Петро Порошенко: 5 пропозицій щодо мирного процесу і 5 червоних ліній для Зеленського (відеозвернення)

 

«У нас в предвыборной программе написано, что если убрать людей, материально заинтересованных в войне, она закончится. В данном случае бывший президент и его окружение были заинтересованы в продолжении войны. Мы их убрали, и я уверен, она затихнет. Война перестанет приносить доход».

Це не мої слова. То два роки тому дехто йшов до влади, із завзяттям користуючись тезою російської пропаганди про те, що війна тривала на той момент п’ять років, бо на ній, мовляв, хтось в Україні заробляє. Я лише процитував одну із найвпливовіших осіб з команди Зеленського.

Настала, напевно, моя черга запитати, а хто ж зараз заробляє на війні? Але хай та цинічна брехня залишиться на їхній совісті, так як і безліч інших фейків про мене. А відповідь я знаю з 2014 року: ключі від миру – в Кремлі, в руках Путіна. На нього і тільки на нього моя команда і я особисто покладаємо відповідальність за відсутність миру, за війну, за страждання українців. «Путін – вбивця». Про це каже українська опозиція. Про це говорять керівники інших країн. Про це, однак, мовчить Зеленський.

«Миротворчий спам», яким зловживають на Банковій протягом двох років, привів не до миру, а до загострення. Загроза широкомасштабного вторгнення нікуди не поділася, а міф про перемир’я на Донбасі заглушено російськими обстрілами.

«Зазирнути в очі Путіну», «просто перестати стріляти», «домовитися десь посередині», а ще створити «консультативну раду» з ОРДЛО чи підтримати російську верcію формули Штайнмаєра – все це вивело ситуацію з-під контролю. Ефективним є винятково ініціативний наступальний тиск на агресора за підтримки міжнародних партнерів.

В цьому контексті хотів би окремо подякувати нашій політичній родині – Європейській народній партії, до якої належить і «Європейська Солідарність». І особисто її лідеру Дональдові Туску, з яким тиждень тому у мене відбулася ґрунтовна розмова. В Європарламенті фракція Європейської народної партії запропонувала посилити санкції проти РФ, а саме – від’єднати її від системи міжнародних платежів SWIFT, зупинити будівництво «Північного потоку-2». А в разі подальших агресивних дій Кремля запровадити ембарго на російську нафту. Це – саме та мова, якою і треба говорити з Путіним.

Ми в «Європейській Солідарності» розуміємо, що посилення зовнішньої загрози завжди потребує внутрішньої консолідації. «Європейська Солідарність» підтримає будь-які підходи та ініціативи влади, які наближають бодай на крок перемогу України у цій виснажливій війні.

Водночас, я не можу промовчати, коли знову бачу ірраціональне бажання Зеленського будь-де, будь-коли і за будь-яку ціну побачити Путіна. Вважаю за необхідне дати кілька слушних перевірених часом порад та освіжити для Банкової певні «червоні лінії».

Почну з пропозицій.

Перше. Робота над зміцненням міжнародної коаліції на підтримку країни має бути щоденною і системною, а не авральною. Варто шукати і знаходити формулу посилення спільного тиску на агресора, а не розпорошувати зусилля свої і партнерів нескінченним спамом «сирих» ідей.

Будь-які ініціативи, перш ніж озвучувати відосиками, слід узгоджувати з партнерами. Після одкровень про посередництво Ізраїлю додалися ідеї про залучення до нормандського формату США, Британії, Канади. Це дружні до нас країни, я був би тільки радий, якби вони приєдналися до процесу. Як було би добре, якби і Польща долучилася, і той же Ізраїль, у нас багато партнерів, друзів і союзників. Але гонитва за розширенням формату може завершитися тим, що нові учасники так і не з’являться, а довіру з боку Німеччини, Франції, Європейського Союзу втратимо.

Друге. Своїми непродуманими ініціативами Банкова ризикує зламати хай і недосконалий, але єдиний існуючий формат перемовин щодо миру на Донбасі. А іншого – Будапешського, Бухареського, Женевського, як обіцяли ці два роки, Банкова може не отримати. Навіть натяк з Києва на можливий вихід з Мінська стане для росіян дуже зручним приводом для нової ескалації і уникнення від відповідальності. Слід пам’ятати ще й те, що мінські домовленості прив’язані до санкційного тиску на Кремль. Не формати слід шукати, а формулу пресингу на Путіна. Перш за все, слід працювати над змістом, а не займатися сценаріями відосиків. Не чуєте нас, почуйте Вашингтон, з якого буквально вчора нагадали, що мінські домовленості є основою для дипломатичного врегулювання російської агресії.

Третє. Лише розгортання миротворців ООН на окупованій частині Донбасу здатне забезпечити безпеку і стабільність на кордоні з Російською Федерацією, вгамувати агресивні апетити Кремля. Це – раціональна ідея, яку Зеленський два роки ігнорував і лише тепер, згаявши час, почав розуміти.

Так само слід повернутися і до дорожньої карти реалізації Мінська за принципом «спочатку безпека», основні принципи якої наша команда попередньо погодила свого часу з Німеччиною та Францією, які представляють Європейський Союз. Влада має відмовитися від принципу «неприйнятно все те, що запропонував Порошенко». Зеленський має діяти не мені на зло, а на користь України.

Четверте. США завжди були присутніми у процесі пошуку миру і тиску на Росію. Українська влада мали би зняти низку подразників, породжених в недавньому минулому через її непрофесіоналізм та дипломатичну неосвідченість. Йдеться, для прикладу, про експертизу голосу Президента США на так званих плівках Байдена-Порошенка, інспіровану російським агентом Деркачем. Про підтримку американських санкцій проти Коломойського, Деркача і нових персональних та секторальних санкцій Америки проти Росії, а головне – продовження демократичних реформ в Україні.

П’яте. З 2019 року, – демонстративно пропустивши Лондонський саміт НАТО, щоб не дратувати Путіна – влада дилетантів заперечувала доцільність та необхідність Плану дій щодо членства в НАТО. Тепер вони підтримали цю програмну вимогу «Європейської Солідарності». Бо побачили, що ми були праві. Ми раді. Краще пізно, ніж ніколи. Але правильних слів замало. Потрібні результативні дії. Ми очікуємо, що Володимир Зеленський доб’ється запрошення на саміт НАТО, який відбудеться 14 червня цього року, і переконає його учасників надати Україні План дій щодо членства.

Неприпустимість будь-якої ревізії конституційно закріпленого європейського та євроатлантичного курсу України – це перша «червона лінія», порушувати яку категорично неприйнятно, як би не кортіло зустрітися з Путіним.

Друга «червона лінія». Жодних поступок в питанні національної ідентичності, а саме української мови і української церкви. Ці свої мрії Путін знову повторив не далі, як минулого тижня. І, дивіться, синхронно з цим активізувалися «Слуги», які знову намагаються піддати ревізії мовне законодавство.

Третя «червона лінія». Жодних виборів на непідконтрольних Києву територіях Донбасу, до повноцінного і чіткого, всеохоплюючого гарантування безпеки, деокупації і відновлення контролю над кордоном.

Четверта «червона лінія». Жодних компромісів в питанні Криму, в тому числі щодо постачання води, бо відповідальність за забезпечення водою має нести російська окупаційна влада, аж поки півострів не повернеться під суверенітет України.

П’ята «червона лінія». Ніяких пробачень Путіну за його агресію. Судові позови і справи, для притягнення до відповідальності Кремля мають і далі бути в пріоритеті. Скільки б років не пройшло, Москва повинна відповісти за вбивства українців і порушення норм міжнародного права. Злочини Путіна перед Україною не мають терміну давності. Шкода, що з 2019 року Зеленський не подав жодного нового позову.

І ще одне, Путін одержимий імперською ідеєю, дуже хитрий і досвідчений хижак. Квиток до Путіна коштує виконання передумов або взяття на себе певних зобов’язань. І є ризик, що Зеленський знову візьме на себе певні зобов’язання і кинеться їх виконувати заради самої зустрічі, як це було напередодні і під час нормандського саміту в грудні 2019 року. Треба враховувати, що у переговорах з Москвою Київ буде сильнішим у багатосторонньому форматі, за участі Берліна та Парижа, на основі спільної з ними переговорної позиції.

Кремль сьогодні вкотре наголосив, що Путін не хоче обговорювати із Зеленським Донбас, але у нас інших питань до Росії не існує. Нам нема про що говорити з Москвою, поки вона не повернула Крим та Донбас, крім як про саме повернення.

А навички «конкурсу капітанів», Володимире Олександровичу, навряд чи допоможуть. КДБ переграє КВН.

Ключ до перемоги – це міжнародна солідарність та єдність з Україною. Тільки спільним фронтом зсередини країни і на зовні ми зможемо дати відсіч російському агресору.

Джерело

Share this:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
Усі відео