Заходу слід готуватися до української перемоги і змін, які вона несе – The Atlantic

Програш Путіна в Україні означає неминучу нестабільність і зміну влади в Росії, що насправді мало осмислюють. Український Тиждень публікує переклад статті Енн Еплбаум для The Atlantic.


Успішний український контрнаступ у Харківській області створює нову реальність, в якій українці дійсно можуть саме перемогти у війні. «Чи справді ми на Заході готові до української перемоги? Чи знаємо ми, які ще зміни це може принести?». Такі питання у тексті для The Atlantic ставить відома журналістка та історикиня, яка спеціалізується на Центральній та Східній Європі, Енн Еплбаум.

«Ще в березні я писала, що настав час уявити собі можливість перемоги, і визначила перемогу досить вузько: “Це означає, що Україна залишається суверенною демократією з правом обирати своїх лідерів і укладати власні договори”. Через шість місяців потрібні деякі корективи до цього базового визначення. Учора в Києві я спостерігала, як міністр оборони України Олексій Резніков казав аудиторії, що перемога тепер має включати не лише повернення до кордонів України, якими вони були в 1991 році, включно з Кримом і Донбасом на сході України, а й репарації, які необхідно виплатити за шкоду, та трибунали над воєнними злочинцями, щоб дати жертвам певне відчуття справедливості», – пише Еплбаум.

За її словами, незважаючи на справедливість такого визначення перемоги, воно залишається надзвичайно амбітним. І передбачає крах путінського режиму. Натомість, на Заході не видно серйозних ознак підготовки до цього:

«І коли російські еліти нарешті зрозуміють, що імперський проект Путіна був не лише провалом для Путіна особисто, але й моральною, політичною та економічною катастрофою для всієї країни, включно з ними, тоді його претензії бути законним правителем Росії розтануть. Коли я пишу, що американцям і європейцям потрібно готуватися до перемоги України, то маю на увазі ось що: слід очікувати, що перемога України, і, звісно ж, перемога в українському розумінні цього терміну, також призведе до кінця режиму Путіна.

Щоб було зрозуміло: це не передбачення; це попередження. У нинішній російській політичній системі багато чого дивного, і одне з найдивніших – повна відсутність механізму успадкування влади. Ми не тільки не маємо уявлення про те, хто має чи може замінити Путіна; ми не маємо уявлення, хто має чи може вибирати цю особу. У Радянському Союзі було Політбюро, група людей, яка теоретично могла прийняти таке рішення, і дуже рідко робила це. Натомість у Росії немає механізму переходу. «Дофіна» немає. Путін відмовився навіть дозволити росіянам подумати про альтернативу його пошарпаній і корумпованій клептократичній владі. Тим не менш, я повторюю: неможливо уявити, що він зможе продовжувати правити, якщо центральна частина його претензій на легітимність – його обіцянка відновити Радянський Союз – виявиться не просто неможливою, але й смішною».

На думку Епплбаум, Заходу не варто напряму втручатися у московську політику, адже втручання матиме зворотний ефект, а серйозних важелів у Кремлі немає:

«Але це не означає, що ми повинні допомагати йому (Путіну – Ред.) залишатися при владі. Коли глави західних держав, міністри закордонних справ і генерали думають про те, як покласти край цій війні, вони не повинні намагатися зберегти погляд Путіна на себе чи на світ, його ретроспективне визначення російської величі. Вони взагалі не повинні планувати вести переговори на його умовах, тому що вони можуть мати справу з кимось іншим.

Навіть якщо вони виявляються ефемерними, події останніх днів все ж змінюють характер цієї війни. З самого початку всі – європейці, американці, зокрема світова бізнес-спільнота – прагнули повернення до стабільності. Але шлях до стабільності в Україні, довготривалої стабільності, було важко побачити. Зрештою, будь-яке припинення вогню, запроваджене зарано, Москва може розглядати як можливість переозброїтися. Будь-яка пропозиція до переговорів може бути витлумаченою в Москві як прояв слабкості. Але зараз настав час запитати про стабільність самої Росії та включити це питання в наші плани. Російські солдати тікають, кидають техніку, просять здатися. Як довго нам доведеться чекати, поки люди з найближчого оточення Путіна зроблять те саме?

Можливість нестабільності в Росії, ядерній державі, лякає багатьох. Але тепер це може бути неминучим. І якщо це те, що насувається, ми повинні це передбачити, спланувати, подумати про можливості, а також про небезпеки. “Ми навчилися не боятися, – сказав Резніков київській аудиторії в суботу. – Тепер ми просимо вас решту теж не боятися”».

Джерело

 

Фото: Генштаб ЗСУ

Автори