Вісті з фронтів. 16.09.2023
Деякі “узагальнені” зауваження на прикладі Токмацького напрямку.
На цьому напрямку, очевидно, командування противника вбачає однією з головних умов успішного стримування українського наступу – утримання флангових районів.
Про це свідчить спосіб, у який воно використовує зараз основний обсяг своїх резервів у вигляді двох десантно-штурмових дивізій (7-ї та 76-ї дшд) саме у флангових районах, а не проти, власне, місця вклинення передових підрозділів ЗСУ у систему оборони противника.
Інша справа – 42-а мотострілецька дивізія (мсд) противника, саме по її бойових порядках прийшовся основний удар ЗСУ. На даний момент 42-а мсд, посилена 210-м та 201-м мотострілецькими полками, намагається одночасно вирішити два завдання:
– повністю зупинити просування передових підрозділів ЗСУ між с. Новопрокопівка та с. Вербове;
– утримати своїм лівим флангом рубіж Копані – Новопрокопівка й створити умови для проведення активних (наступаючих) дій з цього рубежу у напрямку як на с. Роботине, так і у напрямку на с. Новоданилівка.
Виходячи з динамики розвитку ситуації на даному напрямку, очевидно, що ЗСУ не мають можливості докорінним чином завадити реалізації планів командування противника через обмеженість того обсягу сил і засобів, які вони мають у своєму розпорядженні на даному напрямку (це, до речі, притаманне не тільки Токмацькому напрямку, а й решті напрямків).
Хоча у противника зараз майже ідентична ситуація, але він обороняється, тому об’єктивна потреба у одномоментному застосуванні військ (сил) у нього може бути менша. Й відповідно, він отримує можливість виокремити їх частину для маневру по фронту.
Це частково компенсується тим фактом, що ЗСУ виявляють активність НЕ ТІЛЬКИ на Токмацькому напрямку, тому противнику, очевидно, доводиться розподіляти цю частину своїх резервів на цілий ряд напрямків та ділянок.
Причому це, мабуть, справедливо не тільки для оперативно-тактичного рівня в межах того чи іншого угрупування військ (УВ) противника (у даному випадку мова йде про УВ “Запорожье”), а й у оперативно-стратегічному сенсі між цілим рядом УВ та операційними зонами (наскільки я зрозумів, “перетікання” резервів, визначених сил й засобів між Східною та Південною операційними зонами противник проводить при першій ліпшій нагоді).
Повертаючись до ситуації саме на Токмацькому напрямку, мабуть, варто відзначити. На даний момент противник приділяє основну увагу утриманню двох ключових вузлів оборони на першій позиції свого головного її рубежу – с. Новопрокопівка та с. Вербове.
Я вже писав, але мабуть повторюсь, – встановлення контролю ЗСУ бодай над одним із них буде означати дві речі:
– подолання ними першої позиції головного рубежу оборони противника на ВСЮ її глибину побудови;
– отримання ними ПОДАЛЬШОЇ перспективи просування у загальному південному напрямку.
Це розуміємо не тільки ми з вами, шановні читачі, а й командування обох сторін.
Саме тому командування противника дуже ретельно слідкує за тим, щоб склад його тактичних груп, які обороняють ці райони, не зменшувався ні в кількісному, ні в якісному вимірах.
Наприклад, 1430-й мсп ТрВ зазнав значних втрат протягом 1.5-місячної участі у жорстких ближніх боях в районі с. Роботине, відведений (частково), замінений 1152-м мсп ТрВ. Або 291-й мсп 42-ї мсд так само відведений, доукомплектований, знову введений у бій на ділянці оборони 70-го мсп. І цей список можна продовжувати.
До чого це я?
А до того, що командування противника цілком усвідомлює той факт, що постійне й регулярне стягування додаткових резервів на напрямок активних, наступальних дій ЗСУ може дати лише короткотерміновий ефект, і це зовсім не є кардинальним рішенням проблеми, скоріше навпаки. Рано чи пізно той чи інший полк/бригада протягом визначеного часу кардинально втрачають боєздатність через втрати, понесені у боях.
Й що далі? Знову тягнути звідкись новий полк/бригаду? Так таким чином ніяких полків/бригад не напасешся. Іншими словами, вони вже зрозуміли, що на даний момент головне призначення українського наступу по суті – “пропускання” їхніх резервів, образно кажучи, через “м’ясорубку”.
До речі, поява й широке використання у ЗСУ того, що наші пересічні громадяни називають “касетні боєприпаси”, обумовлене саме цим фактором.
Саме тому командування противника й шукає методи та способи вирішити цю проблему “кардинальним” чином. Бо очевидно, що змагання між українськими “касетними” боєприпасами й кількісними обсягами російського “людського ресурсу” останньому виграти буде важко, якщо все продовжиться в тому ж самому ключі, що й зараз.
Так, у нас їх (касетних боєприпасів) порівняно небагато, для більших темпів і обсягів наступу їх потрібно значно більше. Але так чи інакше, з нарощуванням обсягів виробництва на вітчизнянних і союзницьких відповідних підприємствах (а це вже відбувається) обсяги цих боєприпасів у розпорядженні ЗСУ почнуть кардинально зростати.
Методи “проведення наступу”, якими зараз користуються ЗСУ (які передбачають навіть достатньо обмежене використання “касетних” боєприпасів), по суті призводять до парадоксальної ситуації – противник несе не просто співставні втрати з формально наступаючою стороною, а на окремих ділянках навіть більші.
Тому на даному етапі противник шукає спосіб, аби змінити цю ситуацію. Але якби там не було, йому при цьому доведеться вирішити 2 основні проблеми:
– Примусити “замовкнути” українську артилерію, що передбачає докорінне нарощування спроможностей росіян у сфері контрбатарейної боротьби.
– Різко поліпшити рівень ефективності використання свого людського ресурсу. Тобто не бездумне “затикання дірок” на фронті, а підготовку, організацію та проведення якихось більш-менш усвідомлених дій, в першу чергу на тактичному рівні, а в другу – на оперативно-тактичному.
Ось чому на Токмацькому напрямку (й на інших також) розгортаються російські мережі автоматичного управління вогневим ураженням (я про це писав у попередньому огляді на рахунок станції стільнікового зв’язку СНАРК-100Р), а їх командування “почало різко турбуватися флангами”.
Очевидно, противник прагне до кардинальної зміни характеру використання своїх військ у ході проведення ним оборонної операції у Південній операційній зоні. Іншим словами, йому “не зовсім подобається” те, що зараз відбувається з його військами, причому в обороні.
Завтра поговоримо про поточну ситуацію на інших напрямках, в тому числі й на Куп’янському.
