«На початку було Слово»
16 липня 1990 року, 10:08, у будівлі Верховної Ради — тиша… Голосування завершилося, зал вибухає громом аплодисментів. 355 — «За». Декларацію про державний суверенітет України прийнято…
Саме тоді почалася епоха відновлення Незалежності, це один з найважливіших днів у сучасній історії. В той день Україна визначила, що єдиним джерелом влади є народ і задекларувала власні Збройні Сили. Під час прийняття всі розуміли, що поки це лише папірець, який не підкріплений нічим, що документ має обрости мʼязами, що кожне слово має налитися кровʼю.
Декларація — це був план, дороговказ до цілі — нашої незалежності, але щоб закінчити цей шлях, потрібно було пройти багато випробувань, які долаємо досі.
Тоді ми зробили перший крок від імперії, щоб пізніше переламати хребет червоної влади, а через десятки років і 5-й колоні на Майдані. З 2014 — ламаємо його і російській армії.
За кожним словом у декларації вже стоять десятки тисяч наших громадян, які загинули, захищаючи нашу Незалежність. А українці з автоматами в руках чи волонтеркою в багажниках щодня підтверджують, що декларація — це не просто папірець, це наш, український Суспільний Договір.
«На початку було Слово».
Ця Євангельська істина застосовується до багатьох ситуацій. Але сьогодні маємо згадати її й у звʼязку з річницею ухвалення Декларації про суверенітет у 1990 році.
Щоби досягти результату, спочатку часто треба навчитись не боятись називати бажане в голос. Формулювати його складові. Уявляти, яким саме воно буде, – і прописувати його. Словами, формулами, нормами права.
Тоді майбутнє стає реальним і досяжним, навіть якщо здається фантастичним.
Сміливість сформулювати волю до суверенітету і прописати підвалини незалежності збили окови самоцензури. Активна проукраїнська меншість переконала, дотиснула, змусила пасивну більшість зробити дуже важливий символічний крок.
Так, тоді більшість вважала, що це лише слово. Але Слово відкрило дорогу Ділу.
