Опозиція – це не розкол, а спротив болоту застою
Останнім часом провладні речники, включно з улюбленим спічрайтером президента, повадились піднімати на вищий рівень хейт щодо тих, хто не ходить зеленим строєм.
Від істерик з приводу і без, шельмування, обзивання «фермою» і «скотами» заговорили напряму. Незручні для них опоненти мають зникнути. Бо саме існування Порошенка, його команди і прихильників – це начебто «розкол».
Можна було б відмахнутися від подібних дурниць як від неважливої інфантильної маячні, якби не навʼязливе просування цієї думки у підконтрольних чи залежних від влади медіа (а це переважна більшість медіапростору). І якби призначення «розкольників» і зачистка політичного, громадського і медіа простору не набула промислових масштабів. Бо це шкодить не персоналіям і політсилам. Це шкодить державі, її ефективності і майбутньому України.
Опозиція відіграє у суспільстві дуже важливу роль. Це – не карикатура на «колишніх», які «хочуть назад до влади». Змінюваність влади, і зокрема повернення тих, хто на виборах владу передавав переможцю, – одна із закономірностей сталої розвиненої демократії. Бо абсолютна, не оспорювана влада абсолютно й розбещує. А дотримання правил найкраще забезпечується римським принципом «Сьогодні – ти, завтра – тебе».
Найефективнішим двигуном прогресу є змагання, засноване на власному інтересі. Усі спроби людства замінити його чимось іншим завершувались лише погіршенням ситуації. І нинішнє захоплення популізмом (який серед іншого передбачає, що одна-єдина сила представляє «справжній народ», а хто не згодний –той не народ і має зникнути) також буде відкинуто.
Здоровий глузд здатний творити дива. Проте здоровий глузд потребує і підтримки.
У опозиції у здоровому демократичному суспільстві є три задачі:
1. Моніторити дії влади, вказувати на змістовні помилки і пропонувати альтернативи.
2. Інформувати про ці помилки і альтернативні рішення суспільство – зокрема, й добиваючись виправлення помилок.
3. Мобілізувати суспільство для зміни неефективної політики, або й домагаючись зміни влади у визначений Конституцією спосіб і строк.
Прикладів на кожну функцію усі ми можемо згадати достатньо.
Під час війни ці функції не скасовуються – лише видозмінюються, зважаючи на обмеження у методах на час воєнного стану.
Бо брак контролю, нагляду і пропонування альтернатив – це не єдність, а застій і зловживання. З цим, до речі, згодна і більшість українців. Понад 70% опитаних різними центрами вважають корупцію першочерговою проблемою, а понад 56% вимагали б розслідування і покарання корумпованих посадовців, незважаючи на війну.
У Римі, знов-таки, служба охорони порядку і боротьби з пожежами називалась vigilii. Дослівно – «ті, хто не спить». Англійське «vigilant”- пильний – походить із цього кореня.
Саме така роль у опозиції: захист здорового глузду, викривання проблем і пропонування альтернатив, а за тим – домагання виправити ситуацію. В цьому не обійтись без співпраці громадянського суспільства, експертів, журналістів, активістів та інших, хто робить свою роботу.
Це – не розкол. Це – спротив болоту застою, самозаспокоєнню і, зрештою, поразці, яку ці риси монополії породжують.
Тож боротьба за Україну, її майбутнє і розгром московщини – це боротьба, зокрема, і з безвідповідальністю, безпринципністю і байдужістю. Бо вони породжують продажність та неефективність, якими уміло користується наш спільний ворог.
У боротьбі за українську Перемогу роботи вистачить усім. Кожен може знайти своє місце і роль.
Як казав герой одного культового фільму, «If you are listening to this message, you are the Resistance!”.
