Армія під завісою туману
Десятки років українське населення мало що знало та розуміло про свою армію, і змінити цю традицію виявилось навіть важче, ніж
Десятки років українське населення мало що знало та розуміло про свою армію, і змінити цю традицію виявилось навіть важче, ніж
Кандидата Зеленського насправді не існує. Існує гарненька картинка в кіно. І ще існує міф про «нове обличчя». Все. І от саме в цю, шиту білими нитками мульку готові повірити тисячі українців! А що насправді? А насправді…
Аналізуючи вибори 1991 і 2019 років, я помічаю багато збігів. І тоді, і зараз вся преса працювала проти одного кандидата. Тоді (коли я розклеював листівки Чорновола) мені в спину кричали – ти шо, за бандіта?! Сьогодні мене з такою ж ненавистю питають – ти шо, за баригу? Ви добиваєтесь поразки Порошенка, але якраз він то й не програє, – програємо ми всі, програє Україна.
Є місця, де вчать як, коли, кому і що вигукувати. Як просувати тези, які б’ють на емоцію, ламають волю та сіють розбрат і зневіру. Як в очах натовпу нівелювати зусилля фундаторів і принижувати досягнення. Помножте це на дію радіо та телевізора з істеричною манерою подачі інформації і зрозумієте, як створювався менталітет ідеальної жертви, який ми з вами маємо честь спостерігати в повний зріст.
Можете вважати, що я підтримую ПП зі страху. А можете – що з надії. З надії, що йому і далі падатимуть зірочки в руки, і він таки доб’ється і України в НАТО, і членства у ЄС. І що ми заживемо у себе вдома, пожинаючи плоди цієї роботи. І будемо спокійно глядіти внуків на власній, мирній і заслуженій дачі. І нам не буде соромно за себе молодих.
Цей живий приклад деолігархізації відстав від сучасності, ментально залишився в минулому, хоча поки що не може з цим змиритися і стоїть на межі, за якою пряме співробітництво з Кремлем. Щонайменше кілька його ляльок її вже перетнули.
Наші ЗМІ іноді просто бездумно ретранслюють московські пропагандистські вкиди, навіть не намагаючись відділити форму від змісту. Пишуть – “Білоруська православна церква проти надання Україні Томосу”.