Той, хто крупу в юшці порахує

Я одразу знала, що воно – патологічний брехун, це мені не новина.

Але була риса, якої я не знала. Людина, яка знає Зє особисто, розповіла мені одну історію про його молодість. На одному, здається, презентаційному заході, куди був запрошений Зє (не знаю, в якості кого), після урочистої частини відбулася чи то паті, чи то фуршет, ну щось таке, де п’ють, і там всі організатори перепилися. А на столі від компанії-організатора залишились якісь подарунки – такі, знаєте, типу пакуночки з косметикою чи чимось таким. І наш герой, користуючись тим, що всі понабиралися, ті подарунки заграбастав і встиг навіть по рідні розіпхати. А згодом головний на тому заході схопивсь тих подарунків та почав шукати. Кловуна викрили та змусили все повернути.

Людина, яка мені це розповіла, вважає, що він це зробив ненавмисне, типу, від недомислу, бо ж подарунки наче залишилося незатребуваними.

Але я вважаю інакше. Я з дитинства знаю, що якщо це річ не моя, то взяти її я маю спитати дозволу. Мені здається, це прописна істина для будь-кого, тому я не вірю ні в який недомисел.

І я в цьому пересвідчилася, коли побачила, хто платив за каву Кловуна у Хмельницькому. Особливо доставляє те, що каву там пив тільки він. Підказую – Ляшко.

Ця риса називається російською «крохобор» – скупердяй, що вдавиться за копійку. На жаль, я не знайшла такого ж точного українського аналогу, може, ви підкажете. Тому нехай ця риса має отаку штучну назву «дріб’єскнара», від слів дріб’язковий+скнара.
Апд: Люди підказали дивовижне українське слово, дуже містке – «лічокруп» (той, хто крупу в юшці порахує). Вельми вдячна!  🙂

Подивіться відео, якщо не бачили. Та неодмінно поширте. Бо такої жадібної, брехливої та дрібнодушої людини на чолі нашої держави ще не було.