Брати за викликом

Новий календарний рік розпочався з невтішних новин з Казахстану. Дуже близько і болюче для нас тому, що нагадує нам епізоди з нашої власної недавньої історії. В 2014-му в Україні не пройшло. В Казахстані в 2022-му майже вийшло. В перші новорічні дні протести в Казахстані не викликали в нашій країні такого широкого суспільного хвилювання. Цілком зрозуміло – свята, буремне внутрішньополітичне життя, та й власних проблем нам вистачає. Увага була привернута по-справжньому, коли пролунала інформація про жертви серед цивільних (і не тільки цивільних!) осіб і… участь силових структур РФ в цих подіях!

Одразу відмітимо, що ми рішуче проти будь якого насильства, тим більше коли страждає цивільне населення. Втім, в умовах гібридного протистояння, наш обов’язок звернути увагу на ряд стратегічних прийомів і особливостей дій нашого противника… Адже розгортання подій в Казахстані, на жаль, є цілком імовірним сценарієм для подальшої агресії проти України.

Причина протестів за своєю суттю економічна, політичні вимоги, незважаючи на їх яскраву узагальненість, у протестувальників з’явилися не одразу. Зміна державної цінової політики відносно одного із національних (!) природних ресурсів, а говорячи просто, його здорожчення в рази, стала причиною масових протестів із застосуванням насильства.

Реакція керівництва країни на здивування неоднозначна в сенсі хронології подій. На оцінку ситуації і введення в країні надзвичайного стану було витрачено три доби. А на прийняття рішення про звернення щодо введення миротворців ОДКБ – і того менше? Вочевидь, цей час був використаний для так званих консультацій. Зовсім нескладно здогадатися, з ким саме такі консультації проводились.

Початковий розмір контингенту, судячи з офіційної інформацієї про двадцять літако-вильотів Іл-76МД, не так вже і багато – до 5 тис. російських військовослужбовців без урахування перекидання техніки. Здається, що головним було продемонструвати присутність і готовність до дій. А заодно і позначити суто “гуманітарну” складову операції – евакуація співвітчизників, туристів, студентів, головне, щоб їх рахунок йшов на сотні, так солідніше. Та і відчуття регіональної катастрофи і порятунку від неї більш відчутне.

Не можна не зупинитися і на “гарнірі” у складі так званих миротворчих сил ОДКБ. Якщо участь збройних сил Киргизької республіки і Республіки Таджикистан ще можна зрозуміти з огляду на військово-географічне розташування країн, то направлення контингенту від Вірменії, яка нещодавно, за власною версією, стала жертвою агресії, викликає здивування. А вже участь військових Білорусі – зовсім не легкий подив. Насправді з кандидатами в бажаючі навести порядок в Казахстані все трохи простіше Все зроблено, вочевидь, для придання вигляду колективного відклику прохання. Всім учасникам хочеться лише нагадати і про колективну відповідальність.

Заслуговує на увагу і формальна причина звернення про допомогу. Згадаємо про те, що президент Токаєв ОДНООСІБНО в усному зверненні визначив події на вулицях як факт зовнішньої агресії проти своєї країни! При цьому він навіть не ускладнював собі життя пошуком/призначенням імовірної країни-агресора. Головне, щоб лунало небезпечно і хоч трохи патріотично.

Окремо слід зупинитися на моральній складовій самого президентського звернення про допомогу. Адже запрошувати сусіда для наведення порядку у власному домі є, як відомо, зовсім не кращим рішенням. Сусід може зажадати допомогти ще й з ремонтом і плануванням вашої оселі… Показовою є в цьому плані заява держсекретаря США Блінкена в коментарі щодо відправлення миротворців в Казахстан:

“Один урок з минулої історії: коли в твоєму будинку опинилися росіяни, їх буває складно примусити піти”…

Цікавою є і заява прес-секретаря ОДКБ:

“Основними завданнями колективних миротворчих сил ОДКБ стане охорона важливих державних і військових об’єктів, сприяння силам правопорядку… в стабілізації обстановки і повернення її в правове поле”.

В центральноазійській республіці з населенням майже в 20 мільйонів громадян за тиждень протестів зникли ВСІ відповідні структури? Беззаперечно, їх неготовність або небажання діяти в складній неоднозначній обстановці цілком припустимі. Втім, на наш погляд, мова може йти про інше, а саме – про їх лояльність до діючої влади. І в цьому непростому становищі наявність іноземної стримуючої сили може виявитись вкрай небезпечним фактором. Фактично звернення про зовнішню допомогу – це визнання президентом відсутності або недієздатності відповідних інституцій. По меншій мірі, так виглядає, а може, просто комусь потрібно, щоб все виглядало саме так.

Інформаційне забезпечення дій з боку РФ працює як завжди професійно, хоча і без застосування будь-яких нових термінів і понять. В ходу все теж саме, що працювало і працює у війні проти України. У наративах відсутні поки що хіба “бандеровці” і “фашисти”. Значно гірше це виходить у влади Казахстану – там до цих пір офіційно ніяк не можуть визначитися із числом постраждалих і затриманих.

Втім офіційні особи беруть іншим. Наприклад, у неділю заступник міністра оборони республіки генерал-лейтенант Камалетдинов вже почав дякувати:

“Хочу подякувати командуванню і особовому складу колективних миротворчих сил ОДКБ за БРАТСЬКУ допомогу надану казахському народу”.

Як багато можна почути в цій короткій подяці!

Вже через дві доби дякують! Даремно. Все одно ще довго не вийдуть. Згадайте про ремонт і перепланування. І причина знайдеться. Все стандартно – захист росіян і російськомовних громадян, гуманітарна катастрофа, стратегічні об’єкти Роскосомоса і ВКС…

Посадовець міністерства оборони дякує від імені всього казахського народу. Вочевидь, з початку січня на вулиці казахських міст вийшли виключно іноземці. І президент, який обіцяв “діяти рішуче”, поки що відмовчується.

Дякують окремо командуванню і особовому складу. Складна конструкція, яку вже погано зрозуміють, наприклад, у наших Збройних силах. Словниковий штамп радянських часів. Мабуть, і в цьому пішли від них недалеко.

Ну і допомога, звісно, братська! Така допомога звучить так знайомо для ветеранів останніх конфліктів часів розпаду СРСР і російсько-української війни. Брати за викликом. Може, в цьому сенсі краще все ж таки назавжди залишатися сиротами…?