Я – порохобот

Навіяно постом бізнесмена Касьянова.

Я порохобот. Я не вірю у солодкі казочки про те, що «посадити корупціонерів – і буде рай» та «завтра Україну можна зробити Францією – тільки влада заважає». Я точно знаю – не можна зробити Францією країну, в якій фахового дбайливого зварювальника знайти – проблема, а майданарбайтера – як плюнути. Я 25 років спостерігаю, як ті, хто найгучніше закликає валити «владу корупціонерів», сам стає героєм корупційних скандалів, варто йому лише дорватися до влади.

Я – порохобот. Я прочитав багато історичної літератури і точно знаю – у всі часи у всіх країнах були договорняки, переговори за лаштунками, їхні «Мінськи». Я знаю фразу Сунь Цзи: «Війна – це шлях обману». Заклики відкинути все це і стати «чесними і прозорими» для мене дорівнює закликові «відкинути снайперські гвинтівки, операції спецназу, танки та літаки, і вийти воювати з ворогом по-джентльменськи – з шаблею у чисте поле». Я знаю, що найбільше за всіх цього хоче ворог. Я точно знаю – з окупантом в тій чи іншій мірі торгували всі і завжди. Мені гидко, коли «припинити торгувати з окупантами» закликає той, хто багато років купляв у окупанта електрику – і його прибічники.

Я – порохобот. Я порівнюю сучасний стан армії не зі своїми хатєлками, а з тим, що було весною 14-го, і порівнявши, розумію – зроблено до фіга. Я точно знаю – багато робиться. Не все робиться швидко. Якщо зібрати в одному місці дев’ять вагітних жінок – немовля за місяць не народиться. Це – реальність.

Я – порохобот. Я ненавиджу стан «не війни не миру». Але водночас я розумію, що альтернатива цьому стану – втрати на рівні Червоної армії зразка 1944 р. і як похідне – ворог під Києвом. Мені такого не треба.

Я – порохобот. Я не розумію, як можна виступати проти олігархічного режиму і водночас з тих самих олігархів годуватися, продаючи їм техніку? Я не розумію, як боротьбу з корупцією можна перетворювати на вигідну прибуткову професією? Я не розумію, як можна нарікати на «владу, через яку гинуть наші хлопці» і водночас ганять відпочивати на Ібіцу? Я не розумію, як можна корчити з себе нереального патріота і водночас бігати від армії, не з’являючись у військкомат? Мені огидні борці, які займаються бізнесом на лобізмі чиїхось інтересів і при цьому подають свій бізнес за боротьбу з корупцією та за мої права.

Я – порохобот. Я не хочу, аби в моїй країні була встановлена диктатура з обмеженням свободи слова і громадських інституцій – а аби цього не допустити, моїй країні доведеться брати кредити і залазити у борги. Заступництво Заходу і впровадження ними санкцій я вважаю дипломатичною перемогою, а критиків цих дій – або ідіотами, або лицемірами. Я знаю, що в історії України вже був такий Симон Петлюра, який закликав «будувати сильну, свободну та незалежну Україну, яка ні в кого нічого не просить і нікого не боїться», а потім сам бігав благати милості і у французів, і у Денікіна, і у угорців, і у Пілсудського. З відомим результатом. Я не хочу повторення цього.

Я – порохобот. Я не вірю громадським активістам та лідерам думок, які постійно наголошують, ПРОТИ кого вони, але мовчанкою обходять питання, ЗА кого вони? Таку позицію я вважаю лицемірством і маніпуляцією свідомістю. Той хто ПРОТИ, завжди – ЗА. Святе місце пусте не буває. Прибереш владу чинну – на її місце прийде інша, так було завжди і скрізь. То хай скажуть – за кого вони? За бабЮлю? За ригів? За Пуйла? Я не вірю обіцянкам «збудувати нову справедливу країну без солодкого тлетворного обману». Я точно знаю – раю не землі не існує. Люди завжди лишаються людьми, жадати грошей, слави, насолоди, любові та сексу для них – природно. Всі спроби побудувати рай на землі закінчувалися одним і тим самим – ріками крові, бідою і горем. Доказано гуситами Жижки, якобінцями Робесп’єра та більшовиками Леніна.

Я – порохобот. Я маю безліч питань і претензій до чинної влади. Я ОБОВ’ЯЗКОВО колись проголосую проти неї, але тільки коли побачу команду кращу, здатну працювати на Україну ще більш енергійно, віддано та продуктивно за нинішніх. Наразі я таких не бачу. Так, я голосую за кращих із гірших. Вибір небагатий, якщо не голосувати за кращих – владою стануть гірші. Ті, що Харківські угоди укладали та разом з Пуйлом гигикали.

Я – порохобот. Я далекий від пафосних слів на кшталт «всі кращі люди в цій країні – порохоботи» або до закликів «приєднуйтеся до порохоботів». Я не з чуток знаю, що бути порохоботом – важко і складно. Важко постійно йти проти течії співгромадян, яким до сказу хочеться «виробляти запорожці, а заробляти як на БМВ», «відняти та поділити» та «всього зараз і на шару». Важко постійно розбивати ілюзії людей, які всерйоз гадають, що аби вони жити як власник прибуткового цеху, достатньо лише проголосувати на виборах. Огидно бачити, як здорові дорослі люди мислять на рівні дитячої казочки про Чіполіно.

Але я точно знаю. Минуть десять, двадцять, тридцять років – і я буду дивитися в дзеркало так само спокійно, як дивлюся зараз. Я буду абсолютно спокійно дивитися очі людям. Бо я завжди лишався чесним – і з людьми, і з собою. Я говорю те, що думаю, а думаю я от саме так. І за багато років я повторюватиму те, що говорю зараз – і бажаю того самого усім іншим.

Я – порохобот.