Армія під завісою туману
Десятки років українське населення мало що знало та розуміло про свою армію, і змінити цю традицію виявилось навіть важче, ніж провести фунтаментальні перетворення в самій оборонній сфері.
Досі непристойно високий відсоток людей ввжає, що “армію утримують волонтери”, там “мародество” та “заробіток на крові”, а в усіх бідах війни винні наші “бездарні генерали”, а не російські військові спеціалісти.
І такий стан речей штучно підтримується відповідним пулом “українських” т.зв. ЗМІ та “військових експертів” – з їхніми “незакопаними американьскими кунгами”, замовними “розслідуваннями” та штучними скандалами.
Ми не чуємо призвищ російських офіцерів, їхні злочини 2014-2015 років винеслися за дужки, агресія вміло переведена всередину України за допомогою пропаганди.
Навіть планові збільшення виплат та присвоєння військових звань зневажливо подаються як “раздача с барского плеча” та “желание насолить новой команде”.
При чому робиться це ротами та руками людей, яки зеленої уяви не мають про військо – бо не були в ньому.
А якщо були – то витягнуті з нафталіну для демонстрації населеленню по телевізору, як у випадку з Апаршиним та його “надлишковим майном”.
Чому в нашому інформаційному полі цитують “думки” Бутусова з його офшорним сайтом, як він став “експертом з військових питань”, чому Корбан дозволяє собі називати офіцерів “васалами”, чому їхня риторика збігається з провокатором Шарієм – питання риторичні.
Комусь треба посіяти недовіру населення до своєї армії та не допустити перетворення її на предмет гордості, і частково це вдалося – бо людьми з гідністю складно маніпулювати.
Тому тепер відношення до ЗСУ “нової команди”, кадрові призначення, динаміка виконання зобов’язань з наближення до НАТО, риторика підконтрольних ЗМІ – стануть лакмусовим папірцем відношення до самої держави, і це не може бути предметом ніяких компромісів.
