Вісті з фронтів. 05.04.2023. Частина ІІ (відео)
Друга (завершальна на цьому тижні) частина “запитання – відповіді”.
Юрій Олексійович: Всі в очікуванні нашого наступу. Перегрупування та скупчення десятків тисяч бійців, тисяч одиниць техніки… Зважаючи на розвідувальні можливості рф, чи можливо непомітно до останнього дня приховувати напрямок наступу ЗСУ?
– Я вже відповідав на минулому тижні на дуже подібне запитання, але повторюсь. Приховування від противника процесу зосередження та розгортання угрупувань військ досягається шляхом реалізації АКТИВНИХ та ПАСИВНИХ заходів відповідного спрямування – від оперативного розосередження та маскування військ безпосередньо на місцевості, до проведення кампаній дезінформації та нарощуванням рівня контррозвідувального забезпеченням у визначених районах.
Найбільший ефект дає КОМПЛЕКСНЕ використання цих заходів, тобто коли вони здійснюються та провадяться за єдиним планом та графіком, а головне – УЗГОДЖЕНО.
Звісно, що на практиці добитися повного приховування цього процесу дуже й дуже важко (тому треба бути реалістом – противник рано чи пізно таки виявить та встановить його сенс). Закономірність тут зрозуміла, чим масштабніше та осяжніше у розмаху процес розгортання військ, тим вище ймовірність цього. Адже противник веде ПОСТІЙНУ та безперервну розвідку й має у цьому відношенні досить значні можливості.
Але у цьому сенсі процес приховування зосередження та розгортання військ скоріше спрямовується на те, щоб максимально відтягнути цей момент, тобто зробити так, щоб у противника просто не залишилось часу на відповідну реакцію. Іншими словами, щоб момент “викриття” процесу розгортання наших військ в оперативному відношенні трапився для противника максимально ЗАПІЗНО.
Павло Трегуб: Вітаю. Цікавить Ваша думка про вступ України до НАТО як єдина реальна гарантія подальшої безпеки держави. Чи є хоча б мінімальна можливість говорити про це на саміті у Вільнюсі? Яка перспектива даного питання? Чи знову будемо сподіватися на черговий “Будапештський меморандум”? Дякую.
– Так, на мою думку, військово-політичному керівництву нашої держави варто докладати максимальних зусиль, аби добиватися вступу нашої країни до Північноатлантичного Альянсу (на сьогоднішній день це найбільш ефективний засіб забезпечити гарантії безпеки на майбутнє, особливо у контексті нинішньої війни).
– Мінімальна можливість обговорення цього питання на саміті у Вільнусі, звичайно, є. Тут питання полягає в іншому. Я це змалював би як своєрідні “внутрішні (неформальні) гарантії НАТО”.
Справа ось у чому. Альянс сьогодні цілком може розглядати прагнення нинішнього військово-політичного керівництва України до набуття членства в НАТО як цілком щире й справжнє. Але одночасно не викликає сумніву й той факт, що у нинішній український та і минулій владі була присутня чимала кількість людей дуже й дуже тісно пов’язаних із рф (що там казати про владу, коли абсолютно ВСІ провідні фінансово-промислові групи України так чи інакше пов’язані з рф).
Тому вступ України до НАТО – це скоріше питання не якоїсь формальної відповідності уявним “стандартам НАТО”, а питання НЕФОРМАЛЬНОЇ довіри й віри з боку західних еліт до наших, українських, пов’язаних КОМЕРЦІЙНИМИ інтересами зі своїми російськими “колегами”. Ці зв’язки навіть сьогодні, в умовах війни, вони не поспішають рвати повністю.
Образно кажучи, коли на Заході бачать, як “успішну кар’єру” в українській владі, бізнесі, культурі і т.і. роблять люди, які ментально, комерційно й родинно пов’язані з рф, питання “вступу України до НАТО”, не дивлячись на всі ОФІЦІЙНІ заяви та декларації, починає викликати, скажімо так, певні підозри.
Сергей Иванов: І знову про КАБи. За останній тиждень напівзруйноване місто Білопілля на Сумщині, хоча за рік війни його, не зважаючи на прикордонне положення, всього декілька разів обстрілювали з артилерії. Внаслідок бомбардувань пошкоджена виключно цивільна інфраструктура. Як Вы вважаєте, це все ще тривають випробування цієї відносно нової зброї подалі від фронту, чи все ж наслідок поганої розвідувальної інформації?
– Я вважаю це слідством виконання визначеними силами та засобами зс рф відповідної оперативної задачі. У даному випадку – сковування визначених сил та засобів ППО ЗСУ на цьому напрямку.
Простіше кажучи, бомбардуючи з повітря наше прикордоння (в тому числі атакуючи цивільну інфраструктуру), вони намагаються примусити українське командування розгорнути та тримати на цьому напрямку відповідні засоби ППО.
– В цьому контексті також вартує уваги питання, чи намагатимуться наші ППО уражати носії цієї зброї у повітряному просторі противника, звідки він, власне, й атакує КАБми наше прикордоння. На мій погляд, цей момент явно “не за горами”.
Кирилл Мазан: Добрий вечір! Орки почали все частіше використовувати керовані плануючи авіабомби (УПАБ-1500В та УПАБ-500В). Чи реальна загроза, та чи є протидія окрім збивання носіїв цієї зброї?
– Реальна.
– Іншої альтернативи цьому не існує.
Ярослав Гаврилишин: Упс, пригадалося – *Кольчуга* , раптом Ви в курсі, чи використовується даний (свого часу розпіарений) девайс у ЗСУ на цей момент, і яка користь від нього !? Дякую.
– У відкритому доступі прямих згадок про використання станції РТР “Кольчуга” у нинішній війні я не зустрічав. Станом на 2019 рік у ЗСУ на обліку перебувало 19 таких станцій (мається на увазі типу “Кольчуга” та “Кольчуга-М”). Але, за певними ознаками (при специфічному аналізі дій нашої ППО), стає зрозумілим, що станція РТР типу “Кольчуга-М” досить активно використовується (або її аналоги). Більш детально у це питання я би не хотів вдаватися.
– ЇЇ “родзинкою” є наявність “пасивного режиму розвідки”. Тобто станція здатна вести розвідку випромінюючих об’єктів противника на значній відстані та відаленні, із достатньою точністю, при цьому сама не видаючи назовні ніякого випромінювання. Тобто виявити її засобами РТР противника досить складно. Саме в цьому й полягає її “основна користь”.
Oles Vinkov: Згідно з оцінками деяких аналітиків російська оборонка виготовляє до 4 тис. снарядів різних калібрів на день. І я так розумію, що під цю кількість снарядів росіяни виготовляють необхідну кількість стволів. Також озвучувалися плани росіян по збільшенню виробництва снарядів до 10-15 тис. одиниць на день на кінець 2022 року. Думаю, що і плани по виробництву стволів вони також переглянули. Ми чудово розуміємо, що противник дуже часто видає бажане за дійсне. Як би Ви оцінили спроможність російського ВПК не просто по збільшенню обсягів виробництва, а по збереженню раніше заявлених обсягів в теперішніх умовах?
– “Под цю кількість снарядів росіяни виготовляють необхідну кількість стволів” ©. Це не зовсім так. Для виточки стволів під 122-125-мм та 152-мм калібр на ВСЮ рф є всього десь 7-8 працездатних станків (це за самими сміливими оцінками, я зустрічав данні про 4-6 станків). Це перше.
– Реальні спроможності впк рф щодо випуску снарядів (УСІХ основних калібрів) за різними оцінками дорівнюють десь до 1.5-1.7 тисяч, хоча й про 4 тисячі я також чув.
– Оцінив би як, м’яко кажучи, дуже проблематичні. Справа в тому, що тут проблема полягає не тільки у наявності відповідних потужностей, а скоріше носить технологічний характер, причому це стосується як, власне, хімічної складової відповідного виробництва, так і загально-конструкціонної складової. Одна справа – виробити простий 122-мм ОФС, інша справа – керований високоточний снаряд, начинений суббоєприпасами, або вузькоспеціалізований “розумний” боєприпас. Зовсім різні темпи, обсяги та технологічні особливості.
Сергей Боровец: чи є в нас ефективні засоби боротьби з мінними полями? наші або закордонні?
– Якщо мова про засоби розмінування та інженерно-саперного забезпечення, то так, є. І останнім часом досить інтенсивно поповнюються новими зразками.
Roman Rodik: Ворог використовує засоби радіоелектронної боротьби, які заважають використанню БПЛА. Ці засоби є джерелами електромагнітних хвиль у широкому спектрі радіохвиль. У нас є ракети AGM 88 HARM, які здатні вражати РЛС, чи можна їх використовувати проти великих станцій РЕБ?
– Не зовсім зрозуміло, що ви маєте на увазі під терміном “велика станція РЕБ”, але зазначу, що авіаційні боєприпаси типу AGM-88 HARM якраз і призначені для враження джерел випромінювання електромагнітних хвиль (й не тільки). В тому числі в режимі зміни частот, або “вимикання джерела”. Звісно, що якщо “велика станція РЕБ” противника в ході своєї роботи щось електромагнітне випромінює, то стає цілком реальною ціллю для цієї ракети. Тут, скоріше, важливо, як запрограмована ракета й як налаштована.
Юрій Товстуха: Останнім часом ворог став часто бити керованими бомбами по правому берегу Херсонщини. Як гадаєте, чому вони б’ють такими рідкісними боєприпасами по території, на яку вони найближчим часом не збираються наступати? Це їхня тупість чи якийсь розрахунок?
– По-перше, це не зовсім “рідкісні боєприпаси”. У зс рф перед війною був створений достатньо суттєвий їх запас.
– По-друге, це не тупість, використання боєприпасів цього типу на тому чи іншому напрямку може обумовлюватися НЕ ЛИШЕ потребами гіпотетичного ВЛАСНОГО наступу. Цілком ймовірно, вони ними б’ють із якоюсь іншої цілі, наприклад, зірвати підготовку наступу противника (тобто СОУ), знищити якісь важливі цілі (об’єкти), які мають для противника вагоме значення і т.і.
– Якщо ви не зовсім розумієте сенс застосування такого роду боєприпасів противником на тій чи іншій ділянці, це зовсім не означає, що він відсутній в реальності. Якщо противник використовує активно КАБи на цьому напрямку, то очевидно, що чогось він добивається цим методом. Я би в цьому контексті в першу чергу звернув увагу на те, по чому саме конкретно вони намагаються влучити.
Olexandr Melnik: Якщо припустити, що український генштаб вирішить провести головний удар у напрямку Мелітополя, то чи не доцільніше зробити це в кінці літа, закумулювавши більше резервів, чи, дивлячись на динаміку укріплення ворога, потрібно проводити наступ в кінці весни тими силами що є?
– Я вже казав, КОЛИ, ЯК і ЯКИМИ силами наступати чи не наступати вирішують відповідні органи військового й військово-політичного управління держави, відповідальні за стратегічне та оперативне планування застосування військ і загалом за вибір і реалізацію стратегії оборони та захисту держави у війні. По одній простій причині, саме вони мають УСЮ ПОВНОТУ необхідної для прийняття такого роду рішень інформації.
– Звісно, вони вправі дослухатися до якихось порад і думок “зі сторони”, але зовсім не обов’язково, що вони ними скористаються в реальності, зважаючи на власний рівень відповідальності та поінформованості.
– Якщо вас цікавить, власне моя особиста думка на рахунок приведених вами аргументів, то зазначу, що саме визначення напрямку наступу “на Мелітополь”, не кажучи вже про момент його практичної реалізації, на сьогоднішній день є, м’яко кажучи, дуже й дуже дискусійним. Тобто ваші аргументи у зазначеному контексті видаються мені, скажімо так, не зовсім вирішальними.
Alex Kurchenko: Добрий вечір. На сьогодні ми ще не маємо переваги (хоча б рівноваги) у повітрі (авіаційний компонент). Чи доцільним є великий наступ в таких умовах? Чи допоможе західне ППО як, наприклад, Patriot, NSAMS або інші, якось знівелювати цей недолік на ЛБЗ? Мабуть, є приклади в історії сучасності великих наступів без переваги у повітрі. Дякую.
– Дійсно, ви певною мірою праві в тому, що однією з дуже важливих умов успішного наступу (особливо стратегічного та оперативного рівнів) у сучасній війні є принаймні перевага (вже не кажучи про панування) у повітрі. Це доводить як практика, так і теорія сучасного оперативного мистецтва.
– Але на практиці саме по собі панування у повітрі не є і не має бути самоціллю якихось цілеспрямованих дій військового командування. Особливо при наявності певних особливостей оперативної обстановки. В реальності це лише засіб досягнення більш значної цілі – успішного проведення ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВОЇ операції. І пов’язано це з розподілом основного обсягу виконання вогневих завдань (у високотехнологічному війську до 70-75% цього обсягу якраз сконцентровано у повітряному компоненті)
– Визначально тут існують два шляхи. Якщо у вас достатньо потужний повітряний\протиповітряний компонент, то ви, звичайно, можете спробувати завоювати перевагу або навіть панування у повітрі силоміць принаймні на напрямку майбутнього наступу (шляхом проведення НАСТУПАЛЬНОЇ ПОВІТРЯНОЇ ОПЕРАЦІЇ).
Або при відсутністі цієї умови перерозподілити той самий обсяг вогневих завдань, виконання якого є передумовою успішного проведення наступу на ІНШІ ЗАСОБИ УРАЖЕННЯ противника, які за своїми бойовими спроможностями співставні з повітряним компонентом, наприклад, ракетні війська та артилерію.
– Який саме шлях обере українське командування навіть сьогодні не зовсім зрозуміло. Бо для цього визначення ми з вами (маю на увазі відкриті джерела) не маємо достатньо адекватної інформації та можемо орієнтуватися виключно на гадання штибу “дадуть си не дадуть Ф-16”, або скільки і яких саме засобів ППО нам вже поставили або поставлять найближчим часом.
Микола Миколайович Лящук: Вибух у пітерському кафе. На Вашу думку, це замітання слідів пригожиним чи послання пригожину від силовиків рф, і якщо послання, то чиє саме – комітету чи “акваріуму”?
– Це точно не перше.
– Очевидно, що це досить “жваво” пов’язано з “перерозподілом” фінансових потоків у Санкт-Петербурзі, й, скоріше за все, тут мають місце якісь афектації пітерського філіалу Луб’янки (це на мій суб’єктивний погляд).
Юрій Ярох: На тижні презентували британські Челенджери 2 в Україні, і схоже на те, що будуть вони в ДШВ. Яка Ваша думка щодо того, що вони йдуть саме десантникам? Чи може є в цьому прихована логіка попри те, що Челенджер 2 фактично є найважчим, але і найповільнішим серед сучасних танків світу.
– Офіційна назва цього роду військ “дасантно-ШТУРМОВІ війська”. Тому у цьому контексті передача цих танків саме одному з підрозділів ДШВ якраз і виглядає цілком логічною.
– Логіка, звісно, є. Вона базується на причинно-наслідковому зв’язку “першого порядку”. Якщо існує якесь визначене завдання, то потрібний відповідний інструмент для його виконання, який би за своїми якостями та характеристиками найкраще для цього підходив.
Тобто, зважаючи на це, можемо зробити певні висновок – підрозділи ДШВ у “обозримой” перспективі будуть активно задіяні командуванням у виконанні якихось завдань, де потрібні саме ці танки. Й тут відкривається достатньо широке поле для самої “бурхливої” варіативності думок.
Vitaliy Ruhaba: 1. Чи вважаєте ви систему ТрО невдалою і такою, що потребує реформування (розформування) з переведенням боєздатних бійців у підрозділи ЗСУ.
2. Як ви ставитеся до ініціативи про можливість звільнятися після 1,5 річної служби?
– Ні, повністю невдалою не вважаю. Скоріше, такою, яка потребує дуже серйозного “переформатування”, в першу чергу, у напрямку використання та визначення її “функціоналу”. Саме ці питання й тягнуть за собою всю решту “проблемних питань”, починаючи зі складу та структури, закінчуючи оснащенням та озброєнням.
Об’єктивно, ТрО ДУЖЕ потрібна. Й її розформування та переведення “боєздатних бійців” у кадрові частини та підрозділи не усуне цю потребу.
– Я тут не зовсім “в темі”, тому щось чітко визначене сказати не можу. Яких саме військовослужбовців? Як це регулюється законодавством зараз, особливо на час воєнного стану і т.і. Як при цьому підтримувати чисельність ЗСУ на потрібному рівні, чи йде мова про якусь ротацію особового складу? Тут треба розбиратися. Поцікавлюсь.
Максим Масюк: Пане Костянтине, дякую за Вашу роботу! Поділіться, будь ласка, своєю думкою щодо таких питань:
1. Наскільки угруповання противника на півдні Херсонської області готове до потенційної загрози на правому фланзі у випадку прориву сил СОУ до Мелітополя та спроб просуватися до Криму?
2. Чи породять вони якісь заходи для укріплення лінії оборони в “стиках” із іншим угруповування противника, яке зараз займає ЛБЗ від Василівки до Вугледару?
3. Як ви оціните доцільність і можливості оборони противника по дирекція Якимівка-Генічеськ та Веселе-Нова Каховка?
– За зовнішньо-формальними ознаками та аналізом оперативної побудови УВ противника “Днепр” та “Восток” (включаючи склад та структури розгорнутих на цьому напрямку сил і засобів противника), вони цілком реально розглядають такий варіант розвитку оперативної обстановки, тому достатньо активно відпрацьовують на цей випадок дії на своїх суміжних флангах, в тому числі на напрямку Токмак-Мелітополь.
– Проводять. Інформації на цей рахунок, в тому числі у відкритих джерелах, безліч, починаючи з облаштування опорних пунктів оборони на цьому відрізку, закінчуючи встановленням МВЗ і створення “відсічних” позицій.
– Оціню як досить високу. Але тут треба розуміти одне, якщо ЗСУ вийдуть до Якимівки, оборона на напрямку Веселе-Нова Каховка для противника, м’яко кажучи, втратить свою актуальність. Їм доведеться, як то кажуть, “у темпі вальса” відходити на Новоолексіївку та Чаплинку-Армянськ, не кажучи вже за оте все шобло, що зараз окопується між Енергодаром та Каїрами по лівому берегу Каховського водосховища. Втративши голову, по волосах вже не плачуть.
Розвиток ситуації у випадку деокупації Нової Каховки, на мій погляд, не буде мати для противника такого фатального характеру.
Іншими словами, становище УВ “Днепр” противника більш “нестабільне” та залежне від розвитку ситуації на інших напрямках, ніж у УВ “Восток” противника. Я про це ще місяць назад казав. Справа “за малим” – прорватися до Якимівки.
