Вісті з фронтів. 04.08.2023
Отже, сьогодні Волноваський напрямок (район м. Вугледар), і у зв’язку з цим деякі судження загального характеру.
1. На даному напрямку (від с. Шевченко до с. Солодке) обороняються війська (сили), які представляють собою в основному частини та з’єднання Східного воєнного округу (Сх.ВО) зс ри-фи, зокрема:
– 36-я окрема мотострілецька бригада (омсбр) зі складу 29-ї загальновійськової армії Сх.ВО – це район Шевченко – Павлівка – Егорівка – Петрівка;
– 155-а окрема бригада морської піхти (обр МП) тихоокеанського флоту (тоф-у) – по рубежу с. Павлівка – с. Микільське;
– 113-й мотострілецький полк (мсп) 1-го армійського корпусу (АК) – прикриває напрямок на с. Володимирівка;
– й 39-а омсбр 68-го АК від с. Володимирівка до с. Солодке й трохи північніше.
В якості оперативно-тактичного резерву тут розгорнуті:
– 14-а окрема бригада спеціального призначення (обр СпП) – зведена тактична група (загін, до батальйону);
– 123-й мсп 1-го АК;
– 116-й окремий стрілецький полк (осп) мобілізаційного резерву (МР) 1-го АК;
– 42-й окремий морський розвідувальний пункт спеціального призначення (омрвп СпП) тоф-у -тактична група (до 2-х рот);
– окремий “добровольчий” мотострілецький батальйон (омсб) типу БАРС-23 “Орлы”;
– до 2-х батальйонів 11-го мсп 1-го АК.
2. Думаю, зайве казати про значення та вплив ситуації на цьому напрямку на загальну ситуацію південніше м. Донецьк та у всій Південній операційній зоні. По суті, це найближчий плацдарм ЗСУ не тільки власне до м. Волноваха, а й до м. Маріуполь.
Наявність Вугледарсько-Новомихайлівського виступу ЗСУ на цьому напрямку, який вдається в оперативну побудову військ противника на такій “чутливій” ділянці, робить його ну-у-у дуже важливим у оперативному сенсі.
Саме всім цим вище сказаним і були обумовлені неодноразові спроби противника ліквідувати цей виступ протягом зими та весни. Однак противнику так і не вдалося захопити ані м. Вугледар, ані с. Новомихайлівка.
Перераховувати ці спроби я зараз не буду (бажаючі можуть це зробити самостійно, погортавши хроніку війни), але підкреслю, найбільш вдалою з них була лише остання, коли противнику вдалося взяти під свій контроль 2 села – Павлівка та Микільське, південніше м. Вугледар, і підійти до його південної околиці майже впритул. На цьому наступаючий потенціал противника на данному напрямку вичерпався.
3. На даний момент ситуацію на Волноваському напрямку варто розглядати у контексті подій, які розгортаються західніше цього району. Тобто у смугах оборони 36-ї та 5-ї ЗВА противника, а також у південному секторі Донецького напрямку (тобто на прилеглому фланзі УВ “Юг” противника).
Очевидно, що протягом декількох минулих тижнів ЗСУ не виявляли особливої активності на цьому напрямку, за виключенням деяких дій тактичного масштабу північніше с. Володимирівка.
Однак навіть цього вистачило, щоб противник почав “у темпі вальса” посилювати свої підрозділи на цьому напрямку, перемістивши в район с. Благодатне пару резервних батальйонів зі складу 113-го мсп.
Якщо хто не в курсі, то повідомлю (чи нагадаю), що на цьому напрямку, так як і на Бердянському чи Мелітопольскому, противник створив систему оборони оперативного масштабу, яка якраз і починається ЗА с. Володимирівка. Тому, природно, будь-які “шевеления” ЗСУ, навіть настільки обережні у цьому напрямку, викликали у російского командування досить відчутну “покльовку”.
Однак пару діб тому східніше м. Вугледар передові підрозділи ЗСУ (я, звісно, не буду зараз уточнювати якої бригади, але вона досить відома та славетна) раптово атакували плацдарм противника на р. Кашлагач, який по суті являв собою контрольоване противником с. Микільське. І добилися певного успіху, противник був вимушений відійти у центральну частину с. Микільське й відійти від околиці м. Вугледар.
Нічого особливого в цьому не було, але незадовго до цих подій трапилось ще одне – підрозділи 36-ї омсбр противника якось так непомітно й “не гучно” відійшли з певної ділянки місцевості в районі, який прикриває с. Павлівка з заходу. Причому відхід вони здійснили до самих околиць с. Шевченко.
4. Склавши все це до купи, цілком можливо зрозуміти, що це зовсім не хаотичні спроби українського командування “десь щось намацати у противника”.
А якщо, згадаємо контекст оперативної ситуації у всієї Південної операційній зоні, наприклад, ситуацію з оперативними резервами у противника, особливості саме цього напрямку (найкоротша відстань до м. Маріуполь та м. Бердянськ) і т.і., то стане цілком очевидно, що поява ще однієї “гарячої ділянки” для противника саме зараз, саме тут і саме у цьому контексті ну дуже недоречна.
Нагадаю. Зараз противник ОДНОЧАСНО:
– Намагається вести наступ оперативного масштабу на Куп’янському та Лиманському напрямках;
– Веде важкі оборонні бої в районі м. Бахмут (який залишити “неможливо” з “морально-політичних” мотивів, і тому він вимушений туди “сувати” всі наявні резерви, аби утримати саме місто чи, краще сказати, його руїни);
– Проводить стратегічну оборонну операцію майже у всій Південній операційній зоні, в якій він ВЖЕ задіяв майже половину своїх сухопутних сил (а не тільки всього угрупування військ, яке розгорнуте в Україні);
– І це я ще не згадав власне про Кримський напрямок і сам півострів Крим, де командуванню противника також доводиться тримати досить вагоме угрупування військ.
В такому положенні поява нових “гарячих” ділянок, які потребують від противника ДОДАТКОВИХ військ, може стати тою самою “соломинкою, яка якраз і ламає хребет верблюду”.
Так, “нова” мобілізація, нова хвиля “загребания в солдаты” на болотах цілком може допомогти противнику вирішити це питання. Але це – ЧАС (ці натовпи кандидатів у “могілізанти” ще треба сколотити у якісь подоби військових формувань), якого в нього ВЖЕ фактично немає, ці сили та засоби потрібні йому тут і зараз, а не через пару місяців.
Я ж казав, помилка з розрахунком сил й засобів, а також з обранням моменту реалізації “великого плану герасимова” вилізе росіянам “боком”. По суті так і стається, правда, не зразу й не зараз, але очевидно, що стратегічна ситуація розвивається саме у такому ключі.
Цілком можливо, що нова хвиля російської мобілізації “знадобиться” російському військовому командуванню не для “переможного наступу”, а для того, щоб банально “не програти війну з розгромним рахунком”.
Плацдармы.
На сегодняшний день можно различить четыре основных плацдарма, где развиваются наиболее активные действия. Это Запорожская, Донецкая и Луганская область, а также левый берег Херсонской области. И каждый из этих плацдармов имеет свою особенность.
О них и поговорим.
Сейчас максимальное внимание уделяется Запорожской области. Оно и понятно, хотя, внимание, на мой взгляд, несколько спорное, но начнём всё же с неё.
В нашей картине плацдармов Запорожская область является наступательной, здесь СОУ, не смотря на субъективную критику, владеют инициативой. Это обусловлено рядом факторов, озвученных мною ранее, и даже если перелистать блокнот моих записей на полгода назад, даже тогда я отмечал, что Юг – это в перспективе наступательный плацдарм, вопрос только в том, с какой именно стороны это наступление пойдёт. И весьма прагматично была выбрана Запорожская область.
Ранее я отмечал, почему наступление в Запорожской области очень схоже с тем, что происходило на правобережной стороне Херсонщины, и именно так следует его рассматривать. Но главное то, что российская группировка тут уже начинает сдуваться, причём на уровне активных резервов. В то время как СОУ продолжают действовать ресурсом ограниченного функционала от силы 12 – 15 тыс л.с., РОВ задействовали большую часть группировки “Восток” и даже стянули часть группировки “Днепр” для противодействия силам в 6 раз меньшим, нежели их потенциал на локации.
Я вам скажу так. До 2022 года существовали некие, весьма эфемерные и лично мною не чтимые догматы о принципах наступления и обороны. Мол, при наступлении потери 1 к 3 или даже 1 к 7, а показатель раненных и пленных… В общем, мудрецы совковой эпохи, сожгите свои методички и сожрите пепел.
Украинская армия на Юге демонстрирует то, что в скором времени станет стандартом прорыва максимально укреплённых районов на поколения наперёд. Просто дайте ВСУ завершить начатое без истерик в глубоком тылу и прочих сотрясений воздуха, после двух порций мороженки.
Кстати, клин между Роботино и Вербовой видится мне очень и очень даже перспективным, ведь перекрыть РОВ его так, чтобы было надёжно, не могут ничем, отчего видится отчётливая перспектива.
Донецкий плацдарм. Конечно, кажется, что здесь основной является локация Бахмута, но это не совсем так.
Да, парни под Бахмутом делают фантастические вещи ценою своего здоровья и жизней, о чем каждый должен помнить. Но всё же есть участок, где перспектива перелома виднеется куда отчётливее, и пока наша героическая крепость будет возвращена в лоно Родины, там может произойти кое-что.
Направление на Старомлиновку позволяет говорить об истощении контрнаступательного ресурса РОВ, не смотря на то, что со второй половины июня там концентрировался резерв со второй линии обороны россиян в виде 127-й МСД и не только. Например, 34-я ОМСБр не особо помогла в удержании позиций.
И в то время как СОУ малыми группами кошмарят оккупантов по линии фронта, которая превышает 60 км, россияне не могут полноценно обеспечить безопасность всех локаций ресурсами, без преувеличения, армий. Если это не эффективность и новаторство, о которых ещё не слышали, то что тогда?
Вот и выходит, что Донецкий плацдарм трещит громче чем Запорожский, но всё взаимосвязано, а потому не важно, кто трещит громче, главное, кто первым треснет. И в данном случае я делаю ставку на Запорожскую область, хотя как диванный эксперт могу ошибаться. Ведь когда-то Доннечину называл исключительно оборонной.
Лимано-Купянская ось. Ну, или Луганская и Харьковская области.
Что тут скажешь – оборонный участок. Но до поры, до времени. Ведь и вправду, РОВ там сконцентрировали серьёзный ресурс, но второй раз за год они не могут пробить нашу оборону. И о чём это говорит, учитывая, что там их лучший потенциал?
Осенью 2022 я отмечал, что РОВ не способны наступать по широкому фронту, и если даже так, то только по узкому направлению отдельно взятой локации. Так и было, они смогли наступать только в направлении Бахмута и… И всё. А сейчас в локации при концентрации лучшего ударного потенциала что у них вышло?
У них вышла потеря трёх сёл, которые они две недели назад смогли захватить посредством неимоверного для уровня таких боевых действий ресурса двух танковых полков 12-го и 13-го из состава 4 ТД, а после ещё и усиленных подразделениями 752-го МСП.
РОВ суицидально увязли в Лимано-Купянской оси.
Левый берег Херсонской области. Здесь всё проще. Можно говорить о том, что на левом берегу сформированы зоны огневого воздействия СОУ. Месяцы артиллерийских дуэлей привели к тому, что ствольной и реактивной артиллерией был прострелен каждый метр, как минимум, 80-километровой зоны от левого берега.
Но есть нюанс. Пока не хватает ресурса, чтобы охватить и вправду каждый метр. Но всему своё время. А потому левобережную Херсонщину я могу назвать ждуном. Только без обид. Ведь этот ждун правильный. Он ожидает соответствующих условий, при которых развитие событий будет по нашему сценарию.
Таким образом, суммируя, у нас в наличие 2 активных, наступательных плацдарма, один непредсказуемо-оборонный и ждун. И вот скажите, в контексте всего вышеизложенного, у кого в данной ситуации инициатива, и кто не только раздаёт, разыгрывает, но и ведёт партию?
Слава нації!
Фото: Генштаб ЗСУ
