Аспекти впливу могилізації на росії

Так, слухайте, любі френди, давайте приведемо обговорення рашківської могилізації в якийсь впорядкований вигляд. Бо я бачу суцільний сумбур замість музики, думки шарпаються від розпачливого “ааа, півтора мільйони, вони нас завалять трупами, щоробитищоробити” до зневажливого “а, ну скіки їх там з іржавими калашами назбирають, не зважайте”. Так само, у відповідності до крайніх оцінок кінцевої чисельності, оцінюють внутрішньополітичний вплив могилізації в рашці.

Але давайте так. Це – два різних аспекти. Хоч і пов’язані, але різні. І розглядати їх треба поокремо.

Щодо чисельності тих, з ким нам доведеться мати справу на фронті. Реально вони можуть мобілізовувати стільки, скільки вони можуть мобілізовувати: не в сенсі нахапати, то дурне діло не хитре. А в сенсі того, що з тими нахапаними треба щось робити. Кудись везти, в якісь тимчасові розташування, чимось везти. І там якось вдягати, озброювати хоча б іржавими калашами. І на це все, на цей перший ступінь мобілізаційного процесу, їм потрібні якісь потужності. Тимчасові пункти розміщення, транспорт для вивезення новобранців, сухпай, отето все. Ймовірно, що це ті потужності, які використовують для сезонних мобілізацій, бо інших нема. Вони є в кожному регіоні. Але підсумкова кількість сезонних мобілізацій відома. Це скіки там? біля 200 тис? Оце і є те, що вони можуть в одну ітерацію.

А потім з ними треба щось робити, кудись розподіляти, вантажити, вивозити. Учебки чи розташування тих з’єднань, що воюють, – там мають лишатися якісь не задіяні підрозділи, які приймуть тих (ново)бранців і почнуть вчити і злагоджувати. Розгортання це називається, і це процес не миттєвий навіть і в нормальному стані. Але щось мені здається, що там нікого вже й не лишилося, всіх на фронт запхали, і приймати бранців нема кому і розгортати нема що.

Ну припустимо, скільки-то вони з коліс запхають прямо на фронт – є вже свідчення. Але знову ж таки, небагато, бо це ж все логістика.

Ну тобто з кількістю – вона має чітку стелю в часовій перспективі півроку, і це плюс-мінус кількість сезонних щорічних призовів. Неприємно, але не ужас-ужас.

А якщо спробують перевищити свої можливості – захлинуться, і встопориться навіть те, що зараз рухає. Звісно, вони можуть перевищити, бо ж рашківська військова бюрократія працює як безголовий розлагоджений автомат. От воєнкомам спустили якісь цифри. І вони гребуть, гребуть, нестямно, до самозабуття. За принципом – я прокукарікаю, а там хоч сонце не вставай.

І тут ми плавно переходимо до наступного аспекту. Внутрішньополітичний вплив.

Справа в тому, що законодавча рамка окреслює виключно низку різноманітних суворих покарань за ухиляння. Ніяких уточнень і обмежень, кого можна, а кого ні-ні, в жодному випадку не можна, там насправді нема. Плюс ці, м’яко кажучи, обтічні правові формулювання багатократно помножуються на… еее… правозастосовну практику, якщо казати стримано. А якщо казати як є – то на бардак і бєспрєдєл, який влаштувала військова бюрократична система вкупі з репресивним апаратом держави як такої. Тупо гребуть всіх, на кого можуть накласти лапи.

І в підсумку вони у найкоротші терміни досягли видатного результату: жоден мешканець РФ чоловічої статі у віці від 18 до 60 не може почуватися убезпеченим. Підкреслюю – жоден.

До цього треба додати ще різні дискомфортні обмеження, які вони ввели або неодмінно введуть дуже скоро, бо діятимуть в логіці примусової мобілізації. Закриють кордони, закриють адмінкордони суб’єктів федерації. Почнуть гребсти по магазинах, у транспорті.

Таким чином, могилізація насправді зачепить всі 25 мільйонів гіпотетичного резерву. А може й більше, бо ж життя родин тих, над ким дамокловим мечем нависла мобілізація, теж зміниться. І весь цимес в тому, що зачепить незалежно від кількості реально мобілізованих у підсумку. Я вважаю, видатний результат. 🙂 При чому явно абсолютно не очікуваний в кремлі – з їхніх здивованих заяв про “істеричну реакцію” це очевидно.

Ну і ще, регіони. Будемо бачити, але багато залежить і від звичаїв локальних громад, і від рішучості керівництва регіону. Але от найбільш постраждалий за півроку війни Дагестан (пам’ятаєте цифри, звідки скільки полягло?) вже бунтується класичним низовим бунтуванням.

Якутія, додатково засмучена санкціями на російські алмази, висуває пропозиції мобілізовувати в себе тільки русскіх, а корінні народності не чіпати (там, ймовірно, ініціатива бунтування у влади).

Звісно, це перші ластівки.

Але подумайте – коли з центру замість нафтових грошей, які можна розкрасти по кишеньках регіональної влади, йдуть самі повістки, і здається, ще й годувати мобілізованих доведеться з регіональних бюджетів… Ну так на біса він здався, той центр?

А, ну і зовнішньополітичний вплив… Україна не злякалася. Захід тіки насварився, та й те якось мляво. Словом, в цьому аспекті ефект приблизно нульовий.

Ітогі подвєдьом. Воєнна доцільність – помірна. Внутрішньополітичний ефект – катастрофічний. Зовнішньополітичний ефект – околонуля.