вперто намагаються пробитися у Синьківку, противник розгорнув додатково до 2-х гаубично-самохідних артилерійських батарей (гсабатр) зі складу 9-ї артилерійської бригади (абр) 6-ї ЗВА на 152-мм самохідних артилерійських установках (САУ) типу 2С19 “Мста-С”.
2. На Бахмутському напрямку з метою нарощування зусиль командування противника ввело у бій по напрямку Берхівка – Богданівка такий собі “отдельный разведывательно-штурмовой отряд Пламя” зі складу “Добровольческого штурмового корпусу\ДШК” (я про нього писав за пару тижнів до свят, кому цікаво, можете знайти відповідний пункт у одному з моїх ранішніх оглядів). Загалом, зі складу цього ДШК на Бахмутському напрямку на даний момент розгорнуту до:
– 7 окремих добровольчих розвідувально-штурмових “бригад”,
– 9 окремих розвідувально-штурмових “загонів” (“батальйонів”).
Тобто, з формальної точки зору, “під Бахмутом” діють головні сили цього ДШК. Однак, у цьому контексті варто пам’ятати, що коли ви читаєте по відношенню до цього формування визначення (терміни) “бригада”, “батальйон”, це, за рідким виключенням, не відповідає дійсності. У цих випадках переважно мову можливо вести про посилені роти та недоукомплектовані батальйони, часто з невизначеною організаційно-штатною структурою (ОШС).
3. На початок широкомасштабного вторгнення ри-фи до України у впс пкс ри-фи експлуатувалися, за одними даними, 125-127 одиниць бомбардувальників типу Су-34 та Су-34М, за іншими – 112-115 одиниць.
Принаймні у “лінійних” авіаційних полках російських впс нараховувалося “офіційно” (або, краще сказати, “повинно було” “числитися”), згідно даних Міжнародного інституту стратегічних досліджень, наступна кількість цих бомбардувальників, без врахування втрат у російсько-українській війні (тобто “стартова” кількість цих літаків):
– 47-й “гвардейский” бомбардувальний авіаційний полк (бап) 105-ї змішаної авіаційної дивізії (змад) – авіабаза (АБ) Балтимор (Воронежская обл.), мав 24 одиниці (до 2-х ескадрилій);
– 277-й “гвардейский” бап 303-ї змад – АБ Хурба (Хабаровский край), мав 24 одиниці (також 2 ескадрильї);
– 559-й гв. бап 1-ї змад – АБ Морозовск (Ростовская обл.), мав 36 одиниць (3 ескадрильї);
– 2-й змішаний авіаційний полк (змап) 21-ї змад – АБ Шагол (Челябинская обл.), мав 24 одиниці (2 ескадрильї).
Окрім того, такого ж типу літаки перебували на озброєнні:
– 968-го окремого змішаного авіаційного полку (озмап) “Липецкого центра подготовки лётного персонала и войсковых испытаний им. В. Чкалова” – АБ Липецк-2 (Липецкая обл.), вважалося, що цей полк має у своєму складі до 14 одиниць літаків цього типу;
– а також на озброєнні льотного підрозділу “Государственного лётно-испытательного центра им. В. Чкалова” перебувало від 4 до 6 літаків цього типу.
Однак, на кінець осені минулого року, за даними тих же самих західних видань і різноманітних “експертних центрів”, була підтверджена втрата впс ри-фи принаймні 17 одиниць цих літаків. Але, очевидно, що вони втрачали ці бомбардувальники й після осені 2022 року.
В реальності, станом на 22 грудня (тобто ДО крайнього СУкападу), за тією інформацією, яка є у мене, безпосередньо до бойових дій на теренах України противником залучались ці літаки у наступній кількості:
– АБ Борисоглебск – до 5 одиниць;
– АБ Балтимор – до 12 одиниць;
– АБ Липецк-2 – до 3 одиниць;
– АБ Бутурлиновка – до 6 одиниць (потребує уточнення);
– АБ Морозовск – до 18 одиниць;
– АБ Мариновка – до 8 одиниць;
– АБ Приморско-Ахтарск – 2 одиниці;
– АБ Майкоп – до 9 одиниць;
– АБ Ейск – 2 одиниці.
Загалом, було зафіксовано до 67 одиниць літаків типу Су-34 та Су-34М, ще приблизно 3-4 одиниці “виглядали дискусійно” (й могли відноситись до літаків іншого типу). Тобто, починаючи з моменту широкомасштабного вторгнення, очевидно, росіянами було втрачено цих бомбардувальників із різних причин значно більше, ніж “17 підтверджених”. Інакше на російських АБ (аеродромах) поблизу України їх фіксувалося би десь під 100 одиниць, а не “під 70”.
Причому це лише те, що було зафіксовано на російських АБ по цих літаках ДО початку нещодавнього “трисерійного фільму” під назвою “кинути КАБ і померти…”.
Не факт, що й вся ця зафіксована кількість реально задіяна у бойових діях\вильотах (це може бути з самих різних причин – від технічної справності саміх літаків до наявності підготовленого належним чином льотного складу). Це лише те, що фіксується на російських аеродромах.
У цьому сенсі щодо використання цих літаків варто відзначити пару особливостей:
– На АБ противника, які розташовані на території окупованого півострова Крим, Су-34\Су-34М немає взагалі, вони там з’являються лише час від часу. Й це зовсім невипадково.
– Очевидно, командування російських впс свідомо РОЗОСЕРЕДИЛО частини та підрозділи, які “юзають” цей бомбардувальник по значно більшій частині своїх авіабаз, ніж це було ДО вторгнення. Причому з урахуванням перебазування частини сил і засобів двох “східних” авіаполків, озброєних цим же типом бомбардувальника.
– З цим літаком явно “щось не те”. Він розроблявся та створювався на заміну “старенькому” Су-24М як “супер-пупер” надсучасний у сенсі всього комплексу тактико-технічних характеристик (ТТХ) у порівнянні з попередником. В тому числі щодо здатності оперувати в умовах “активної протидії системи ППО противника”. Але на практиці виявилось, що у цьому сенсі він не набагато кращий за “Фехтувальника” (Су-24М).
Для того, аби застосовувати більш-менш ефективно основні типи свого РЕАЛЬНОГО бортового озброєння (а не “высокоточно-дальнобойного”, якого для цих літаків виготовлено на ри-фи не так вже й багато), йому потрібно також, як і Су-24М, “підійти поближче”, тобто увійти в цілком прийнятні зони ураження систем ППО противника з усіма “вытекающими для него последствиями”. “Чомусь” не допомагають численні “наворочені” системи РЕБ, “протидії ППО” й т.і.
Зовсім невипадково у складі повітряного компонента російського угрупування, яке діє на теренах України, поряд із “новітніми” Су-34\Су-34М досить активно використовується й “старенький” Су-24М (не менше, як 35-37 одиниць загалом). Очевидно, таким чином командування противника прагне зберігати свою здатність до проведення масованих (інтенсивних) ударних дій по наземних цілях із повітря за рахунок “доповнення” Су-34 ще й своїми Су-24 на рівні бодай близькому до тих можливостей, які в нього були ДО широкомасштабного вторгнення.
Ну й на завершення декілька слів про пару нюансів, пов’язаних із втратами цих літаків.
Для того, аби застосовувати ці літаки з належним рівнем ефективності, очевидно, противнику треба мати у своєму розпорядженні декілька речей:
– Достатню кількість цих літаків (з урахуванням втрат і спроможності їх виробляти, яка оцінюється приблизно від 3 до 6 машин у рік, а в умовах санкцій може бути “трохи зменшеною”).
– Достатню кількість льотного складу, здатного використовувати ВЕСЬ спектр бойових можливостей цього літака (починаючи з навігаційного обладнання, закінчуючи власне пілотуванням, застосуванням його систем озброєння, включаючи так зване “далекобійно-високоточне”).
Одна справа, довбити за 20 км фугасними авіабомбами, нехай навіть із УМПК, “кудись-туди”, й зовсім інша, уразити “точкову”, добре замасковану та захищену ціль “розумною” ракетою. У бойовій авіації підготовлений та навчений льотчик набагато важливіший за сам літак. В кінці кінців, сам літак – це розходний “інструмент” (нехай й дороговартісний), а ось висококваліфікований льотчик у цьому сенсі набагато цінніший.
– Ну й достатню кількість озброєння та “розходників” саме для цього літака. Якщо у вас основний обсяг озброєння до нього складають “вільнопадаючі” авіафугаски, то це один рівень їх бойових можливостей, а коли “керовані авіабомби” та високоточні далекобійні ракети, то зовсім інший.
Так само й з можливістю їх якісно технічно обслуговувати. Якщо вам доводиться займатися “авіаканібалізмом” – розбирати один літак, щоб полагодити два інших, то надовго вам їх не вистачить (тим більше у затяжній війні). Особливо тоді, коли можливість поповнювати їх парк менша за інтенсивність ваших втрат у цьому типі літака.
На даний час росіяни “неприлично много” втрачають цих наворочених бомбардувальників у двобої з “неоднократно уничтоженной” системою ППО України. Й їм доведеться щось з цим робити, якщо вони прагнуть зберегти ударні спроможності своєї бойової авіації, залученої до війни з Україною, на тому ж рівні, який в них був ДО неї.
