Досить! Не вмієш – злізай!
Ми можемо щодня сплескувати в долоні від чергових пустих інформаційних приводів.
Ми можемо кожен по своєму лаяти владу.
Кожен індивідуально може розчаровуватися в Зеленському, коли тотальна некомпетентність і неспроможність Президента раптом торкнеться вашого персонального життя.
Але нам усім давно слід дійти до єдиного знаменника: Зеленський – не хоче, не може і не здатний бути Президентом.
Крапка!
Можна ще відпочити серпень, але ми повинні після «відпочинку» вийти на Майдан і сказати цим усім блазням: Досить! Не вмієш – злізай!
Ми повинні відновити в політиці змагальність ідей, цінностей, сенсів. Якщо комусь здається, що їх ніколи не було, – тоді це створити.
Інакше Україна ніколи не припинить вільне падіння. І народ ніколи не розумітиме, куди і з якою метою йде.
Бо ми всі зараз заручники в божевільні, коли пацієнти захопили владу.
Французи, німці, італійці виходять на страйк не тоді, коли вже пізно.
Вони вимагають справедливості, коли влада робить лише спробу наступити на їх права.
І це не подвиг чи вирішальний злам.
Це – буденність!
Обдурив, не вмієш, не хочеш? Бувай!
Перевибори парламенту, президента – це краще, аніж перманентна криза і щоденне руйнування держави.
І так, немає нічого ціннішого за життя людини.
Коли влада за це забуває, їй це треба завжди нагадувати.
Бо наступного разу забудуть про Вас!
Спробував собі уявити фантастичну ситуацію: хтось дуже потужний із необмеженим фінансовим та медійним ресурсом зумів організувати, щоб я став президентом РФії. Я, Тарас Чорновіл, з моєю ворожістю до цієї країни в усіх її історичних та суспільних вимірах…
Щоб я зробив за перший рік правління у засадничо ворожій для мене державі:
1. Розбестив би населення популістичними заявами та ідеєю “простих рішень” багатогранних проблем.
2. Зруйнував би самосвідомість народу, влаштовував би підкоп під основні устої державності: релігія, мова, історичне самоусвідомлення. Дискредитував би та переслідував би патріотичних громадян і їхні об’єднання.
3. Деморалізував би армію та корумпував би правоохоронні органи.
…
1001. …
Не буду втомлювати вас цим нескінченним переліком. Я б робив у ворожій країні все те, що Зеленський творить в Україні. Ну хіба я сам би міг скласти поетапний план дій, а йому ще хтось має розписувати пунктики й підпунктики.
Ми часто пробуємо собі пояснити, чому він так поступає, навіщо коїть шкідливі й самовбивчі речі, які шкурні інтереси переслідує? Пробуємо його порівнювати з іншими президентами України. І я також цим регулярно грішу. Бо така особливість аналітичного мислення людини розумної (Homo sapiens). Але забуваємо, що саме тут криється базова помилка. Попередні президенти були й усвідомлювали себе президентами України. Дуже по різному її при цьому собі уявляли: від високого й гідного наповнення при Порошенку й до сприйняття, як дійної корови у Януковича. Але це була їхня країна. А Зеленський? Ви впевнені, що цей хронічний космополіт її такою сприймає? Я – ні. Навіть шкурні інтереси не є головними. Якщо за демонтаж держави йому запропонують скинути на рахунки в якомусь оманському банку мільярд якихось грошей, єдиний стримуючий фактор – що буде зі мною, коли в країні почнеться повний хаос і руїна, – для нього перестане діяти.
Мені все більше здається, що Зеленський, уже коли йшов до влади, мав не якісь утопічні й амебоподібні плани, а чітке завдання демонтажу цілком чужої йому країни. Так, він не готовий виконувати всі забаганки Путіна за принципом “усе і відразу”. Але мотив дуже приземлений – він боїться, що дядя Вова його банально кине й прирече на роль ритуальної жертви. Він хоче гарантій, грошей наперед та не настільки стрімких вимог. Бо власна шкура для нього таки багато важить, на відміну від існування України.
От, властиво, й усе про нашу політичну та суспільну дійсність.
Хм… А ведь он продолжает жить в мире режиссуры и сценария. И, наверное, по-другому не может. Когда прописана каждая фраза, распределены все ужимки и определённый взгляд в нужную камеру, тогда мы видим привычного Зеленского. Володя в своей тарелке. И шестнадцать часов может трындеть с журналистами. И запросто с террористом поговорит по душам. Идеальный типаж. Мастер на все руки. Универсальный политический солдат. И всё бы хорошо и понятно, но стоит сделать всего один шаг за рамки сценарного плана, как всё. Ступор. Ни шагу вперёд, ни шагу назад. Да какой там шаг? Хотя бы полшага. Но тоже никак.
«Море волнуется раз, море волнуется два, море волнуется три, непонятная фигура замри».
Так было с трагедией в небе Тегерана, когда местный вояка якобы случайно сбил наш «Боинг». А может, и не случайно. Кто знает. Тут бы запилить штуки три видео. А лучше сразу пять. В фойе отеля. Перед отелем. За отелем. В аэропорту Омана. На трапе самолета. И уже сидя в кресле бизнес-джета. В привычный способ обратиться к нации. Дескать, скорблю вместе с тобой, моя Украина, мчусь на всех парах, раздал задания, взял под личный контроль и такое разное. Увы и ах. Президент исчез из пространства на 19 часов. Сами тут разбирайтесь.
Ситуация с нашим воином, которого четверо суток не могли забрать из серой зоны, снова бросила вызов Зеленскому и его, конечно же, перспективной команде реформаторов. И они традиционно уже зависли как старый компьютер. Ступор. Мандраж. «Бл*дь! Что делать? Этого же нет в сценарии. Нас не предупредили. Куда бежать? Что хватать?». Несколько дней гробовой тишины. Потом, правда, раздуплились. Президент взял очередное дело под очередной личный контроль, зачем-то отправил Хомчака в район, где произошла трагедия, а сам махнул на Бирючий шашлыки хомячить. А ведь мог позвонить Пушилину, треснуть кулаком по столу, сказать «Денис, или как там тебя, мне нужно забрать своего парня. Вот сию секунду. Давай ты не будешь делать ошибок. Да? Ну вот и прекрасно! Моего бойца ждут дома!».
Не царское это дело вести переговоры с террористами? Вполне соглашусь. Но подождите… Ведь двумя днями позже внезапно оказалось, что Зеленский мастер в проведении переговоров с террористами. Специалист экстра-класса, хоть вебинары проводи. Вона как блестяще разрулил ситуацию. Вся страна следила с открытым ртом. Но…
Тогда почему он не позвонил, чтобы попытаться спасти своего бойца? Ведь если есть один шанс, за него нужно держаться. Почему не позвонил? Не захотел? Не смог? Страшно было? Или ступор настиг? Ведь этой ситуации не было в сценарии на текущую неделю…
P.S. Про собачку в Китае лучше не вспоминать…
